ПРИХИЛИТИ СВІТ ДО УКРАЇНИ: Стаття 3
1 min read
Ще раз про невикористаний потенціал світового українства
Учора ми поширили пов’язані з «анексією» чотирьох областей України Москвою заяви Світового Конґресу Українців (СКУ) та Українського Конґресового Комітету Америки (УККА) у супроводі жорстких коментарів від Орґкомітету Руху Світового Українства (ОК РСУ) як на адресу самих орґанізацій, так і їхніх очільників — Павла Ґрода та Андрія Футея.
Ось коментар ОК РСУ до заяви президента СКУ П. Грода:
«Підтримуючи заяву СКУ, ми не можемо не висловити своє ставлення до бездумності, бездарності керівництва СКУ в цілому та його президента Павла Ґрода зокрема, захоплених продукуванням принагідних, ситуативних заяв, обмежених лише проявами обурення чи занепокоєння.
Шкода, що СКУ та афілійовані з ним орґанізації української діаспори самі не роблять стратегічно важливих звернень, але ніколи не приєднуються до та не підписуються під чужими засадничими зверненнями.
Одним із таких документів, який СКУ з афілійованими організаціями вперто ігнорують, є ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА Й НАРОДІВ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ УКРАЇНУ Й УКРАЇНЦІВ У ЇХНІЙ СПРАВЕДЛИВІЙ ВІЙНІ ПРОТИ РОСІЙСЬКОГО АҐРЕСОРА.
Особливістю цього документа є те, що його автори надали простий алгоритм виконання вимог (див.: ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ ПІСЛЯ ПІДПИСАННЯ ЗВЕРНЕННЯ).
Президента СКУ П. Ґрода неодноразово запрошували поставити свій підпис під цим Зверненням і закликати інших наслідувати його приклад, але він уперто зіґнорував це запрошення.
У викладеному вище тексті тепер пан Ґрод по суті повторює вимоги, які було задекларовано ще 12 березня ц.р. у нашому Зверненні, додати бодай свій підпис до якого він не зважив за доцільне.
СКУ стверджує, що представляє двадцять мільйонів українців діаспори, об‘єднаних у понад півсотні орґаніззацій. Уявіть собі, що вони всі, чи хоча б половина, чи навіть десять відсотків підписалися під нашим Зверненням і зробили кілька простих кроків: залучити якомога більшу кількість підписантів, донести вимоги світового українства до президентів чи суверенів, урядів і парламентів країн проживання української діаспори й домагатися виконання цих вимог, — для реалізації Звернення.
Уявляєте, скільки могли зробити мільйони українців по світу від 12 березня, якби Павло Ґрод не чухав потилицю, а підняв СКУ та афілійовані з ним орґанізації на підтримку ініціативи Орґкомітету Руху Світового Українства?
Цілком можливо, що аґресор був уже давно приборканий, і Україна та українці не зазнали б таких страхіть, яких вони зазнали й продовжують зазнавати.
Звісно, СКУ й афілійовані з ним орґанізації в цілому, Павло Ґрод, Андрій Футей та сонми їхніх інших лідерів чимось займалися: збирали й збирають матеріальну допомогу Україні (значна частина якої прилипає до рук їхніх корумпованих партнерів в Україні), влаштовували флешмоби й раллі (щоб «мати фан на вулицях», як похвалився в соцмережах один із лідерів УККА), супроводжували делеґації політиків і урядовців країн свого проживання в Україну та місця найбільшого скупчення біженців з України…
Але за місяці війни Росії в Україні абсолютно нічого не зробили і не роблять для того, щоб залучити до підтримки України ті країни світу, в яких проживає велика українська діаспора, але які відкрито підтримують Росію в її аґресії або скромно утримуються від голосування на підтримку України в ООН (Бразилія, Індія, Мексика та ін.)».
А ось коментар ОК РСУ до заяви президента УККА А. Футея:
«В принципі підтримуючи заяву УККА, ми не дивуємося легковажності керівництва цієї організації, яке захоплене продукуванням принагідних, ситуативних заяв, обмежених лише проявами обурення чи занепокоєння. Тепер у нас є ще один приклад, про який можна сказати: «На кожен чих Путіна не наздороваєшся».
Шкода, що ні УККА, ні СКУ самі не роблять стратегічно важливих звернень, але ніколи не приєднуються до та не підписуються під чужими засадничими зверненнями.
Одним із таких документів, який УККА та СКУ вперто ігнорують, є ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА Й НАРОДІВ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ УКРАЇНУ Й УКРАЇНЦІВ У ЇХНІЙ СПРАВЕДЛИВІЙ ВІЙНІ ПРОТИ РОСІЙСЬКОГО АҐРЕСОРА.
