February 8, 2023


Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network



Article 2 | Go to Article 1

The atrocities of the Russian occupiers, discovered after the liberation of the occupied districts of the Kharkiv region, exceed what was already seen by Ukrainian soldiers and investigators in Bucha, Kyiv region. The evidence of the purposeful genocide of Ukrainians and the transformation of Ukraine into a complete ruin is multiplying every day and every hour for more than two hundred days in a row.

The world mass media is spreading videos and photo documents, discussing the course of events with experts and pseudo-experts, chewing on analytics, sometimes expressing sympathy for Ukrainians and admiration for the heroism of Ukrainian soldiers.

Politicians and government officials of most (70%!) of the world’s countries are watching this with cold indifference. that Russia produces in Ukraine. It is noteworthy that a significant part of the countries from this majority are consumers of goods produced in Ukraine, such as grain, oil, metal, etc. Some of these countries even sympathize with the aggressor and are even outraged that Ukraine resists the aggressor.

As has been emphasized more than once, 58 countries (30% of UN member states) support Ukraine in resisting Russian aggression by all possible means, primarily by providing weapons; Lendlease is about to start. At the same time, there is no unanimity even among Ukraine’s biggest allies as to how far they can go in providing the most powerful weapons that would ensure Ukraine’s overreach and guarantee its security.

The following are problematic: the accession of Ukraine to NATO and the European Union, the recognition of the Russian Federation as a terrorist country or sponsor of terrorism, etc. It is not even possible to talk about the implementation of the idea of the disintegration of the Russian Federation as an empire — the only possible way to finally secure the world from endless threats from Moscow.

Moreover, the key allies of Ukraine, the United States and the European Union, still hope for the possibility of peaceful negotiations between Ukraine and Russia, the futility of which is now being resolutely spoken by the president of Ukraine — until recently, an openly pro-Russian figure who literally dreamed of sitting down at the negotiating table with Putin, to look into his eyes and to find a common language (compromise) with him.

In this way, the Americans hope to avoid aggravation in their relations with their European partners (at least this is how Anthony Blinken explains the reluctance to declare Russia a sponsor of terrorism) and with the Russian Federation itself (after all, it is the second most powerful nuclear power in the world, even if it is poorer than the state of New York taken separately ). The reasons of the Europeans are much more banal — the fear of being left without Russian gas and oil, and it doesn’t matter that Europe can also become a victim of invasion, not to mention blackmail. For sure — if Ukraine does not stand up.

The American and European mass media, like the mass media of most countries of the world, reporting on Russia’s war in Ukraine and trying to be objective, do not bother to explain to the consumers of their information the true character and nature of this war. The trouble here is that the journalists and experts of these mass media themselves do not understand (and do not want to understand) the nature of this war.

I draw this conclusion from observations and attempts to communicate with seemingly advanced American journalists and experts. With rare (one or two) exceptions, these are self-confident, arrogant people, with minimal knowledge of Ukraine (not to mention the knowledge of Ukrainian or at least Russian language), who take it upon themselves to express something there and involve undereducated, uninformed, incapable people in the discussion to make sense of the phenomena and unconsciously express the opinions of experts, Ukrainian officials and just random people.

The video recordings of the speeches of Ukrainian politicians and dignitaries going on foreign trips, as well as Ukrainian diplomats (in particular, in the rank of extraordinary and plenipotentiary ambassadors), which I had the opportunity to listen to, leave much to be desired, to put it mildly. Appearing on the screens of foreign TV channels and in the studios of radio stations, these people sometimes carry such nonsense about Ukraine, about Russia’s war in Ukraine and related things that the ears wither. And this despite the fact that those who sent them abroad to bring the world’s knowledge about Ukraine and its problems, to favor the world in favor of Ukraine and to accumulate support for Ukraine, are doing Ukraine more harm than good. On the other hand, we need to favor Ukraine with another hundred countries of the world in order to be able to resolve any issues in the UN and other international organizations in favor of Ukraine.

In this context, the activity of the Ukrainian diaspora, parish communities and diaspora organizations is gaining special importance. What do we see here?

Many of these organizations and communities are certainly doing a good job, collecting and sending thousands of tons of humanitarian aid to Ukraine. It’s a shame, it’s true, that they are not very concerned about the fact that a significant part of this aid (about 20%, and in some cases 50%) flows into the hands of criminals in power, and then ends up in bazaars and even in supermarkets of Ukraine.

