«ПОЛЬСЬКА РОБОТА» БІЛОГО ОРЛА

На сході й заході України однаково критично сприймають шовіністичні претензії Кароля Навроцького щодо України і надують про польсько-українські домовленості.

Бандера і “польська робота”

У своєму розгойдуванні московських кагебістських штампів та власних хворобливих марень поляки навіть склали карту “бандеризму” в Україні. Знищення Москвою еліти польського війська в Катині їх не турбує. Знищення президента Лєха Качинського і вищого керівництва Польщі у Смоленську Москвою вони вже ладні забути. Про зраду України “начальником держави” Пілсудським, як і про врятування Варшави від большевиків українським генералом Марком Безручком взагалі не знають (“Чудо на Віслі”). Про пацифікацію воліють не пам’ятати. А ось Бандера, Шухевич їм муляють у гонорові сідниці…

Але у німців є такий зневажливий вислів – “польська робота”. Це коли щось зроблено абияк, неякісно.

Так ось ця мапа – зразок “польської роботи”: Чернігівщина позбавлена вулиць Бандери і Шухевича, а це ж брехня. У Чернігові є вулиці Степана Бандери і Романа Шухевича, Бандера є в Носівці і навіть у селі Журавка Прилуцького району, вулиці головнокомандувача УПА є також у Ніжині, Козельці, Новгороді- Сіверському і Бахмачі. І це ще не всі. Буде в Чернігові ще й вулиця Симона Петлюри – попри гевулт єврейських націоналістів (сіоністів)… І пам’ятники Богдану Хмельницькому ніхто зносити не стане.

Бо українці знають свою історію і самі визначатимуть своїх героїв. Ні поляки, ні євреї, ні інші сусіди – нам не указ. Росіяни це вже знають 🙂

Василь Чепурний

***

Шовіністичні витівки польської влади

Потрібно, щоб польська влада довела свою справу до кінця і таки позбавила Зеленського найвищої нагороди країни — ордена Білого Орла. Не лише тому, що він її справді не заслуговує. Потрібно, щоб чим більше людей у світі дізналися про польський шовінізм і політичну короткозорість поляків, про їхнє невміння будувати добросусідські стосунки заради власної безпеки. Нам не потрібні їхні ордени взамін власної свободи, національної честі і гідності.

Історія з позбавленням українського президента цього польського ордена повинна стати добрим уроком для поляків і українців. Це нагадування нашим сусідам про порушення ними взаємних угод і моральних зобов’язань, які зводяться до формули “прощаємо і просимо пробачення” , про відмову від принципів, проголошених з участю президентів обох країн під час вшанування пам’яті загиблих і польському селі Павлокома і в українській Павлівці.

Українська сторона не повинна постійна іти на поступки полякам у нав’язуванні нам своєї “історичної правди”. Тому, що вони не зупиняться і щоразу буде гірше для нас. Нинішня ситуація виникла тому, що Україна свого часу сховала голову в пісок і не дала гідної відсічі рішенню польського парламенту, яке кваліфікувало Волинську трагедію як геноцид супроти поляків. Заради сумнівного порозуміння українська влада чомусь приховує геноцид поляків проти українського населення Холмщини,

Підляшшя і Надсяння у 1944-45 роках, трагедію добровільно-примусового переселення (депортації) українців з їх етнічних земель у 1944-46 рр.
Невдалий візит Буданова у Варшаву нібито для залагодження цього конфлікту є свідченням лизоблюдства перед польським націоналізмом, який набирає силу після обрання президентом РП К. Навроцького.

Анатолій Гуменюк