ПИТАННЯ РЕНТИ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

Україна як держава використовує наявні природні (копалини), людські (трудові), фінансові ресурси для отримання допомоги від держав-партнерів для відбиття довготривалої російської агресії. Аналітики сходяться на тому, що ймовірне завершення війни буде пов’язане з вичерпанням ресурсів. Україні не можна допустити цього раніше за росію, інакше це буде означати поразку. Тому мобілізація всіх наявних ресурсів та раціональне їх використання має першорядне значення.

Найціннішим ресурсом будь-якої держави є людський капітал, тому зосередимо увагу лише на одному аспекті його використання — як трудового ресурсу.

У звʼязку з війною держава не може забезпечити своїм громадянам ні безпечні умови проживання, ні надати умови для створення робочих місць, натомість зробила все для тимчасового виїзду своїх громадян до дружніх держав Європи з можливістю там працевлаштуватися. Громадяни України працюють і сплачують податки за кордоном, а держава від цього нічого не отримує.

Чому Україна не отримує рентну плату за трудові ресурси, надані дружнім державам? Адже вона понесла витрати на підготовку трудових ресурсів і вправі вирішувати питання про сплату частини податків до бюджету України. Дану проблему правомірно зводити до ренти трудових ресурсів.

Питання ренти трудових ресурсів регулюється міждержавними угодами не через пряме вилучення «плати за користування людьми», а через механізми розподілу додаткової вартості, податкових надходжень, захисту людського капіталу та компенсації витрат між державами-донорами та державами-реципієнтами. У міжнародній економіці під «трудовою рентою» розуміють надприбуток, який отримує приймаюча держава за рахунок залучення готової (вивченої іншою державою) або дешевшої робочої сили, а також дохід, який емігранти повертають на батьківщину. Міждержавне регулювання цього процесу здійснюється через кілька ключових типів угод і міжнародних інструментів.

1. Двосторонні угоди про трудову міграцію (BLMAs).
Це головний інструмент балансування інтересів держав. Двосторонні угоди (Bilateral Labour Migration Agreements) безпосередньо фіксують умови «експорту» та «імпорту» робочої сили.
Квотування та цільовий набір: держави домовляються про точну кількість і кваліфікацію працівників (наприклад, сезонні програми між державами), що дозволяє державі-донору частково контролювати відтік мізків, а державі-отримувачу — закривати дефіцит на ринку праці.

Організований трансфер: зменшує фінансові втрати мігрантів на тіньових посередників, залишаючи більшу частину заробленої ренти самому працівникові та економіці його рідної держави у вигляді грошових переказів.

2. Угоди про уникнення подвійного оподаткування.
Податкові угоди визначають, яка саме держава має право стягувати податки з доходу (національного продукту, створеного працею мігранта).
Розподіл фіскальної ренти: фіксують критерії податкового резидентства (зазвичай правило 183 днів). Вони гарантують, що податки з доходу фізичних осіб (ПДФО) не стягуватимуться двічі, і чітко розмежовують, яка частина податкової ренти залишається в державі працевлаштування, а яка повертається до держави походження.

3. Угоди про пенсійне та соціальне забезпечення.
Людський капітал з часом зношується. Держава-реципієнт отримує чисту ренту від молодого й працездатного мігранта, але витрати на його старість та лікування мають бути врегульовані.

4. Стандарти Міжнародної організації праці (МОП) та ГАТС. Глобальні правила запобігають демпінгу (штучному заниженню вартості праці).
Конвенції МОП: фундаментальні конвенції МОП (зокрема № 97 та № 143 про працівників-мігрантів) вимагають рівних умов оплати праці для іноземців та місцевих громадян. Це ліквідує можливість для бізнесу отримувати «надренту» через надмірну експлуатацію мігрантів

Пропорційний принцип або експорт пенсій: міждержавні угоди змушують державу, де мігрант працював і створював додану вартість, перераховувати кошти або зараховувати стаж для виплати пенсій у державу, куди цей мігрант повернеться на старість. Це компенсує майбутнє соціальне навантаження на державу-донора.

Регулювання в межах СОТ (ГАТС): Генеральна угода про торгівлю послугами (GATS) через так званий «Спосіб 4» (Mode 4) регулює тимчасове переміщення фізичних осіб для надання послуг за кордоном. Вона встановлює юридичні межі, щоб таке переміщення не перетворювалося на безконтрольний витік ресурсів.

5. Регіональні інтеграційні угоди (на прикладі ЄС).
У межах економічних союзів регулювання ренти досягає найвищого рівня.
Єдиний ринок праці: спільний простір передбачає свободу пересування робочої сили.
Компенсаційні фонди (когезійні фонди): оскільки капітал і найкращі трудові ресурси природно мігрують до багатших держав (наприклад, з Південної чи Східної Європи до Німеччини), ЄС використовує структурні фонди. Західні держави фактично повертають частину отриманої економічної та трудової ренти менш розвиненим державам-членам у вигляді субсидій на розвиток інфраструктури та освіти.

Питання ренти трудових ресурсів потрібно порушувати перед Урядом України.
На часі покласти край розтринькуванню трудових ресурсів так само як і природних та фінансових.