Особливістю цього документа є те, що його автори надали простий алгоритм виконання вимог (див.: ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ ПІСЛЯ ПІДПИСАННЯ ЗВЕРНЕННЯ).
Президент УККА Андрій Футей з дивовижною впертістю ігнорує запрошення поставити свій підпис під цим Зверненням і закликати інших наслідувати його приклад.
Як ви можете прочитати у заяві, УККА стверджує, що представляє два мільйони українських американців. Уявіть собі, що вони всі, чи хоча б половина, чи навіть десять відсотків підписалися під нашим Зверненням і зробили кілька простих кроків для реалізації Звернення від 12 березня… Нічого не зробили люди, які видають себе за українських патріотів.
Натомість А. Футей надто багато сил і часу приділяє продукуванню нікчемних заяв, участі у різноманітних флешмобах та інших заходах, ефективність яких зводиться до потрясання повітря і які можна вважати навіть деструктивними, оскільки їм бракує механізму реалізації».
Неважко помітити в наших коментарях свідомий повтор окремих абзаців, як і розходження в інших. Збоку глянувши, можна подумати, буцімто ми маємо претензії і до СКУ, і до УККА за те, що представники цих орґанізацій не додали свої підписи до ініційованого нами Звернення, а тепер у своїх заявах повторюють вимоги, висловлені у тому ж Зверненні (дехто в цьому вбачає навіть плагіат).
Це не так. Ми нічого не маємо проти того, що перелічені в ініційованому нами Зверненні вимоги хтось озвучує, повторює і множить. Навпаки, ми неодноразово заохочували використання тих вимог на протестах і деінде.
Нас бентежить інше — те, що лідери СКУ та УККА, проіґнорувавши запрошення додати підписи у березні та наступні місяці, прирекли себе на вичікування особливого моменту — коли смажений півень клюне в одно місце, і відтак наші герої нарешті матимуть привід чи нагоду заволати «рятуйте» і актуалізувати вимоги-заклики, якими вони знехтували півроку тому.
Отже, з одного боку, це добре, що до них, хай і з таким тривалим запізненням, нарешті дійшло, і вони озвучили ініційовані нами вимоги. З другого ж боку, проблема в тому, що схаменулися вони на півроку пізніше. У свинячий голос, як сказали б у народі.
Приєднавшись до нашої ініціативи ще в березні, залучивши величезну кількість підписантів Звернення, розіславши підписанй документ десяткам глав держав, десяткам урядів, тисячам парламентарів різних країн світу, підкріпивши це Звернення масовими орґанізованими протестами проти аґресії РФ і демонстраціями на підтримку України, передусім — у проблемних країнах, світове українство здобуло б підтримку народів відповідних країн, і в такий спосіб було б здійснено потужний вплив на перебіг подій.
Тиск світової громадськості на Росію напевно був би набагато ефективніший, Росія була б вимушена ретируватися, і відтак не було б продовження звірств, які ми побачили на Київщині, та й до анексії нині окупованих Росією територій України не дійшло б. Інакше кажучи, не було б приводу для нинішніх ситуативних заяв і закликів, які є нічим іншим, як струсом повітря.
Справді, на який ефект сподівалися СКУ та УККА, апелюючи до світової громадськості? Очевидно, що на ефект півня: прокукурікав, а там хоч не розвидняйся.
Для того, щоб міжнародна спільнота відреагувала «на новий крок Росії щодо демонтажу існуючого міжнародного порядку, міжнародного права та триваючого геноциду народу України», мало закликати «уряди в усьому світі засудити незаконну анексію українських територій державою-агресором і запровадити ще жорсткіші санкції, щоб придушити смертоносний режим Путіна».
До міжнародної спільноти, до урядів в усьому світі треба ще достукатися, їх треба збурити й спонукати до дій. А це потребує певних конкретних кроків, які Орґкомітет Руху Світового Українства запропонував ще 12 березня ц.р., коли було оприлюднене Звернення.
Ось цей простий і чіткий алгоритм дій:
1. Додайте свій підпис. (Підписи акумулюються під англомовним текстом Звернення.)
2. Максимально поширте Звернення доступними вам засобами — на своїх сайтах і в блоґах, у соцмережах, електронною поштою та ін. Хай ваші родичі, друзі, колеґи додадуть до Звернення й свої підписи.
3. Перекладіть текст Звернення мовою країни вашого проживання (якщо готового перекладу ще немає) і опублікуйте його. Надішліть переклад Звернення Орґкомітетові РСУ для розміщення на сайті Українського Університетського Клубу.