Public events of a protest nature and in support of Ukraine in its resistance to Russian aggression are noticeably less effective, and sometimes very disappointing. From the very beginning of Russia’s invasion of Ukraine, we have called for massive and long-lasting protest measures in front of Russian Federation embassies in the capitals of various countries around the world. Unfortunately, they didn’t hear our call, and if they did, they didn’t listen to it.

These were events with few people — pickets or stagings with demonstration of Ukrainian symbols and homemade posters. The articulation of demands by such protesters was weak. The effectiveness of such measures was zero. It is also disappointing that the organizers of pickets and stages refused to coordinate activities and join forces with others.

Rallies in support of Ukraine organized in various cities of the world and coordinated by organizations that are part of the Ukrainian World Congress (UWC) were significantly more massive. These measures did not have a protest nature. So, they played a positive role in raising the image of Ukraine (and thanks for that), but they did not work to protect Ukraine from the aggressor. The nature of such events is explained by a post on social media, by one of the UCCA leaders who unconsciously wrote after the rally in New York: “We had fun”.

Both protests and demonstrations in support of Ukraine, unfortunately, did not become a magnet for the citizens of the respective countries, who, in fact, would have been able to make the protests in defense of Ukraine truly massive and effective – both in terms of influencing Russia and their governments. The initiators and organizers of diaspora events did not even set such a goal before themselves.

Therefore, protests against Russia as an aggressor and demonstrations in support of Ukraine did not become truly massive, which would have captivated millions of people in individual countries and tens or even hundreds of millions around the world. Probably, they won’t be anymore, since they have generally gone into decline.

There are several reasons here. I will name the most important ones. The first: incompetent and therefore ineffective leadership of the UWC and all other diaspora organizations, of which the UWC unites. The second: the vain ambitions of the initiators of pickets, stagings and protests, who organized events for self-promotion. The third: inability and unwillingness of Ukrainians to unite to consolidate efforts and achieve the set goal.

Ukrainians Worldwide Movement Organizing Committee at the beginning of March this year, i.e. two weeks after Russia’s invasion of Ukraine, initiated another action that does not require a going out to protest, does not require spending a large amount of money and does not require a lot of time. This is the APPEAL BY REPRESENTATIVES OF UKRAINIANS WORLDWIDE & PEOPLE ALL OVER THE WORLD WHO SUPPORT UKRAINE & UKRAINIANS IN THEIR WAR AGAINST RUSSIAN AGGRESSOR, which was published on March 12, 2022.

The purpose of this Address is to convey the set of demands of world Ukrainians with the support of the world public to the president, government and Verkhovna Rada of Ukraine, to the heads of state, governments and parliaments of the countries of the world, as well as to all international organizations – demands aimed at supporting Ukraine for a complete victory over the Russian aggressor Currently, two hundred and fifty signatures have been collected under the Appeal, although there should already be millions, and tens of millions of signatures.

Many invitees refused to sign the Address, considering it as a typical open letter to express their position – published and forgotten. “We influence our government through our representatives,” a professor at an American university explained his refusal to me. We know how it is done in the Ukrainian community in the USA: UWC and UCCA from time to time produce all kinds of letters that their people have to mechanically forward to their elected officials at the federal or state level. Actually, we used this model, applying a completely different approach. When my colleague understood the implementation mechanism of the Appeal, he willingly signed it.

Here’s how our Appeal works:

1. Add your signature. (Signatures are accumulated under the English text of the Appeal.)

2. Share the Appeal as much as possible through the means available to you — on your websites and blogs, on social media, via email, etc. Let your relatives, friends, colleagues add their signatures to the Appeal.

3. Translate the text of the Appeal into the language of your country of residence and publish it. Send a translation of the Appeal to the Ukrainians Worldwide Movement Organizing Committee for posting on the Ukrainian University Club’s website.

4. Send the Appeal to your representative in the parliament of your country, the president, government, political parties and public organizations of your country by e-mail (if you have one) or by regular mail, printing out the English text of the Appeal with signatures.

5. Use the demands expressed in the Appeal as appeals and slogans on posters during demonstrations, protests and other public events, translating them into the language of your country of residence.

Implementation of the demands expressed in the Appeal is our joint business, not a group of individuals. This is the work we all have to do unstop and go until we win.

