ЧАС ОБʼЄДНУВАТИСЯ ТА ДІЯТИ​

Як виграти інформаційну війну і не програти державу: роль ЗМІ у формуванні суспільного порядку денного

За такою темою Марія Данилюк-Ярмолаєва влаштувала, як пише у соцмережах Мережа захисту національних інтересів «AHTC», «потужний тренінг» для представників регіональних медіа.

«Сьогодні професійна журналістика зіштовхується зі значними викликами: конкуренція з соціальними мережами, втрата довіри, фінансова нестабільність та необхідність адаптовуватися до нових форматів. Саме в цей час важливо не піддаватись зневірі, а працювати разом, щоб бути ефективними в комунікації з аудиторією та сильними в боротьбі з російською пропагандою», — наголошують у повідомленні.

Учасники тренінгу зокрема обговорювали такі питання:

1.⁠ ⁠Як пропагандистська машина рф насувається на західні країни: прикладом тому є нещодавній кейс із російським фільмом “Russians at War», який був підтриманий канадськими грантами, що викликало обурення через виправдання геноциду українців. На жаль, українська дипломатія запізнилася з реакцією на цю ситуацію, що свідчить про прогалини в моніторингу таких випадків.

2.⁠ ⁠Відсутність взаємодії між владою та медіа: українська влада не поспішає залучати українських журналістів до міжнародних комунікацій та важливих подій, що призводить до інформаційних програшів. Це також негативно впливає на ефективність у боротьбі з російською пропагандою.

3.⁠ ⁠Зростання впливу непрофесійних, але «хайпових» блогерів: влада замінює професійних журналістів на блогерів, які не ставлять незручні запитання, що в свою чергу створює загрозу для об’єктивності й якості медійного контенту.

4.⁠ ⁠Пропозиції щодо реформування медіапростору: пані Данилюк-Ярмолаєва запропонувала замінити російську термінологію на власну, де замість рф — «ерефія», а росіяни — «ерефійці».

У підсумку наголошується, що в умовах, коли сфера медіа стає «полем боротьби» за правду, саме медійники відіграють вирішальну роль у формуванні об’єктивної картини подій. Дякуємо спікерам та учасникам, наша сила в єдності.

Від УСІМ:

Тренінг таки справді «потужний» (у лапках). Подивіться на знімки аудиторії (вище). Як зачаровано «представники регіональних медіа» слухають Марину Данилюк-Ярмолаєву (чи Єрмолаєву), яка нарядилася явно не для цієї події…

Тут доречно було б повторити те, що ми писали під дописом Ганни Гопко про попередній захід Мережі захисту національних інтересів «АНТС» (перейдіть за посиланням, щоб прочитати):

ЧИМ БИ ДИТЯ НЕ ТІШИЛОСЯ…

Здавалося б, професійні медійники України мали б усвідомлювати, що виграти інформаційну війну можливо лише за умови створення потужної (без лапок) україноцентричної системи ЗМІ для України. Звичайно, для цього потрібен україноцентричний журналістський корпус, обʼєднаний і згуртований навколо україноцентричної ідеї.

Але ж хіба вміщується усе це в головах людей, які, судячи із фотосвідчень, відбувають повинність на нікчемному заході.

Про перемогу в інформаційній війні годі й думати.

Ну, а Україну можна зберегти й розбудувати як успішну державу, лише здійснивши системні устроєві зміни, тобто відмовившись від радянського суспільного ладу й установивши якісно новий суспільний устрій, заснований на українських національних традиціях і звичаях.

З коментарів у соцмережах:

Олександр Крючков: Про яку “перемогу в інформаційній війні” ви говорите? Кацапи вже заполонили, наприклад, телевізійний простір закордоння, що по їхніх інформаційних програмах там судять про події на російсько-українській війні. Я сам нещодавно був свідком цього москальського телеефірного наступу, коли перебував у творчому відрядженні в одній з арабських країн: практично цілодобово росіяни крутять тут свої антиукраїнські програми, в яких Україну називають укрорейхом, а наших воїнів – бойовиками, вбивцями. Новини кремлівські журналісти будують на суцільній брехні (факти ж бо перевірити ніхто з телеглядачів не може), повторюючи по кілька разів на день сюжети про особливу жорстокість українських терористів і визвольний порив російських військових. Особливо у “звільнених” ерефією населених пунктів українського Донбасу. І зруйновані будинки наших співвітчизників у цих сюжетах є наслідком обстрілів ЗСУ. Українського ж слова в місцевому етері немає зовсім. БО УКРАЇНІ (СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ) ЗОВСІМ БАЙДУЖЕ, ЩО ПРО НЕЇ ДУМАЮТЬ ЗА КОРДОНОМ. Та що там за кордоном? В самій Україні журналістика вмирає, поступаючись місцем різним блогерам та інформаційним вискочкам: газети закриваються (навіть центральні, які повинні були б бути сьогодні рушійною інформаційною силою), телебачення перетворилося на аналог совковського етеру з політичними програмами, що ведуть безграмотні журналісти. Одне слово… Одне слово, соромно та гірко за нашого брата газетяра, радиста та телевізійника, які забули про своє призначення, особливо під час війни.