СТЕПАН БАНДЕРА У СПІДНИЦІ
1 min read
Памʼяті Ірини Фаріон
* * *
ЗАЯВА СЕКРЕТАРІАТУ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ У ЗВ’ЯЗКУ З УБИВСТВОМ ІРИНИ ФАРІОН
Як відомо, 19 липня ввечері у Львові на вулиці Масарика було скоєно замах на колишню народну депутатку і мовознавицю Ірину Фаріон. Від отриманих ран, несумісних із життям, Ірина Фаріон померла в лікарні.
Ми, українські письменники, не можемо стояти осторонь того кривавого злочину, учиненого проти людини, яка самовіддано боролася за українське слово, за українську мову, за незалежну українську державу.
Ми звертаємося до Президента України і всіх провладних структур, які стоять на сторожі правопорядку в Україні, знайти і покарати винних у вбивстві людини, яка була символом патріотизму, символом наполегливого відстоювання прав щодо розвитку української мови і її популяризації, яка боролася за право українців бути європейською нацією в незалежній розвиненій державі.
Ми підкреслюємо, що цей жахливий злочин стався саме у Львові, який завжди був символом незламності і стійкості, містом, яке подарувало Україні борців за її незалежність і стало втіленням суверенної України.
Смерть Ірини Фаріон стала непоправною втратою для всіх нас, українців, для української нації, бо ми втратили назавжди не лише жінку, матір, а й один із символів боротьби за право називатися українцями, за право бути господарями на своїй землі.
Мова – це наш потужний духовний кордон, це наш скарб, який ми успадковуємо від народження і який ідентифікує нас як націю. Тому ненажерливий ворог руйнує наші учбові заклади, наші бібліотеки, спалює українські книжки і вбиває українських патріотів.
Забравши життя Ірини Фаріон, ворог насамперед намагається вбити віру в наших душах і серцях у те, що ми переможемо в цій жахливій війні.
Ми закликаємо Президента і представників влади зробити все можливе, щоб убивця видатної людини був знайдений і покараний, і звертаємося до всіх українців – гуртуватися в ці криваві часи, бо тільки разом ми може вистояти і перемогти, бо тільки разом ми збережемо Україну.
Слава воїнам ЗСУ! Слава Україні!
Секретаріат Національної спілки письменників України
Михайло Сидоржевський
* * *
ГЕОПОЛІТИЧНЕ ВБИВСТВО ІРИНИ ФАРІОН!
Психічне заціпеніння поволі відходить від мене. Здоровий глузд починає осмислювати суть геополітичного знищення доктора філологічних наук, професорки, видатної громадської діячки, вченої Європейського і світового рівня, щедрої, милої, мудрої, ніжної матері й бабусі Ірини Дмитрівни Фаріон… Не уявляю, як будуть виростати без бабусі Ірини Евонька і Дмитрик, як житиме осиротіла Софія.
…Скорботна думка ятрить, що вже не почую в гуманітарно-інформаційному просторі інтелектуально розмаїтого, впевненого, розсудливого, емоційно гострого, заворожуючого доброчесністю українськоцентричного Слова Ірини Фаріон. А друга обнадійлива думка доганяє першу і каже, що національно свідомі очільники телерадіокомпаній, соціальних мереж організують на честь Великої Українки, володарки правдивої української історії Ірини Фаріон пам’ятну, систематичну трансляцію її надзвичайно цікавих, інформаційно правдивих і суспільно актуальних програм – від першої передачі до останньої.
Тривалий марафон − повторення націєтворчих теле- і радіопередач Ірини Фаріон всупереч внутрішнім москвофільським прислугам і зовнішнім російським одвічним ворогам сприятиме формуванню в українців національної свідомості і гідності, державотворчого переконання, українських і загальнолюдських моральних і духовних цінностей. Епіграфом до кожної теле- і радіопередачі мають бути правдиві слова Ірини Фаріон: «Імперія вважала ворогом будь-якого захисника мови і намагалася його фізично знищити. Бо очевидно, що саме мова не дає стерти українців з лиця землі».