4. Перешліть Звернення вашому представникові у парламенті вашої країни, президентові, урядові політичним партіям і громадським орґанізаціям вашої країни електронною поштою (якщо маєте) або звичайною поштою, роздрукувавши анґломовний текст Звернення з підписами.
5. Використовуйте вимоги, висловлені у Зверненні як заклики й лозунги на плакатах під час демонстрацій, протестів та інших публічних заходів, переклавши їх мовою країни вашого проживання.
Втілення в життя висловлених у Зверненні вимог — наша спільна справа, а не справа групи окремих осіб. Це — робота, яку ми всі маємо робити без зупинки до тих пір, поки не переможемо.
Тим потенціалом, яким начебто володіє СКУ, презентуючи понад 20 (двадцять!) мільйонів українців за межами України, від середини березня через пряму розсилку електронною та звичайною поштою уже можна було завалити офіси президентів і королів, уряди, депутатів парламентів десятків країн світу текстом Звернення з реальними підписами реальних людей — не тільки українців, а й представників практично усіх народів світу, серед яких живе і працює бодай один українець.
Уже зібрані під нашим Зверненням підписи охопили понад 30 (тридцять) країн світу, багато з яких, до речі, не підтримують Україну в її спротиві російській аґресії.
Ось повний перелік цих країн (у дужках вказано відсоток підписантів із цих країн): США (39%), Україна (33%), Канада (9%), Велика Британія (8%), Нідерланди (2%), Індія (1.7%), Польща (1.7%), Ірландія (1.2%), Литва (1.2%), Франція (1.2%), Австралія, Австрія, Мексико, Німеччина, Синґапур (по 0.9%), Антарктика, Грузія, Італія, Кенія, Ніґерія, Об‘єднані Арабські Емірати, Південна Африка, Росія, Словаччина, Танзанія, Узбекистан, Фінляндія, Чехія, Чилі, Швейцарія, Шріланка, Японія (разом 7.2%). Серед підписантів Звернення, як бачите, є й громадянин… Росії.
Цей перелік свідчить, що і українська держава, і орґанізована українська діаспора змогли б добитися ширшої підтримки України з боку країн Азії, Африки, Центральної й Південної Америки, якби їхні активісти займалися серйозними речами і якби належним чином підтримали згадане вище Звернення своїми підписами й виконали рекомендовані ОК РСУ дії.
Зверніть увагу на статистику, яка показує, якого рівня люди долучили свої підписи до Звернення: доктори наук і професори (18%), ділові люди (11%), журналісти (8.5%), менеджери (6%), письменники (6%), інженери (5.5%), військовики та військові експерти (3%), правники (3%), працівники охорони здоров‘я (3%), фінансисти (3%) та інші освічені і впливові діячі. Це передусім працівники університетів та академічних установ (9%), лідери неурядових громадських організацій (7%), високопосадовці у крупних приватних компаніях (4%) та ін. (Див. ЧЕРГОВА МІЖНАРОДНА “ПЕРЕМОГА” ЗЕЛЕНСЬКОГО І НЕВИКОРИСТАНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА.)
Збір підписів до Звернення триває. Ініціатори Звернення настійно радять підписантам пересилати текст Звернення головам, урядам, членам парламентів країн їхнього проживання. Чим більше політиків і урядовців відповідних країн буде завалено текстами Звернення, тим більше шансів, що нас почують і що все більша кількість країн ставатиме на підтримку України.
СКУ та афілійовані з ним орґанізації могли б і ще можуть багато зробити для України. Але в такому разі годилося б зосереджувати увагу на інтересах України й українського народу, а не на марнославстві, на матеріальній вигоді чи блискові орденів.
Питання лише в тому, а чи дійде це до свідомості лідерів СКУ та афілійованих із ним орґанізацій, які здумали себе представниками української діаспори, але дбають лише про власні шкурні інтереси.
* * *
Упродовж довгого часу я скептично ставився до твердження наших аналітиків, які казали мені, що до вказівки президента П. Порошенка «глушити активну діаспору» мають пряме відношення діаспорні орґанізації та їхні лідери, пригодовані (в буквальному сенсі) корумпованими владними інститутами й оліґархами в Україні. Справді, «номенклатурна діаспора» від часу проголошення незалежності України легко знаходила й знаходить спільну мову з владою в Україні, про що я багато писав (див.: Світове українство — рушійна системних змін в Україні: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 309 с.).
Мені не вірилося й не хотілося вірити, що орґанізації української діаспори в країнах Заходу, і передусім СКУ, зможуть і будуть грати деструктивну роль і що саме вони підкинуть Києву ідею «глушити активну діаспору», реалізація якої дала їм змогу монополізувати вплив на загал українського зарубіжжя і виступати від імені української діаспори, хоча діаспора практично ніде й ніколи не надавала їм таких повноважень.