Thus, if we mobilize and each of us attract the maximum possible number of new signatories to the Appeal, spread the Appeal as much as possible through all available means, send the Appeal to the head of state and government and as many parliamentarians and political parties as possible in our country, we will be able to exert a powerful influence on support by one or another country of Ukraine. This is very important for countries that do not show themselves as allies of Ukraine.

Countries with large Ukrainian diasporas, as well as countries that are consumers of Ukrainian bread, oil, metal, etc., need special attention. First of all, Argentina, Brazil and Mexico in South and Central America, Kazakhstan, Kyrgyzstan, Uzbekistan, Tajikistan and Turkmenistan in Central Asia, Azerbaijan and Armenia in Transcaucasia, Israel, Lebanon, Turkey in the Middle East, Algeria, Egypt, Libya, South Africa and other countries in Africa, etc. We can and must turn them into friends of Ukraine.

Of course, the primary task, as written in the Address, is to seek recognition of the Russian Federation as a terrorist state or a sponsor of terrorism from various countries of the world.

I am aware that the above, as well as the demands list in the Appeal, are not easy tasks. But they are suitable and will be suitable for implementation, and by implementing them we will be able to show, and we will show, the strength of Ukrainians Worldwide, which are capable of taking responsibility for the fate of Ukraine and the Ukrainian people. Having completed these tasks, we will prove in deed that the Ukrainians Worldwide Movement is a great and invincible force. Glory to Ukraine!

Volodymyr Ivanenko

Ukrainians Worldwide Movement Organizing Committee Chairman

Ukrainian University Club President

September 16, 2022

Article 1

* * *


Стаття 2 | Стаття 1 тут

Звірства російських окупантів, виявлені після звільнення окупованих районів Харківської області, перевищують уже побачене українськими вояками та слідчими у Бучі на Київщині. Докази цілеспрямованого ґеноциду українців й перетворення України на суцільну руїну множаться з кожним днем і з кожною годиною ось уже понад двісті днів поспіль.

Засоби масової інформації світу ширять відео й фотодокументи, обговорюють перебіг подій з експертами і псевдоекспертами, пережовують аналітику, часом висловлюють співчуття українцям та захоплення героїзмом українських вояків.

Політики й урядовці більшості (70%!) країн світу з холодною байдужістю спостерігають за тим. що витворяє Росія в Україні. Прикметно, що значна частина країн з цієї більшості, є споживачами товарів, вироблених в Україні, — зерна, олії, металу та ін. Частина цих країн навіть уболіває за аґресора й навіть обурюється, що Україна чинить спротив аґресорові.

Як уже не раз наголошувалося, Україну у спротиві російській аґресії підтримують 58 країн (30% країн-членів ООН) усіма можливими засобами, передусім — наданням зброї; ось-ось має запрацювати лендліз. При цьому немає однастайності навіть між найбільшими союзниками України щодо того, як далеко вони можуть піти у наданні якнайпотужнішого озброєння, яке забезпечило б перемогу України й ґарантувало б їй безпеку.

Проблематичними є: вступ України до НАТО та й ЄвроСоюзу, визнання РФ країною-терористом або спонсором тероризму та ін. Годі навіть говорити про втілення в життя ідеї дезінтеґрації РФ як імперії — єдино можливого способу остаточного убезпечення світу від безкінечних загроз з боку Москви.

Більше того, ключові союзники України, США та ЄвроСоюз, усе ще сподіваються на можливість мирних переговорів України з Росією, про безперспективність яких рішуче говорить тепер навіть президент України — ще недавно відверто проросійський діяч, який буквально марив бажанням сісти за стіл переговорів з Путіним, заглянути Путінові у вічі й знайти з ним спільну мову (компроміс).

У такий спосіб американці сподіваються уникнути загострення у своїх стосунках з європейськими партнерами (так принаймні Ентоні Блінкен пояснює неготовність декларувати Росію спонсором тероризму) та і з самою РФ (а якже — друга за потугою ядерна держава світу, хай і бідніша за окремо взятий штат Нью-Йорк). Резони європейців набагато банальніші — страх залишитися без російських газу та нафти, і байдуже, що Європа може також стати жертвою інвазії, не кажучи вже про шантажі. Однозначно — якщо Україна не вистоїть.

Американські, європейські ЗМІ, як і ЗМІ більшості країн світу, інформуючи про війну Росії в Україні і силкуючись бути об‘єктивними, не завдають собі клопоту роз‘яснювати споживачам своєї інформації справжній характер і природу цієї війни. Біда тут у тому, що журналісти й експерти цих ЗМІ й самі не розуміють (та й не хочуть розуміти) природу цієї війни.