Щоби українців не стерли з лиця землі новітні імперські асимілятори та їхні прислужники – «какаяразници», ждуни, колаборанти, малороси, талановита мовознавиця Ірина Фаріон категорично і жертовно на засадах конституції України захищала і розвивала українську мову, справедливо вимагала, щоби українська мова − основа національної ідентичності – функціонувала у кожній клітині суспільного і державного організму України. Талановитий педагог Ірина Фаріон самовіддано, щиросердно працювала для сучасного і майбутнього розвою України у сузір’ї цивілізованих країн, для майбутніх поколінь українців.
Щиросердна, природня, усвідомлена українськість Ірини Фаріон, її культурний націоналізм гуманістичного, європейського державотворчого характеру налякав московських імперіалістів, які розв’язали 28-у повномасштабну терористичну, геноцидну, руйнівну антиукраїнську війну, та кремлівських прислуг з «п’ятої колони» в Україні, тому їхні ідеологічні маніпулятори всіляко цькували, знеславлювали Ірину Фаріон… І – до зненавиділися.
Чорна зловісна рука 19 липня цього року підступно, цілеспрямовано навічно зупинила націоналістично-творчу, науково-педагогічну життєдайність Ірини Фаріон. Смертельний постріл у світлу, праведну голову Ірини Фаріон − це отруйний постріл в Україну, в українських національно свідомих елітарів, щоби зруйнувати українську національну єдність в боротьбі з рашистськими полчищами вбивць, грабіжників, гвалтівників, терористів, руйнівників.
Століттями шовіністичні покручі не лише морально і психічно, а й фізично вигублювали сотні видатних українців − державників. Імена усіх знищених тут не назву. Згадаймо Симона Петлюру, Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Степана Бандеру… Геополітичне вбивство націоналістки, вченої, патріотки Ірини Фаріон поповнює пантеон національно одухотворенех видатних особистостей України. Вічна Слава і вічна Пам’ять незламній Великій Українці Ірині Фаріон!
Василь Лизанчук
* * *
ЗАМАХ!
На життя Ірини Фаріон вчинено замах
Отож, сталося! На життя Ірини Фаріон вчинено замах. І не деінде, а в самому Львові, серед білого дня. Із застосуванням вогнепальної зброї. Жінку з пораненням голови у важкому стані доправлено до лікарні.
Ось тут можна було б впасти в заціпеніння і надовго замовчати, але це не той випадок, коли мовчати можливо. Деякі публічні факти, що стаються в житті, мають символічний зміст, оскільки відкривають суть таємних речей, які приховані від очей. І красномовно свідчать про важливі речі. Ось деякі швидкі думки.
Гадаю, зараз підуть недолугі коментарі від деяких “наших” ЗМІ, спробують знайти побутову версію цієї драми, або зроблять стрільця душевно хворою особою. Чи постараються мінімізувати цю інформацію про замах і зачистити її з публічного простору.
Насправді ж ідеться про дуже серйозні речі. А саме — перехід цієї війни у площину ментальну, тобто це, по суті, відкриття ще одного, невидимого, фронту, але спрямованого конкретно проти яскравих представників української нації, які сьогодні уособлюють її розум, чітку логіку, потужний інтелект, інтуїцію і пристрасне серце. Це початок війни проти тих, кого не обдуриш примітивною галасливою пропагандою, кого не купиш за гроші, кого не залякаєш адміністративними репресіями можновладців.
Ця подія також говорить про те, що проти українців іде війна з кількох фронтів. І російський фронт це не єдина загроза, оскільки є загроза внутрішня. І цей ворог сьогодні перефарбований, перевзутий, переодягнений у вишиванки і озброєний патріотичними гаслами. До того ж він володіє потужним адмінресурсом, який він починає застосувавти все активніше.
Той, хто трохи знає радянську історію, вже зрозумів, що ми переживаємо 20 роки минулого століття в СРСР. І в Україні кілька років тому відбулася справжня революція. Тільки не кривава, а публічна і прикольна — з галасливими політичними і гумористичними телешоу, за якими ховалася справжня трагедія нашого народу.
