ЧИМ БИ ДИТЯ НЕ ТІШИЛОСЯ…

Держава Вдячності: Як українські медіа стають ключем до перемоги в інформаційній війні

Ганна Гопко захотіла поширити на нашій ФБ сторінці повідомлення з Мережі захисту національних інтересів «АНТС» про захід, який відбувся в Українському кризовому медіа центрі. Оскільки і згадана пані, і Мережа захисту національних інтересів «АНТС» іґнорують правила нашої групи, ми не поширюємо цей запис у нашій групі в ФБ, а публікуємо на нашому сайті, щоб ще раз привернути увагу до головної проблеми українського інформаційного простору (подаємо без редакторського втручання).

🇺🇦 Як формувати Державу Вдячності через медіа?

📢 Мережа «АНТС» організувала в Український кризовий медіа-центр важливу зустріч із представниками регіональних медіа. Підняли важливу тему: як виграти інформаційну війну і не програти державу.

🔹 «Наше завдання — гуртувати людей довкола конкретних проблем, маючи експертизу говорити про рішення і в конструктивний спосіб ці рішення озвучувати», — Hanna Hopko, голова правління Мережі «АНТС».

🔹 «Захист кореспондентів, які працюють безпосередньо біля лінії фронту або і на фронті — завдання менеджерів регіональних медіа номер один», — Nataliia Ligachova, головна редакторка Детектор медіа.

🔹 «Журналістика має зараз трансформуватись, тому що нема грошей, нема кадрів, але є потреба в оперативності», — Oksana Romaniuk, виконавча директорка Інститут Масової Інформації (ІМІ).

🔹 «У нас йде інформаційна війна проти московії. Щоб перемагати, треба починати з українського медіапростору», — Марина Данилюк-Єрмолаєва, журналістка, відома блогерка Цензор.НЕТ.

🔹 «Наша ціль — це побудувати стратегічні комунікації. Коли ми знаємо і перші говоримо з тими, хто може вплинути на весь світ. Будь-яка комунікація всередині країни має базуватися на тому, що завтра про це будуть говорити в США, Британії», — Ярослав Юрчишин, народний депутат України 9-го скликання, голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова.

Тільки спільними зусиллями ми здатні не тільки виграти інформаційну війну, але й створити нову інформаційну культуру, яка стане основою для глобальної трансформації України і світу.

Від УСІМ:

Ви звернули увагу на тональність запису в цілому і на висловлене конкретними учасниками зокрема? І Український кризовий медіацентр, і названі в тексті інституції належать до опозиційних до чинної в Україні влади сил. Але наскільки суголосне за змістом і за формою озвучуванеиними ними з риторикою влади.

Ну, так, Україна перебуває у стані найжорстокішої від часу Другої Світової війни з Росією. Отож вступати у пряму конфронтацію із владою й «розколювати суспільство» не можна.

А ми й не закликаємо розколювати суспільство, як, власне, й конфронтувати з владою в Україні. Конструктивна критика влади й політичної верхівки зовсім не означає обов’язкову конфронтацію. «Критика — не сварка», — співалося в одній давній, ще радянській пісні.

Тверезо мислячі люди у вищих (та й не тільки у вищих) ешелонах влади сприймуть конструктивну критику як підказку, а не як образу. Ображаються на конструктивну критику лише неадекватні люди, які дорвалися до влади виключно заради реалізації своїх шкурних інтересів. Отож суспільство просто зобовʼязане прибирати таких людей із владних структур.

Обговорювана подія має лише дотичне відношення до влади. Так, саме влада в Україні узурпувала інформаційний простір, монополістом у якому став «Телемарафон», нашвидкуруч змайстрований із державних та олігархічних ЗМІ.

Проблема інформаційного простору України не зводиться до політики чинної влади й «Телемарафону», який формально є україномовним, хоча його ідейно-тематичне спрямування навіть з натяжкою не можна означити як україноцентричне.

Попри те, що вторгнення Росії в Україну кардинально змінило ставлення українського суспільства до РФ, Україна продовжує залишатися частиною російського інформаційного простору. У нас, на жаль, немає статистики, але можна припустити, що більшість українського суспільства тирлується в російському інформаційному просторі.

