«СВІТ ПРО НАС НІЧОГО НЕ ЗНАЄ»
1 min read
На що ми наражаємося, виходячи на світові обшири, і що ми робимо для того, щоб світ про нас знав
«Світ інфільтрований і добре профінансований росією, а представники нашої науки і культури, наші юристи майже нічого в цьому плані не роблять, тому світ про нас нічого не знає», — пише Ірина Магрицька, поширюючи запис директорки зі зв’язків з громадськістю та комунікації
Систем Кепітал Менеджменту Наталії Ємченко. Публікуємо цей запис без редакторського втручання з нашою традиційною післямовою.
Рік тому я мала аудієнцією із Папой Франциском — під час, точніше після, закритого в Ватикані просмотру фільму «Freedom on fire”. Під час аудієнції разом із родинами полонених захисників Маріуполя ми говорили, що полонені мають повернутися в Україну якомога скоріше. Я знаю, що як мінімум двоє з тих, чиї близькі були на аудієнції, — все Зе в полоні. Вже 2 роки.
* * *
Але головне сталося після. Вже не в Ватикані, а в Римі того ж вечора в домі однієї з найвпливовіших європейських аристократій на нашу честь був влаштований прийом.
Взагалі європейська аристократія дуже пов’язана із Ватиканом і відіграє в його житті не маленьку роль.
Дом належав родині, де він (чоловік) з королівської країни однієї країни, вона — іншої.
Всього було людей 100, ми були почесними гостями. І в якийсь момент я опинилася досить емоційній суперечці із хозяіном дома, принцем, доречі.
Ми почали розмову як світську бесіду, але буквально за 10 хвилин вона перетворилася саме суперечку. Де він по суті говорив те, що зараз сказав в інтервью Папа:
— у них ядерна зброя, з ними неможна воювати, бо тоді війна прийде в Європу. потрібно домовлятися. Бо ж люди гинуть. Ви ж не хочете, щоб вони нас усіх убили?
— а ви ж не хочете, щоб вони нас?, — відповіла я
Я спитала у нього, хто його головне джерело правди про цю війну. І він відповів, що серед іншого спілкуєтсья із Романовими.
Тобто із нащадками колишньої царської родини в екзилі (аристократичне коло дуже щільне, і українців в ньому очевидно немає).
Ми так гучно сперичалися, що за якийсь час до нас підтягнулися майже всі гості. І наша розмова фактично перетворилася у публічні дебати.
Мій опонент оперував дуже спрощеною картиною світу, дуже російською.
Я намагалася нагадати йому, що якщо зло не буде покаране, воно не зупиниться і прийде в Європу набагато швидше ніж їм здається.
Я відчувала себе людиною, яка з джунглей потрапила у ботанічний сад із куточком контактного зоопарку.
* * *
І Європа, і штати переповнені російськими наративами і іх носіями. Світ інфільтрований
Росією. Ці носії/люди Дуже різних національностей, бекграудів, професій.
З моменту мого візиту у Ватикан (тобто за рік) їх стало кратно більше. за останні пів-року вони відчули свободуф, підняли голови, посилили гучність своїх сигналів. Їх багато, вони добре фінансовані і добре знають як дистрибутивами зневіру, страх, ненависть, відчай, сумніви, втому.
Єдине, що ми можемо протиставити цьому — невпинна щоденна адвокаційна робота, через різні Канали, через різні інструменти. І в Європі, і в США. І на рівні держави. І на рівні суспільства. І на рівні військових. І на рівні кульурноі дипломатії. І на рівні бізнесу.
Об’єднання зусиль, створення символьних і знакових проектів, залучення на свій бік селебрітіз і ломів.
Особливо ті мільйони українців, які знаходяться за кордоном.
Ми не можемо втомитися, зупинитися, замовкнути, перестати, зневіритися.
Бо як тільки це станеться — ми програємо.
* * *
Ми маємо доносити правду про злочини.
Ми маємо формувати наш образ перемоги/закінчення війни, ми маємо говорити про цінності, ми маємо підтримувати увагу, бути креативними.
Головне — ми маємо будувати стосунки, справжні, довгі, глибокі.
Ми як бізнес на своєму рівні робимо це нон стоп, 90% — не публічно, але час від часу щось виносимо в паблік (наприклад, ми плануємо велику міжнародну кампанію навколо літопису оборони Маріуполя восени цього року).
Але тут ніхто самотужки не впорається. Тільки якщо кожен. Тільки якщо спільно, тільки якщо разом.
Наталія Ємченко
Від УСІМ:
Те, про що ми говоримо роками й роками і що залишалося, залишилося й залишається непочутим бодай у середовищі української трудової інтелігенції (про ширший загал промовчимо), можливо, нарешті буде почуте через висловлене головною піарницею Ріната Ахметова Наталією Ємченко.
Принаймні голос Н. Ємченко почула Ірина Магрицька, яка сама є одним із субʼєктів науки і культури України і яка зазвичай глуха або аж надто упереджена до того, що їй, кандидатці філологічних наук і доцентці, мало б бути очевидним за визначенням.
Нижче подаємо дещо із переліку наших численних публікацій, які залишалися й залишаються чомусь непоміченими й непомітними в середовищі українських інтелектуалів, що пояснюється одним-єдиним чином — проблемністю інтелектуальної еліти України.і
Відповідно до радянської традиції, наша інтелектуальна еліта оживає й пожвавлюється лише тоді, коли їй про щось особливо важливе нагадують із середовища оліґархів так, як свого часу нагадували з компартійних кабінетів або з гущі робітничого класу.
Post Scriptum
МАЙЖЕ ПІВРОКУ ПРОТРИМАЛАСЯ ПУБЛІКАЦІЯ УСІМ «СВІТ ПРО НАС НІЧОГО НЕ ЗНАЄ» НА ФБ
Усе більше й більше читачів поверталися до неї, залишаючи коментарі… Шкода, що не були скопійовані коментарі.
І раптом комусь ударила сеча в голову, буцімто я поширюю чутливу (sic!) інформацію.
Цікаво було б довідатися у цензорів з ФБ: (1) які й чиї секрети розголошено у цій публікації, а також (2) як так сталося, що потрібно було майже півроку, щоб виявити, що відбувся витік «чутливої інформації».
Це — ще одно нагадування нашим читачам: підписуйтеся на наші сайти, і ви безкоштовно отримуватимене оновлення на свою електронну пошту, а заодно — й підтримаєте наші ресурси.
20 серпня 2024 р.
До теми:
* * *