А суть у тому, що владу в Україні отримала суспільна сила, яка ніяким чином не ідентифікувала себе українцями, а лише “насєлєнієм”. Прихована ідеологія цієї сили була зрозумілою — покінчити із залишками свідомого українства в країні. І це останніми передвоєнними роками втілювалося дуже активно. Але трапилася війна.
Так! Як не парадоксально, путін поспішив із вторгненням. Бо ще років пʼять — і Україна стала б різновидом Білорусі, хіба що з іншим обличчям. І мова, вишиванки, рушники та гопаки в цій державі існували б виключно як раритети з бабусиних скринь та предмет для жартів і кепкування.
Путін поспішив — і тим викликав цілу хвилю свідомого національного українського спротиву, зʼяви величезної кількості добровольців, які готові були віддати (і віддали!) життя за свою країну, її мову і культуру.
Ця хвиля виявилась настільки потужною, що владній команді в Україні, або тим, хто стоїть за нею, довелося міняти свою тактику — перефарбовувати і перетасовувати свої ЗМІ, створювати україномовний інформаційний простір і заповнювати його наскоро перекладеними “шедеврами” своїх вірнопідданих артистів чи то пак “агентів впливу”.
І, здавалося б, усе їм вдалося якнайкраще — активність українських мас поступово пішла на спад, а в деяких моментах навіть була повністю нейтралізована. Зʼявилася можливість і надалі втілювати свої “грандіозні” плани зі знищення України. Але!
Куди подіти найсвідомішу, найчутливішу і найсовіснішу частину народу — інтелігенцію?! Її завжди було так мало в Україні, але кожен з її бойовитих представників мав беззаперечну вагу і авторитет в суспільстві. Що робити з ними?
Як завжди буває — когось спокусили великими грошима і посадами, когось терміново відправили воювати на фронт, якщо людина досі цього не зробила добровільно. Когось надійно ізолювали інформаційно. Когось “милостиво” відпустили за кордон. А з кимось довелося вдаватися до радикальних засобів за сталінським принципом: “немає людини — немає проблеми”.
Методи цієї страшної сили не змінилися з часів жовтневого перевороту. Для цієї сили не було “своїх” ані серед українців, ані серед росіян. Щоправда, українців розстрілювали і мордували в таборах масово, а росіян прибирали вибірково, головним чином вилучали найхаризматичніших.
Найвідомішими з них були Єсенін і Маяковський. І якщо Єсеніну ще якось можна було приписати суїцидальні мотиви, то як бути з Маяковським — життєлюбом і сибаритом, який публічно клявся в любові до СРСР?
Влада добре розуміла, що нездари, грошолюби і марнославці в країні не такі страшні, як талановиті безкомпромісні особистості, які “чують голос неба”. І влада вирішила не ризикувати, чекаючи, поки кумири народу не почнуть говорити йому правду.
Правда — це завжди проблема для тих представників влади, які намагаються зберегти цю владу будь-якою ціною. У росії такими “проблемними” були Борис Немцов, Олександр Литвиненко, Анна Політковська, Олексій Навальний. Їх імена знайомі всім і не потребують зайвих коментарів.
Але таких імен сьогодні вистачає і в Україні! І як не дивно — імʼя Ірини Фаріон вже очолює список цих людей, які вели і ведуть постійну просвітницьку роботу — чого варті її блоги на Ютубі, присвячені видатним особистостям українського національного руху! А її просто таки катастрофічне невміння мовчати і знаходити найемоційніші, найдошкульніші слова для характеристики тих чи інших особистостей і ганебних явищ нашої дійсності. Її не зупиняли навіть одіозність і зірковий статус певних “недотоканих” осіб. Вона давала свою безкопромісну оцінку!