Значною мірою у цьому винна й держава, точніше — державні інститути, які прямо або опосередковано впливають на ЗМІ. Але значно більшою мірою звʼязок України й українського суспільства з російським інформаційним простором, а отже — і з «русскім міром» проявляється за межами впливу держави.

Проблема ця є прямо залежною від рівня національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) українського суспільства в цілому, так і журналістів та медіа менеджерів України зокрема. Останні не йдуть у жодне порівняння з тією шкодою, якої завдають українському інформаційному просторові політики й чиновники.

Уявіть собі журналістів і медіа менеджерів України, як, можна сказати, працюють на двох роботах. В робочий час на тому ж «Телемарафоні» чи на своєму телеканалі, у своїй радіостанції чи на сайті вони фахово чи позірно фахово вони позиціонують себе як українських (україномовних), як того вимагає законодавство України, бійців інформаційного фронту. Якщо вибачити їм недорікуватість, неправильні наголоси тощо, то з певністю можна сказати, що ці люди — українські журналісти й медіа менеджери…

Після закінчення трудового дня за місцем роботи, журналісти й медіа менеджери України приходять додому й стають відеоблоґерами або просто блогерами. Останні наповнюють свої сайти (безкоштовні або й комерційні з власними доменами), а відеоблоґери — ютюбканали (поки що аматорські, а все частіше — цілком професійні, з власними добре обладнаними студіями).

У масі своїй ці блоґерські сайти й ютюбканали — російськомовні. Ми не будемо називати імена відомих в Україні журналістів і медіа менеджерів, які «удень» успішно грають ролі українських патріотів і навіть україноцентристів, а «вночі» — стають аґентами впливу «русского міра» або корисними ідіотами, які тримають своїх українських співгромадян у звичному для них російському інформаційному просторі, — самі знайдете. Не дивуйтеся, коли раптом виявите серед них навіть лауреата Шевченківської премії.

Звичайно, ми не проти поширення російськомовних текстів і мовлення російською. Україна повинна тримати фронт на північно-східному й східному напрямках. Але це має бути текстова, радіо- й відео (телевізійна) журналістика, спрямована й розрахована не на внутрішню аудиторію України та українську діаспору, а виключно на зовнішню російськомовну аудиторію в Росії та в російській діаспорі.

Така журналістика переслідує конкретну мету — боротьби з російською пропагандою (контрпропаганду), інформаційно-розʼяснювальну й агітаційно-пропагандистську роботу серед військ і населення Російської Федерації (спецпропаганду).

Переглянувши лише по кілька текстів і відео фахових журналістів і медіа менеджерів України, які на позаурочний час переходять з українського інфопростору в російський, ви переконаєтеся, що, за рідкісними винятками (треба віддати належне), вони не займаються ні контрпропагандою, ні спецпропагандою. Вони просто працюють, як якось висловився «український» журналіст Євґєній Кісєльов, із «звичною аудиторією», утримуючи своїх читачів, слухачів і глядачів у російському інформаційному просторі.

Звісно, за таких умов і в такому середовищі немає місця навіть для згадок про нагальність формування українського інформаційного простору, про захист інформаційної безпеки та зміцнення інформаційного суверенітету України, а відтак і про нагальність творення україноцентричної системи ЗМІ. Розмов на ці теми уникають навіть ті медійники України, які вважають, а також навіть і позиціонують себе україноцентричними, з якими тусуються й деякі із названих вище осіб.

Тим часом скільки не говори «халва-халва», а в роті солодше не стає. «Ключем до перемоги в інформаційній війні» українські медія не стають. Україна упродовж усіх років незалежності програвала Росії в інформаційній війні. Нині цей програш особливо дає себе знати. А без перемоги у війні інформаційній добитися переконливої перемоги на мілітарному фронті дуже непросто. Якщо не сказати — неможливо.

Суспільний український інфантилізм пожирає журналістику і ЗМІ України. А останні якраз і покликані сприяти дорослішанню суспільства, щоб воно нарешті піднялося до того рівня свідомості й зрілості (відповідальності), який стане запорукою і перемоги над вороном, і системних устроєвих змін, завдяки яким Україна зможе вийти на шлях успішного розвитку і стати субʼєктом світової політики.