ЗАХИСНИЦЯ МОВИ ПРОТИ ЗАХИСНИКІВ «АЗОВСТАЛІ»
1 min read
Продовжуємо обговорення ситуації навколо Ірини Фаріон
А що зробите Ви задля порятунку Батьківщини від тих, хто її рятують на передовій? В кого би ще лайном гучніше кинути?..
Тихо молюся, щоб полум’яну патріотку, високочолу інтелектуалку і, ніде правди діти, просто чарівну жінку після всього таки не поперли з Львівської політехніки на вимогу студентів. Бо якщо раптом звільнять, — ореол мучениці їй гарантований. А всім нам — пекельні sr@чі відтак, і не лише в соцмережах.
Правильно, бий своїх у пику до юшки, ще й під дих ногами, аби чужим пики розпливалися від втіхи — як гарно українці чубляться! Як уміють собі створювати мильні опери, щоб дерти в них горлянки! Ніби вже рискалів за урал відкинули давно.
Чула коментарі вояків на фронті — тих, хто принципово державною — на тему чергового патріотичного Фа-льшу. Якщо стисло, то на їхньому тлі скромно курить російськомовний відгук з табуйованими епітетами “язиком” від обуреного солдата.
Один хлопець, як на мене, сказав найкраще: “Їй би НАШІ проблеми… Але, щоб вирішувала бодай так, як ми свої наразі. Ми, виходить, занадто добре тут у себе повирішували, коли зі Львова окопи настільки фігнею комусь виглядають”.
Що буде далі: мовознавиці прибуде підписників і запрошень на ефіри, бо запит на примітивну агресивність у суспільстві високий, вже традиційно. Заодно посипляться матюки й прокльони усім, хто скажуть: така пропаганда державної — їй ведмежа послуга. В т.ч. й від того ведмедя, що в рускіх лєсах.
Бо до мови любов — така ж, як і будь-яка інша. Коли хочеш, щоб любили, не накидаєшся зі скаженою пристрастю, а поступово, дбайливо… Тоді буде взаємність. Але не тоді, коли кийком до раю!
Нас колись до іншого заганяли, цілих 70 років — невже нічому не навчило? Хоч пані професорка тоді, було, теж вчила… Інших дисциплін, щоправда, але то таке.
До речі: на тему “Агентурная провокация в опєратівно-розискной дєятєльності”, “Іскуство провокації как дєстабілізірующєго фактора” і прочая ітеде — в Гуглі є стосами. Серйозні дослідження, в т.ч. й від ефесбешників, і популярна література.
Людмила Пустельник
* * *
«Не ті вже Афіни, не та вже Елада, бо завелися в ній сикофанти».
Читаю лист Колегії студентів «Львівської Політехніки». Що за тяга в молодому віці писати доноси? Якійсь синдром Павліка Морозова?
Друзі! Будь-яка культура (в тому числі й українська) концентрує в собі не тільки норми, стандарти, еталони та правила діяльності, а й також систему цінностей, вироблених у реальній історії конкретного народу. Адже головна функція культури — збереження та передача самоідентичності соціуму.
Культурні відмінності ж породжуються розбіжностями у поглядах щодо сенсу життя, етичної поведінки чи моралі. І ці відмінності загострюються до рівня «культурних війн», коли окремі громадяни чи групи намагаються використати державу для отримання привілеїв у нав’язуванні власної специфічної моралі, а потім використати цю специфічну мораль для управління суспільним життям у державі.
Тому «війна культур» не стосується того, що громадяни говорять і думають про різні суперечливі теми. Вона ведеться за «суспільну культуру». І в цій «війні культур» має перемогти Україна!
Dixi!
Сергій Чаплиґін
* * *
Ще трішки суб’єктивної логіки на хвіст Ірини Фаріон
Ну, подивилася цей фрагмент з висловлюванням про росмовних захисників як про «очманілих», «бидломасу», «зброд», «неукраїнців», «москворотих биків», «сміття», «кацапоротих». (Ці слова я легко назбирала в кількох її репліках).
Говоритиму про своє і тільки своє сприйняття і розуміння.