Я не знаю в інформаційному просторі нашої країни більш відчайдушної і сміливої особи, аніж Ірина Дмитрівна. Її не могли спинити, ані армії ботів в Інтернеті, ані відчайдушні зусилля окремих високих чиновників, ані адміністративні репресії. Ця жінка залишалася незламною – не зважаючи на інформаційні хвилі відвертої ненависті і знущання блогерів, вона їздила по Україні зі своїми полум”яними виступами, використовуючи як привід презентацію своє нової книжки про мову. Вона була на цьому внутрішньому фронті один на один із цією україноненависницькою сворою. У цієї свори не вистачило аргументів…
Один лише висновок напрощується. На нинішньому етапі розпочата хитра і таємна боротьба з носіями українського духу, української свідомості і активного утвердження українського способу життя. А це влаштовує ворогів України, — явних і прихованих, котрі розглядають її лише як територію, як надра, родючу землю і вигідний матеріальний актив. Хто виконавець цього замаху? Це — провокація від явних чи таємних ворогів? Кому вигідно? Можливо ми ніколи про це не дізнаємось. Але сам факт говорить за себе.
Отож, порятунок українців — справа рук лише самих українців! Тих, кого сьогодні ще не утилізували на фронті і не деморалізували в тилу, позбавляючи електрики, води і постійно збільшуючи податки. Порятунок лише в національній єдності. І в організаційних формах цієї єдності. Геть ілюзії!
Будемо молитися, щоби Бог врятував Ірину Дмитрівну і дав українцям просвітлення…
РS. Вічна памʼять пані Ірині.
Анатолій Матвійчук
* * *
ПРО ЗАМАХ НА ІРИНУ ФАРІОН
У стрічці ФБ переважають молитви за здоров’я… І це, на жаль, наша сумна традиція
Про замах на Ірину Фаріон. У стрічці ФБ переважають молитви за здоров’я… І це, на жаль, наша сумна традиція. Бо всім українським миром, стіною, рішуче мали стати на захист Ірини Дмитрівни тоді, коли вороги України ефектно організували проти цієї чи не одинокої безкомпромісної борчині за українську Україну справжній інформаційний терор. Вони блискавично втовкмачили загалу через контрольовані канали ЗМІ шиту білими нитками нібито її провину перед нашими вояками.
Так званий “непересічний загал” українців залишив скомпрометовану у гидотний спосіб професорку один на один із корумпованими суддями ще потужної антиукраїнської системи в нібито незалежній Україні.
Немало із нібито “свідомих” і “національно стурбованих” купилися на ту тонко продуману акцію сучасних високооплачуваних творців “чорних комунікаційних технологій”.
Щодо інтелігенції. Більшість її, вихованої вже постколоніальною владою, як і у випадку з оберегом української пісні Ігорем Білозіром, прогнозовано промовчала. Звично дбала за свої посади, владні нагороди. Маю на увазі передусім україністів-філологів із дипломами наших університетів. Ця збайдужіла й перелякано-слухняна більшість університетської спільноти не спромоглася бодай на публічний протест.
Не зробила найменшої спроби протесту жодна (!!!) катедра української (!!!) мови. Бодай хваленого Франкового університету у Львові — хоча б як у докір послушним випускницям свого ж вишу, які склали кістяк катедри львівської політехніки і які промовчали першими. А саме від них суспільність очікувала прояву бодай наукової, якщо не громадянської, позиції. Вже не кажу про столичні катедри україністів…
Чи усвідомлюють колеги, що тим мовчаням зрадили чин професії, у якої суфікси і префікси за умов, коли Україна стікає кров’ю, — не головне…
Ангелів-охоронців над твоєю долею, дорога Посестро!
Микола Тимошик
* * *
ІРОЧКО, НІІІ!
Я звинувачую українську владу в тому, що сталося
Я звинувачую українську владу в тому, що сталося. Це ви влаштували Ірині Фаріон остракізм і підштовхували до ненависті народ і військо. Це ви з каденції в каденцію фабрикували проти Неї справу за справою, вириваючи слова з Її контекстів, методично плекаючи в людців відразу до її імені, аби не хотіли її слухати, аби кривилися, аби вважали неадекватною, не знаючи її насправді. Бо тобі, владо (ні теперішній, ні попереднім), ніколи не потрібна була українська Україна.
