ЖЕРТВА ДОЧЧИНОГО СВАВІЛЛЯ

Сумна доля Валерія Шевчука

Це – мій тато, Валерій Шевчук. Відомий письменник, фактично класик, лауреат Шевченківської премії і десятків інших премій, почесний доктор Могилянки і ще декількох університетів, кавалер якихось там орденів і т.д. і т.п. Він радіє сонцю і тому, як гарно відкидають дерева тіні на сніг у парку, бо він вперше за місяць вийшов на прогулянку. Дарма, що пройти зміг тільки якусь сотню кроків…

Це – кімната у будинку ветеранів сцени, де він мусить зараз жити. Персонал до нього дуже привітний, намагаються зробити все, що можна, але це чужа кімната, де є одна-єдина книжка. Для нього, завзятого книжника… Мені важко уявити, як там можна сидіти днями, не маючи нічого, чим зайнятись…

Ще могла б показати елітний житловий комплекс у Києві, де спокійно живе собі Юліана, моя сестра, яка прийняла одноосібне рішення про розміщення свого батька в пансіонаті. Хоч квартира у тата є — і він там прописаний.

Вона людина не бідна — за відкритими даними ріелторів, її квартира коштує від $275 000. Що не завадило їй відправити батька в державний пансіонат (щоб не платити), оголосити всеукраїнський збір коштів на лікування, з яких не дозволяє навіть копійки витратити на додаткові обстеження і професійний догляд… Як і не дозволяє мені щось робити, бо у неї документи і якимось дивом оформлене опікунство… Але собі дозволяє приїжджати і влаштовувати батькові скандали, коли він проситься додому.

«Я просив її, нехай мені знайде десь в Києві чи в Житомирі якесь місце, чи відтворити те, що було. Тобто це як пропозиція, я не вимагав це. А вона що сказала? Вона розсердилася, сказала, що це нікому не потрібне… У мене дике відчуття самоти. Що я в цьому світі не потрібний. І я в цьому світі вже нічого не зможу навіть зробити. Я все життя своє старався щось для людей зробити. Але це, що ти мені показала [я довго читала йому коментарі людей в інтернеті], то це мене здивувало. Бачиш, люди все -таки розуміють мою творчість, шанують її, значить. А вона бере і по-варварському знищує мене».

Це дослівна цитата, у мене таких немало записано…

Я не знаю, хто і що може переконати змінити рішення. Я б’юся об стіну, але не маю розв’язання проблеми… Я хочу, щоб він жив…

Прошу про допомогу і розголос. У мене немає рішення…

Готова відповісти на всі запитання.

Мирослава Андрющенко

Від УСІМ:

Дуже сумно читати таку історію. Тут мені підказують, що Валерій Шевчук із Юліаною, можливо, «кармічні боржники», або ж Юліана йому й не дочка…

Очевидно, цією справою мають зайнятися висококваліфіковані адвокати разом із НСПУ (агов, Михайле Сидоржевський!), щоб розібратися, у який спосіб Юліана монополізувалв своє право вирішувати долю батька без участі сестри Мирослави і привласнила його письменницьку квартиру, у якій він, до того ж, і прописаний.

Валерій Шевчук заслуговує того, щоб бути пошанованим і щоб він міг продовжувати працювати в міру свого здоровʼя та спокійно дожити віку.

Знавши Шевчука особисто упродовж десятків років, я бачив його й у супроводі якоїсь із його дочок (якій було років десять), але не пригадую, щоб мені довелося зустріти його дружину Неонілу…

* * *

Додаю тут ще думки, які викликав у мене запис Василя Чепурного у соцмережах:

Я вийшов за межі публічного обговорення й трохи поспілкувався приватно з Мирославою Андрющенко (їй 51 рік) і послухав аудіозапис голосу В. Шевчека. Не буду переказувати зміст нашого спілкування. Мушу сказати, що спочатку мене трохи покоробило, що вона винесла родинні непорозуміння в публічний простір (за це начебто її звинувачуть старша сестра Юліана та 80-річна мати Неоніла).

Мене дивує інше. На відміну від Василя Діденка, який справді бідував, і проживання в Будинку ветеранів сцени (добре знаю те місце) було б для нього раєм, Валерій Шевчук — письменник не бідний, його перевидають, його коштом фінансується премія, він має квартиру і дачу в Кончі Озерній. Його 54-річна дочка живе у квартирі ринковою вартістю $275,000 і, очевидно, живе заможно.

Я розумію, через хворобу й вік, Валерій став вреднішим і вередливішим, ніж він був раніше, коли його терпіли і дружина, і діти. Я розумію, що Неоніла (дружина) втомилася від нього, і мене не здивувало б, якби вона оформила розлучення з чоловіком, який їй уже не потрібен.

За тих статків, що їх мають Шевчуки напевно можна було б забезпечити комфортне для Валерія життя в тій же Кончі Озерній, найнявши для цілодобового догояду за ним кваліфіковану медсестру пенсійного віку, яка могла б упоруватися з його характером і його здоровʼям.

На жаль, ні в дружини, ні у старшої дочки, яка монополізувала опіку над викинутим із дому батьком (парадокс?!), схоже, просто не хочуть цим зайнятися і фактично прихватизували у видатного письменника надбане ним для їхнього ж блага.

На аудіо Валерій Шевчук говорить цілком спокійним і притомним голосом. Він скаржиться молодшій дочці, що почувається нікому не потрібним і просить облаштувати йому нормальне життя якщо не біля Києва, то в Житомирі.

У цій історії перемішалося моральне з юридичним. Не спрацьовує мораль — хай спрацює закон!

Володимир Іваненко