У цьому контексті стає зрозумілим, чому після набуття Україною незалежності в США позникали свого часу досить масові й активні діаспорні організації, члени яких не влилися до лав УККА (ніхто не знає, скільки членів налічує ця організація), лідери якого раптом заговорили від імені усієї української громади в США.
На початку цього року я опублікував статтю «Риба гниє з голови», присвячену лідерській кризі у СКУ. Йдеться там, зокрема, про зв‘язок президента СКУ П. Ґрода з російськими й проросійськими діячами в Україні. Мої читачі, очевидно, пам‘ятають і публікації про заборону українських орґанізацій на теренах РФ.
Широкомасштабна війна, розв‘язана Путіном проти України, масові протести проти мобілізації, які котяться по Росії, не проявили жодної реакції на вторгнення РФ в Україну, як і участі в протестах з боку українців Росії. І це при тому, що в Росії мешкає найбільша українська діаспора і ще більша чисельність автохтонного українського населення.
Можна, звичайно, кивати на заборону Кремлем на теренах РФ будь-якої діяльності українських орґанізацій і культурних осередків. Але кількість українців в Росії достатньо велика, щоб серед них проявилися сотні й тисячі сміливців, здатних повстати за Україну, і вони напевно в партизанському русі, пов‘язаному з опозиційним до Путіна політиком І. Пономарьовим.
Мої читачі напевно не зауважили один вельми цікавий факт: очолюваний паном Ґродом СКУ ні після вторгнення РФ в Україну, ні у зв’язку з протестами проти путінської мобілізації не проявив жодного занепокоєння долею українців Росії. Чому? Та все дуже просто: у час, коли українські орґанізації Росії боролися за своє право на існування, очолюваний Ґродом СКУ умив руки й відмовився від підтримки тієї боротьби — начебто ради убезпечення російських українців від переслідувань.
Насправді Ґрод не захотів, щоб Кремль розглядав СКУ як іноземного аґента і, очевидно, з цих же міркувань СКУ припинив співпрацю з російськими українцями й не став захищати права російських українців на міжнародному рівні, тобто за межами Росії. Можна лише гадати, скільки срібняків тоді одержав від росіян за зраду українців цей пан, який зараз про людське око гостро критикує Росію як аґресора, але ніколи не згадує зраджених ним російських українців.
Прикметно, що за дев‘ять місяців після публікації моєї статті «Риба гниє з голови» та численних запитань до нього в соцмережах П. Ґрод навіть не спробував пояснити і прояснити історію з М. Купріяновою, не спробував виправдатися чи заперечити висловлені до нього претензії і, звісно, не подав ні на кого до суду… Значить, усе — неспростовна правда. Але, по всьому, й докорів сумління у Ґрода немає: наче нічого не сталося, він записує відео й появляється на екранах телевізорів, і навіть не червоніє. Товстошкірий, звиклий…
У цьому контексті мене дивує, що президент УККА А. Футей, напевно знаючи або принаймні здогадуючись про сумнівні чи нерозбірливі зв‘язки П. Ґрода, залишається його правою рукою, їздить з ним в Україну, радо фотографується з ним і запезпечує йому повну підтримку. Чи пана Футея треба сприймати як повноправного партнера Ґрода у неправедних діях і вчинках?
Якщо це так, тоді у мене є серйозні запитання до його батька — федерального судді Богдана Футея, з яким ми колись співпрацювали над третьою редакцією проекту Конституції України та у Світовому Конґресі Українських Юристів (СКУЮ) і який упродовж трьох десятиліть був для мене прикладом безкомпромісності, чесності й порядності.
* * *
…Напевно знайдуться такі (їх буде немало, і першими з них можуть виявитися згадані вище особи), хто поспішить звинуватити мене у намаганні розсварити, розколоти світове українство у такий важкий для України час, коли ми всі повинні згуртовуватися для захисту України від російської аґресії. Прапор їм в руки!
Звичайно, для того, щоб Україна перемогла у цій війні, нам треба об‘єднуватися в єдиний фронт на захист України. Але війна — така штука, що проявляє чесноти кожного з нас і сприяє очищенню передусім від тих, хто вдає, що допомагає, а насправді заважає перемозі України. Саме аґресія РФ проявила усю гнилість таких орґанізацій, як СКУ, та їхніх лідерів.
Понад сто років тому у часі тодішніх змагань за самостійність України Симон Петлюра писав про те, що нам страшні не так російські воші, як українські гниди. Останні якраз і заважають українцям об‘єднуватися навколо нашої спільної справи — захисту України й побудови успішної української держави.
Володимир Іваненко, Орґанізаційний Комітет Руху Світового Українства
2–3 жовтня 2022 р.
