РОЗДВОЄННЯ ІЗРАЇЛЮ: МІЖ МЕЛЬНИКОМ І ДЕНІКІНИМ
1 min read
Про ставлення Ізраїлю до антисемітизму в Україні і в Росії
Знову в стрічці гаряче через офіційну реакцію МЗС Ізраїлю та «Яд Вашем» на перепоховання полковника Андрія Мельника під Києвом. Його безапеляційно таврують як «нацистського колаборанта». Але якщо відкинути емоції й подивитися на сухі факти, то картина виявляється набагато глибшою та трагічнішою.
Давайте чисто по фактах, без емоцій і спрощень.
По-перше, щодо міфу про «органічний антисемітизм» Андрія Мельника, варто звернути увагу на вагомий історичний факт: у січні 1919 року, в розпал подій Української революції, Мельник, будучи т.в.о. командира Січових стрільців Армії УНР, видав Наказ № 22, який вимагав негайно віддавати під військово-польовий суд із найсуворішим покаранням (аж до розстрілу) кожного, хто наважувався на агітацію чи участь у єврейських погромах – такий рішучий захід з боку командира цілком спростовує звинувачення в ідеологічній ненависті до євреїв, адже людина з подібними переконаннями ніколи б не ініціювала настільки жорстких обмежень для припинення насильства.
По-друге, про «співпрацю з нацистами». Так, ОУН прагматично намагалася використати війну Німеччини проти СРСР, щоб вигризти незалежність України. Це був страшний, цинічний розрахунок бездержавної нації, але ілюзії швидко розвіялися. Нацистам самостійна Україна була не потрібна. ОУНівців почали масово кидати за ґрати й розстрілювати (в тому ж Бабиному Яру німці стратили поетку Олену Телігу, редактора Івана Рогача та сотні інших мельниківців). Сам Мельник разом із дружиною Софією у 1944 році був заарештований Гестапо й опинився в концтаборі Заксенгаузен (у спецблоці для політичних в’язнів «Целленбау»). Жоден повоєнний суд чи трибунал так і не висунув Мельнику звинувачень у воєнних злочинах.
А тепер головне – звідки взагалі ростуть ноги у цього всього галасу. Звісно, з кабінетів КДБ. Радянські спецслужби буквально десятиліттями вели системну роботу з дискредитації та знищення Мельника. В архівах Служби зовнішньої розвідки лежать розсекречені матеріали – справи-формуляри «Спрут» та «Інженер». Чекісти настільки його боялися як лідера визвольного руху, що в листопаді 1944 року розвідувально-диверсійне управління НКДБ затвердило детальний секретний план його ліквідації, залучивши спецгрупу «Вулкан» та агента-навідника.
Саме радянська пропагандистська машина створила цей тупий, спрощений шаблон, де будь-який борець за незалежність України автоматично клеймився «фашистом». Чекісти умисно витирали з підручників історії будь-які згадки про те, що Мельника нацисти тримали в концтаборі, а його прибічників розстрілювали. Їм потрібен був ідеально плоский образ «зрадника», щоб дискредитувати саму ідею вільної України. І цю стару КДБшну жуйку Росія успішно згодовує світові й сьогодні.
І наостанок, щоб ніхто навіть не намагався казати, ніби я упереджено ставлюся до Держави Ізраїль чи маю якісь антисемітські упередження. Подивіться на моє фото під цим постом. На мені футболка з офіційною емблемою ЦАХАЛу, та й єврейське коріння у мене є, чого я ніколи не приховував.
Саме тому мені особливо огидно бачити, як деякі зашорені й відверто тупі ізраїльські політики, чиї мізки вщент просякнуті КДБшною пропагандою, ведуться на кремлівські маніпуляції. Вони просто не здатні розплющити очі й зрозуміти, де сьогодні їхні справжні друзі, які воюють проти спільного євразійського зла, а де – вороги.
Полковник Мельник повернувся спочивати на свою землю – у вільну Україну. І ми самі, без чужих підказок та КДБшних штампів, розберемося зі своєю пам’яттю та своїми героями.
П.С. Дивує мовчання офіційного Ізраїлю щодо того, як у 2005 році в Москві на державному рівні, за особистої підтримки Путіна, з почестями перепоховали генерала Антона Денікіна. Денікін – це лідер «білого руху», чия армія влаштовувала масові єврейські погроми, а сам він цинічно ігнорував ці злочини, називаючи своїх солдатів «сбродом». Вшановуючи Денікіна як «великого російського патріота», Кремль не просто реабілітував організатора погромів, а зробив це частиною офіційної державної ідеології.
Напрочуд вибірково: чомусь умовний «гріх» Мельника, який видавав накази про розстріл погромників, стає приводом для демонізації, тоді як реальні організатори погромів на кшталт Денікіна, чиї війська залишили по собі тисячі жертв, залишаються поза фокусом критики.
Ця «сліпота» до фактів і схильність до подвійних стандартів зайвий раз доводять, наскільки ефективно радянські наративи досі підміняють історичну правду, змушуючи світ заплющувати очі на очевидні злочини заради зручних, але фальшивих стереотипів.
