ПОДВИГ ҐЕНЕРАЛА МАРЧЕНКА
1 min read
Мій допис про нашого рятівника Півдня, славетного генерала-удара Дмитра Олександровича Марченка.
Написав я його після особистої розмови з ним і хочу, щоб ви прочитали і знали правду. Публікація допису від інших авторів-будете вважаться плагіатом.
Допис в українському сегменті
інтернет поширили 220.000 чоловік і він набрав біля 863.000 лайків. Наголошую, допис не треба прикріпляти під словами Кіма про захист Миколаївців.
Дмитро Марченко і Віталій Кім, багато зробили для того, щоб вистояла Миколаївщина. Вони є друзями і не треба писати те, про що ви навіть уявлення не маєте. Свої особисті думки на рахунок цих людей залиште при собі. Все дуже складно, щоб зрозуміти, чому зробили так, а не так, як би вам хотілось.
Отже, слухайте, як все було.
* * *
25 лютого 2022 р. у свій 44‑й день народження Марченко дістався Миколаєва. Місто було охоплене панікою. За особистим розпорядженням генерала ЗСУ Валерія Залужного Дмитро Олександрвич прийняв місто і почав будувати оборону.
У центрі міста генерал побачив, як чоловік знімає з будинку жовто‑блакитний прапор. «Що ти робиш?» – спитав він, вийшовши з машини. «Так вони вже Херсон взяли, завтра тут будуть!» – відповів містянин. «Ми будемо битися, – відповів Марченко.
– Припини! Ми загинемо тут усі або переможемо. До зброоооої!»
Страх поширився не лише серед цивільних. «У перші ночі з Миколаєва виїжджали колони з технікою та силовими структурами, Одного з таких керівників бійці повернули до міста. Генерал сказав йому: «Наступного разу будеш визнаний зрадником та розстріляний за законом воєнного часу».
Будемо чесними, Марченко витягував багатьох з автівок і приводив до тями. Аби зупинити втечу, Марченко наказав на ніч розводити міст через Південний Буг, за яким лежить дорога на Одесу. «Доки я тут, місто ніхто здавати не буде»!
Передові загони орків зайшли в Херсон та збиралися атакувати Миколаїв. За ним відкривалися два важливих напрямки – на Одесу та Південноукраїнськ, де розташована велика АЕС. Орки наступали двома угрупованнями. «Близько 2000 машин — танків,
БТР тощо — та відповідна кількість особового складу рушили з Херсона на Миколаїв.
Інша група — 1200–1300 одиниць техніки — пішла в обхід».
На першій нараді генерал-удар Марченко спитав одного з командирів, яке в нього бойове завдання. «Кругова оборона моєї військової частини», – відповів той. «Частини? – здивувався генерал. – А місто, місто хто захищати буде?
Так не годиться, підготувати оборону негайно».
Марченко поділив місто та його околиці на зони. Оборона кожної була закріплена за конкретним військовим підрозділом. Усі наявні екскаватори були «мобілізовані» рити окопи.
«Все робили з колін, працювали вдень і вночі, двигуни в екскаваторів не зупинялися».
На блокпостах з’явились укріплення з бетону та металеві «їжаки». ЗСУ діяли настільки професійно під керівництвом генерала, що не дали ворогові, навіть понюхати повітря Миколаєва.
Захисникам Миколаєва бракувало координації.
Марченко мало не загинув від
«дружнього» вогню. «Вночі мене обстріляли з одного з наших блокпостів. Я вийшов із машини, питаю: “Навіщо ти це робиш? Хто тебе сюди поставив?” Відповіді не було».
Для комунікації між Територіальною обороною, військовими та цивільними було створено кілька груп у захищених месенджерах.
На початку березня орки почали обходити Миколаїв з півночі та впритул наблизилися до рідного міста Марченка — Вознесенська.
Це вже була загроза оточення та виходу до АЕС: від Вознесенська до Південноукраїнська 27 км.
Захоплені у ворога карти та інформація від полонених солдат підтверджували плани наступу на АЕС.
Марченко зміг організувати оборону, врятував і захистив Миколаївщину, Одещину і
весь Центр України. Нація дякує генералу-рятівнику України.