Змосковщена Україна — так, европейська Україна — так, англійська Україна — так. Лише НЕ УКРАЇНСЬКА УКРАЇНА, будівничим якої Вона була! Ти воюєш за територію, владо? Для якого нашого майбутнього? Озвуч. Ти, владо, безупинно заохочуєш народ України до змосковщення і змосковщеним постійно демонструєш свою підтримку. Хоч би раз, владо, ти публічно закликала українців переходити на українську, але ж ні, ти боролася з Фаріон, яка за тебе робила твою гуманітарну роботу.
У твої плани, владо, не входила та хвиля українізації в країні, яка вийшла з-під твого контролю. Ти «смикнула», владо, що українізацію не стримати змосковщенням, від якого несло трупним смородом, тож ти придумала хитрий трюк з англіїзацією, мовляв, тепер англійську краще знатимуть і замість удосконалити методики викладання чи підготовку вчителів — ти ухвалила ЗАКОН, яким вивищила англійську мову НАД українською, як колись вивищувала московську.
Ти б ще закон про хімію ухвалила чи про ботаніку. За твоїм задумом, владо, українці не повинні були чути Фаріон ні з Її українізацією, ні з Її «Англізмами і протианглізмами», ні з «Геном українців», ні з курсами української мови в ютубі, ні з її політичними оглядами, які відрізнялися від твоїх, владо, єдиних новин, які давно в притомного українця викликають блювотний рефлекс… Ти хотіла, щоб Фаріон мовчала. Але Їй неможливо було заткнути рота. Це ти, владо, своїми переслідуваннями і публічним бичуванням спонукала до розправи над нею.
Це ти підштовхнула, що думка про її знищення — правильна. І що ти тепер зробиш? Знайдеш якогось бовдура-винуватця і влаштуєш шоу-четвертування, переклавши вину на цю істоту? Ні, це ти своєю риторикою його виплекала, переконала в правильності дій… Це твоя вина. Ти, владо, поухвалювала які хочеш закони, які захищають кого хочеш у цій країні, лише не українців. Де закон про українофобію? Немає. Бо ти, владо, і є українофобська. Ти ж сама українців і переслідуєш.
Я звинувачую українські ЗМІ, які методично цькували Ірину Фаріон, вихоплюючи з контексту її вислови. Ви, проститутки й підлабузники, виконували замовлення будь-якої почвари над вами, оберігаючи свої дупи і заробляючи свої срібняки, не думаючи (було б чим), ВЕЛИЧ якої особистости ви поливаєте брудом. Ви доклалися до її вбивства.
Я звинувачую довбаних патріотів та інтеліґенцію, якій, бачите, не подобався її тон.
То не наривалися б, приходячи її кусьнути, а тоді скімлячи в кутку, що отримали різку відсіч. Жалюгідні безмозкі слимаки, заздрісники, безхребетники і мовчуни, які звикли і вашим і нашим, які не гидують сюсюкати з гнидами, підлаштовуючись під них, бо ж раптом щось колись від них вам вигорить. Ви, які бояться називати речі своїми словами і не здатні мати стрижень чи дотримуватися принципів, не спроможні відстояти ні себе, ні країну, ні виконати той масив роботи, який робила ВОНА. І навіть тепер, у цій трагічній ситуації ви відпускаєте свої сміхуйочки в коментарях або пишете про якесь неоднозначне ставлення до неї. Ви, які кривили писки при її житті, затьмарені власною гординею, нащо це пишете? Бо боїтеся, що якесь недалеке безхребетне сюсюкало спитає у вас: «Ти що її підтримуєш?» — і ви заплямуєте цим свою незаплямовану нікому не потрібну репутаційку?.. Ви теж доклалися до її знищення.
Вона не плакала, вона сміялася вам усім у вічі.
Що тепер робити нам, хто поділяв її погляди?
Жодних сліз. Лише злість на ворогів. Як казала Ірина Дмитрівна: «Я зла до зла». Ми не зможемо замість неї зробити те, що вона недоробила. Це втрачено назавжди, так і не зʼявившись на світ…
Однак, щонайменше, що ми можемо зробити — це:
1. Витиснути з влади закон про українофобію. Ірина Фаріон би це вітала.