*** Пані Ірина Фаріон у висловлюванні про захисників-недопатріотів найперше повелася некоректно, м’яко кажучи. Некоректність підсилюється досвідом і накопиченням інших подібних її некоректностей.
*** Авторка некоректних висловів є безкомпромісною до абсурду. Без почуття міри. Компроміс завжди має місце у сфері порозуміння. Але не у пані Ірини. Простою мовою: відсутність гальмів. На фронті таке корисне, коли треба першому встигнути вбити ворога, перш ніж він стрелить в тебе. У сфері філології і ідеології можна без стрілянини. Можна. На передовій не можна. Дошкульні слова із жіночих вуст, навіть якщо є над чим подумати, мають бути ви-ва-же-ні.
*** Окремий акцент, хоча вже про це йшлося вище — пані Ірина вже не вперше лається і грубо називає людей або їхні дії, вчинки. Така манера, така зброя, така метода. Бренд і тренд.
*** Інтонація обурення, невдоволення, осудження, незгоди з вуст філологині звучить якось особливо дразливо. Тобто сам психотип пані Ірини підливає масла в огонь. Якби вона ці ж слова промуркала і опустила «прозивання», все сприймалося б інакше. І якби саме міркування містило б більш м’які смисли. Ге?
Перший висновок: авторка скандального висловлювання права по змісту, не права по формі. Але і зміст сумнівний.
Буквально це виглядає так. Усукупнений образ різно/іншо-мовного захисника закривавлений і захеканий, невиспаний і з чисельними контузіями/ампутаціями/втратами, у жорсткому режимі наступу/відступу/оборони вирішує низку задач — убити ворога і побільше, не зловити кулю чи осколка, прикрити чи витягнути з-під обстрілу побратима 300/200, справитися з бойовим завданням і не збожеволіти від усього цього. І тут у твою немиту місяць спину і зопрілий камуфляж стукає вишуканої роботи гостра-прегостра сокирка в наманікюрєній ручці… «А хто-хто тут якою мовою?…»
Що ж далі?
Росмовні захисники — несамодостатні? Так і не заговорили рідною мовою?
Але якщо їхня рідна — російська? (Білоруська, польська, грузинська, чеченська, угорська, іврит?). Їхня батьківщина — Україна, а мова рідна — російська. Ні, вони не зрадники. Адже ділове мовлення і комунікації в офіціозі ведуть українською, бо українська — державна. Проте коли летить снаряд, росмовний вояк виголошує тираду росмовою. Бо він то робить, як і в побуті. І жоден його укрмовний побратим йому не дорікне.
Дайте часу. Українська мова перемагає. Це ж очевидно, як Божий день.
І залиште у спокої захисників.
У нас мовне питання — завжди буде гостре, як ніж. Ще не раз об нього заріжеться хтось.
А чи не можна було б все обернути на користь? Щоб не було шарахань із крайності в крайність.
І не завжди мова — запорука істини.
Бо!
Є ж укрмовні колаборанти? Є. Вони й не переходили на російську. Але вони вибрали путіна і рашу. І як тут допомогла рідна мова? Бо рідна мова — не панацея. Вона панацея тільки в поєднанні з гідністю, духовністю і вибором світлої сторони.
Чому всі оці принципи, які так агресивно озвучує пані Ірина, не можна запроваджувати між «москворотими» українцями без приниження, зневаги, зверхності? Можна. Де чемність? Де педагогічний і філологічний дар? Мовник мав би красномовно і переконливо м’якою зброєю витравлювати з таким терапевтичним ефектом, що росмовні розчулено дякували б.
За принципами пані Ірини ми маємо відмовитися від захисників, які послуговуються у побуті іншою, ніж українська, мовою. Бо так нечесно.
Ми маємо змусити пройти мовні курси усіх, хто приїздить захищати Україну і наш народ, але не знає української. Так?
А то нічого, що ці люди захищають Україну, щоб ми могли тут спілкуватися українською? Дивно? Так, іншомовні захисники солідарні з укрмовними, отже вони захищають вибір україномовних, нашу рідну українську — в тім числі.
Якби все вирішувала мова, то серед укрмовних не було б зрадників. А є сволота. І то ще прикріше.