Такий висновок я роблю зі спостережень і спроб поспілкуватися з начебто просунутими американськими журналістами та експертами. За рідкісним (одним-двома) винятками, це самовпевнені, нахабні люди, з мінімальними знаннями України (не кажучи вже про знання української чи хоча б російської мови), які беруться щось там висловлювати і залучають до співпраці малоосвічених, непоінформованих, нездатних осмислювати явища і притомно висловлювати думки експертів, українських чиновників і просто випадкових людей.

Відеозаписи виступів українських політиків і урядовців, що виїжджають у зарубіжні поїздки, а також українських дипломатів (зокрема і в ранзі надзвичайних і повноважних послів), які я мав змогу прослухати, м‘яко кажучи, залишають бажати кращого. Появляючись на екранах зарубіжних телеканалів та в студіях радіостанцій, ці люди часом несуть такі нісенітниці про Україну, про війну Росії в Україні та пов‘язані з нею речі, що вуха в‘януть. І це при тому, що той, хто їх послав за кордон нести світові знання про Україну та її проблеми, прихиляти світ до України й акумулювати підтримку Україні, роблять Україні більше шкоди, ніж приносять користі. А нам же так треба прихилити до України ще сотню держав світу, щоб мати змогу вирішувати на користь України будь-які справи в ООН та інших міжнародних організаціях.

У цьому контексті особливої ваги набирає активність української діаспори, парафіяльних громад та діаспорних орґанізацій. Що ж ми тут бачимо?

Багато з цих орґанізацій і громад, безумовно, роблять добре діло, збираючи й направляючи в Україну тисячі тонн гуманітарної допомоги. Прикро, правда, що вони не вельми переймаються тим, що значна частина цієї допомоги (приблизно 20%, а в деяких випадках і 50%) перетікає в руки злочинців при владі, а потім спливає на базарах і навіть у супермаркетах України.

Публічні заходи протестного характеру та на підтримку України в її спротиві російській аґресії помітно менш ефективні, а часом і дуже розчаровують. Від самого початку вторгнення Росії в Україну ми закликали до масових і тривалих протестних заходів перед посольствами РФ у столицях різних країн світу. На жаль, нашого заклику не почули, а якщо й почули — не прислухалися до нього.

Це були малолюдні заходи — пікети або інсценізації з демонстрацією української символіки й саморобними плакатиками. Артикуляція вимог таких протестантів була відповідною. Ефективність таких заходів була нульова. Засмучує й те, що організатори пікетів і протестів відмовилися від координації заходів і об‘єднання зусиль з іншими.

Помітно масовішими були раллі на підтримуу України, орґанізовані в різних містах світу й координовані орґанізаціями, що входять до складу Світового Конґресу Українців (СКУ). Ці заходи не мали протестного характера. Отож вони відіграли позитивну роль у піднесенні іміджу України (і на тому спасибі), але не спрацювали на захист України від аґресора. Характер таких заходів пояснює запис у соцмеркжах несвідомо пояснив після раллі в Нью-Йорку один із дідерів УККА: «Ми мали фан».

І протести, і маніфестації на підтримку України, на жаль, не стали магнітом для громадян відповідних країн, які, власне, й змогли б зробити протести на захист України справді масовими і ефективними — як у плані впливу на Росію, так і на свої уряди. Ініціатори й орґанізатори діаспорних заходів таку мету навіть не ставили перед собою.

Отже, протести проти Росії як аґресора й демонстрації на підтримку України по-справжньому масовими, які захоплювали б мільйони людей в окремо взятих країнах і десятки чи навіть сотні мільйонів по всьому світу, не стали. Мабуть, уже й не стануть, оскільки вони взагалі пішли на спад.

Причин тут кілька. Назву найголовніші. Перша: бездарне і відтак неефективне лідерство СКУ та всіх інших діаспорних орґанізацій, зо їх СКУ об‘єднує. Друга: марнославні амбіції ініціаторів пікетів, інсценізацій та протестів, які влаштовували івенти для самопіару. Третя: нездатність і небажання українців об‘єднуватися для консолідації зусиль і досягнення поставленої мети.