2. Бути злими до зла. Не можна зі злом бути добрими. А для «добрих самаритян» на заміточку: навіть Архангел Михаїл — з мечем і Святий Юрій — зі списом, а не з цьомчиками.
3. Не нити, на кшталт «на них навіть ракети не вплинули», а збудувати кожному навколо себе україномовний простір, щоб ніхто (родич, сусід, благодійник, дитина, незнайома людина, харошій челавєк) під вашим вухом у спільному з вами просторі не белькотав московською і не розносив заразу. Робіть зауваження. Вимагайте. Наполягайте. Не відступайте. ВОНА б не мовчала. І ви не мовчіть.
4. Вигадуйте свої способи, як продовжити її справу з назвою «Українська Україна». У важких ситуаціях питайте себе: «А як зробила б Фаріон?» А отак. Гордо підняла б голову і з усмішкою на вустах (не дочекаєтеся) пішла б крізь натовп далі робити своє.
Наш Бандеро в спідниці. Наша не всім зручна правдо, яка без викрутасів називала все своїми іменами. Наше невичерпне джерело енергії і сили. Наш будителю, слова якої пробуджували маси від сплячки і вони ставали українцями. З найгірших ситуацій Ти завжди виходила переможцем. Ніщо Тебе не спиняло: ні наклепи, ні насмішки, ні презирство блюзнірів, ні переслідування… Спинила куля.
Дорога Іринко, ти так і не підписала мені свої «Протианглізми». Все думали, та встигнеш, а попереду ще стільки часу і роботи…
Лариса Ніцой
* * *
НЕСПОДІВАНИЙ ПОГЛЯД
Можете вірити, а можете й не вірити
* * *
Від УСІМ:
Публікуючи Заяву Секретаріату Національної спілки письменників України, жалобні тексти Василя Лизанчука, Анатолія Матвійчука, Миколи Тимошика та Лариси Ніцой, ми додаємо й свій сум та співчуття з приводу жорстокого убивства Ірини Фаріон.
При цій нагоді не зайвим буде нагадати про те, що упродовж років ми намагалися налагодити співпрацю з пані Фаріон і залучити її до участі у творенні Руху за Українізацію України та втіленні в життя ідеї системної українізації України так само, як і згаданих вище осіб.
За десять років, що минули від оприлюднення ініціативи системної українізації України, Рух за Українізацію міг би нараховувати вже сотні тисяч, якщо не мільйони учасників, і освітньо-просвітницька робота його напевно давала б щедрі плоди й була б ефективнішою, ніж та ситуативна боротьба за українську мову чи з російською мовою на теренах України, якій віддали перевагу І. Фаріон та її соратники й однодумці.
Маючи за собою потужний Рух за Українізацію, пані Фаріон могла б убезпечити себе від загроз, що нависали над нею, і уникнути того, що стало невідворотним на обраному нею шляху.
Хотілося б сподіватися, що соратники й однодумці І. Фаріон згадають очільне гасло українських майданів: «Разом нас багато — нас не подолати!» — і хай тепер уже без пані Ірини згуртуються і таки візьмуться творити Рух за Українізацію України як потужну силу освітньо-просвітницької й інформаційно-розʼяснювальної роботи, спрямованої на піднесення рівня національної свідомості й громадянської зрілості українського суспільства. Наразі вони не хочуть навіть обговорювати ідею системної українізації України.
Лариса Ніцой висунула справедливі претензії до журналістів і ЗМІ. Українізація інформаційного простору України й створення україноцентричної системи ЗМІ в України — це ще одна ініціатива, яку ми активно просуваємо в українське суспільство. На превеликий жаль, навіть україноцентричні журналісти й журналістикознавці також ухиляються навіть від обговорення цієї ідеї, а її автор дивним чином випав із складу редколегії журналу «Український інформаційний простір», редагованого Миколою Тимошиком.
У цьому контексті напрошується сумний висновок, що, можливо, соратники і однодумці просто не змогли уберегти Ірину Фаріон.
До теми:
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
