КОЛИ НАВІТЬ СТАНЦІЯ МЕТРО НЕ Є УКРИТТЯМ

Як живеться людям, у яких немає вибору

Доповідаю обстановку. Я живу в багатоповерховому будинку в центрі. Найближче метро — Лук’янівська. Хто в Києві, починає невесело сміятися в цьому місці. Для тих, хто не в Києві і, тим більше, хто не в Україні, пояснюю.

Так, це метро працює як укриття. І туди ходять люди. Але сьогодні сила прильотів в нашому районі була така, що на станції метро осипалася стеля. Через пожежу вийти зі станції було неможливо і людей евакуювали поїздом метро на іншу станцію. Звідки потім треба було якось дістатися додому на ранок. Незабутні пригоди, про які ніхто не просив.

А щоб сховатися від обстрілу, треба йти на цю станцію прямо звечора і вкладатися там спати. Бо, коли вже лунає тривога, йти туди пізно. Балістика долітає до Києва швидше, ніж я добіжу до метро Лук’янівська. І це ж ще зараз літо, вдягатися недовго. А була ж і зима. Чотири зими вже було з нічними обстрілами, якщо бути точними. Уявіть, як ви чотири зими поспіль вдягаєтесь звечора і йдете спати на підлозі в метро.

Але ж є підземні паркінги! В нашому домі є зокрема. Взимку там збіса холодно, та це навіть не головне. От сьогодні в одному з ЖК постраждали люди, які були – та-дам! – на паркінгу. Бо – сюрприз! – паркінг не є укриттям. Він рятує хіба від розбитих вікон, що вилітають разом з рамами всередину квартири. Від прямого влучання він не рятує.

Від прямого влучання не рятує нічого.

Ходити щоночі спати в некомфортних умовах – гарантований спосіб з’їхати з глузду.

Сидіти у власній ванні і слухати, як над дахом літає і поруч вибухає – теж майже гарантований спосіб потихеньку з’їхати з глузду.

Виїхати в умовно безпечну країну і лишити тут своїх близьких, які виїхати не можуть – це абсолютно гарантований спосіб не знайти собі місця і з’їхати з глузду остаточно, з штампом і підписом.

Тому можете давно вже для себе постановити, що ми всі тут з’їхали з глузду. Вибору у нас не було, що б ми не вибрали, це спосіб їбанутися. Нас ніхто не питав, чи хочемо ми поставати перед таким вибором без вибору.

Отже все, прийміть для себе, що ми йобнуті, неадекватні, можемо послати матом на рівному місці. І ні, ми не будемо стримуватися, шукати порозуміння, підбирати слова. У нас нема на це ресурсу. Ми злі, незручні, з нами складно і, цілком можливо, ми такими будемо вже назавжди. Це не був наш вибір. Вибору в нас не було.