Над мовою є Сумління. Світло, Дух, Бог. Вони — поза мовою. То універсальні речі для носіїв усіх мов.
Пані Ірино, я захоплено слухаю всі передачі з Вашої подачі про видатні постаті в українській історії. Ви суперосвічена і цікава особистість. Але та зневага, зверхність і презирство, з якими Ви говорите про людей, хай і гірших і не таких освічених, як Ви, просто збивають з ніг. Змініть інтонацію, допоможіть людям наблизитися до української мови. Бо їйбо Ви робите все навпаки — розганяєте поганою мітлою.
Це раша нас все життя нищить за те, що ми українці і любимо все українське, мову ж — особливо. Не берімо приклад з рашистів. Не вбиваймо людей за те, що вони розмовляють неукраїнською, не принижуймо за це.
Неукраїнськомовні захисники обрали захищати все українське і більше — Світло, Любов, Честь, Гідність, людські цінності. Бо ця війна не лише за українців і проти російського. Якщо Ви думаєте інакше, то це катастрофа. Бо за вашою логікою треба фільтрувати базар і випатрати українську мову від польских, німецьких та інших слів, які органічно і закономірно зайшли в нашу мову через відомі історичні обставини.
За вашою логікою варто спалити половину спадку Франка, бо написаний не українською. Та і Бандеру варто відфільтрувати. Ви читали ж його праці, виступи, статті? Там чверть слів — запозичення і просто неукраїнські слова.
Ой та ой.
Героям Слава!
Ірина Кримська-Лузанчук
Від УСІМ:
Що вчаровує у дискусії про мову, до якої спричинилася Ірина Фаріон своїми висловлюваннями про захисників «Азовсталі», так це уперто ситуативний і емоційно наснажений підхід до розвʼязання, здавалося б, уже вічного «мовного питання», конкретніше — проблеми т.з. «російськомовних українців».
Ми опублікували цілу низку текстів, які в масі своїй належать людям розумової праці, чиє IQ, здавалося б, дозволяє усвідомити природу явища й, відтак, знайти системне розв’язання проблеми.
Природа «російськомовних українців» як явища лежить на поверхні: «російськомовні українці» — маркер низького рівня національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності). Не варто виправдовувати право на існування цього явища тим, що велика кількість «російськомовних українців» захищають Україну на фронтах.
Участь у боях за Україну не є мірилом рівня національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності). Мотивацією участі в боях за Україну і ризикувати своїм життям для більшості російськомовних вояків може бути не так український патріотизм, як «злість на ворогів», тобто ненависть до аґресора.
З огляду на це, можна зрозуміти тезу І. Фаріон: «Мову не знають або політично упереджені, або розумово відсталі», — хоч ця теза і є контроверсійна, а почасти й безглузда. По-перше, політично упереджені можуть знати мову (як, наприклад, О. Арестович, Д. Єлисевич та ін.), але свідомо нею не користуватися. По-друге, нездатність вивчити мову саме через розумову відсталість ще треба довести (наприклад, влаштувати курси української мови для тих, хто її не знає, але повинен знати).
З першими усе зрозуміло, і до них у разі необхідності можна застосовувати засоби впливу задля національної безпеки і оборони. З другими, мабуть, спочатку годилося б попрацювати — запропонувати її безкоштовні курси української мови та й українознавства взагалі, заодно піднявши й рівень їхньої національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності).
Професор Фаріон повинна це розуміти. А раз розуміє, то як впливова особа у товаристві «Просвіта», їй годилося б ініціювати цілу мережу безкоштовних освітніх і просвітницьких заходів для роботи з «російськомовними українцями». Більше того, пані Фаріон у купі з численними її однодумцями можна й треба було б зайнятися творенням Руху за українізацію України.
Ірина Фаріон, однак, про таке навіть не заїкається. Вона свідомо вибрала собі роль інтриганки (див. текст Юрія Винничука) й плете свої мовні інтриги на межі фолу, по суті напрацьовуючи на кримінальну справу проти себе.
До теми:
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Ваша підтримка Української Світової Інформаційної Мережі дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на УСІМ. Дякуємо!