Оргкомітет Руху Світового Українства ще на початку березня ц.р., тобто через два тижні після вторгнення Росії в Україну, ініціював ще одну акцію, яка не потребує виходу на протест, не потребує великих матеріальних витрат і не потребує багато часу. Йдеться про ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА Й НАРОДІВ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ УКРАЇНУ Й УКРАЇНЦІВ У ЇХНІЙ СПРАВЕДЛИВІЙ ВІЙНІ ПРОТИ РОСІЙСЬКОГО АҐРЕСОРА, яке опублікували 12 березня ц.р.

Мета цього Звернення — донести комплекс вимог світового українства за підтримки світової громадськості до президента, уряду й Верховної Ради України, до глав держав, урядів і парламентів країн світу, а також до всіх міжнародних орґанізацій — вимог, спрямованих на підтримку України заради повної перемоги над російським аґресором. Наразі під Зверненням зібрано двісті п‘ятдесят підписів, хоч мало б уже бути мільйони, а той десятки мільйонів підписів.

Багато запрошених відмовилися підписати Звернення, розглядаючи його як типового відкритого листа задля вираження своєї позиції — опублікували і забули. «Ми впливвємо на нашу владу через своїх представників», — пояснив мені свою відмову професор одного з американських університетів. Ми знаємо, як це роблять в українській громаді в США: СКУ й УККА час від часу продукують усякого роду листи, що їх люди мають механічно пересилати своїм обранцям на федеральному рівні або на рівні штату. Власне, цю модель ми й використали, застосувавши зовсім інший підхід. Коли мій колеґа зрозумів механізм реалізації Звернення, він охоче його підписав.я, він охоче його підписав.

Ось як працює наше Звернення:

1. Додайте свій підпис. (Підписи акумулюються під англомовним текстом Звернення.)

2. Максимально поширте Звернення доступними вам засобами — на своїх сайтах і в блоґах, у соцмережах, електронною поштою та ін. Хай ваші родичі, друзі, колеґи додадуть до Звернення й свої підписи.

3. Перекладіть текст Звернення мовою країни вашого проживання і опублікуйте його. Надішліть переклад Звернення Орґкомітетові РСУ для розміщення на сайті Українського Університетського Клубу.

4. Перешліть Звернення вашому представникові у парламенті вашої країни, президентові, урядові політичним партіям і громадським орґанізаціям вашої країни електронною поштою (якщо маєте) або звичайною поштою, роздрукувавши анґломовний текст Звернення з підписами.

5. Використовуйте вимоги, висловлені у Зверненні як заклики й лозунги на плакатах під час демонстрацій, протестів та інших публічних заходів, переклавши їх мовою країни вашого проживання.

Втілення в життя висловлених у Зверненні вимог — наша спільна справа, а не групи окремих осіб. Це — робота, яку ми всі маємо робити зупинки до тих пір, поки не переможемо.

Таким чином, якщо ми мобілізуємось, і кожен з нас залучить максимально можливу кількість нових підписантів Звернення, максимально можливо поширить Звернення усіма доступними засобами, перешле Звернення главі держави й урядові та максимально можливій кількості парламентарів і політичних партій своєї країни, ми зможемо справити потужний вплив на підтримку тією чи іншою країною України. Це важливо передусім для країн, які не проявляють себе як союзники України.

Особливої уваги потребують країни, в яких є великі українські діаспори, а також країни, які є споживачами українського хліба, олії, металу та ін.. А це передусім — Арґентина, Бразилія й Мексика в Південній та Центральній Америці, Казахстан, Кирґизстан, Узбекистан, Таджикистан і Туркменія в Центральній Азії, Азербайджан і Вірменія в Закавказзі, Ізраїль, Ліван, Туреччина на Близькому Сході, Алжир, Єгипет, Лівія, Південно-Африканська Республіка та інші країни в Африці і т.д. Ми можемо й повинні перетворити їх на друзів України.

Звичайно ж, першочерговим завданням, як і написано у Зверненні, є добиватися від різних країн світу визнання Російської Федерації як держави-терориста або спонсора тероризму.

Я свідомий того, що сказане вище, як і перелік у Зверненні вимог, — нелегкі завдання. Але вони надаються і нададуться до виконання, і їх виконанням ми зможемо показати, і ми покажемо, силу Світового Українства, яке здатне брати на себе відповідальність за долю України і українського народу. Виконавши ці завдання, ми ділом доведемо, що Рух Світового Українства — велика й непереможна сила. Слава Україні!

Володимир Іваненко

Голова Орґанізаційного Комітету Руху Світового Українства

Президент Українського Університетського Клубу

16 вересня 2022 р.

Стаття 1

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.