ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СЛОВО

Час і нам поговорити про інформаційну гіґієну

«Не подобається — не публікуйте. Я пишу те, що хочу і як хочу. Я не розумію ваших коментарів “після”. Це мої думки, ось і все. Ваше «цензурування» не має жодного сенсу. Я не студента, а ви не мій професор, я пишу так, як відчуваю», — написала нам авторка, чий текст ми опублікували з коротким супроводом від редакції з двома цілком резонними запитаннями:

«Якщо це — новини, де лаконізм і відповіді на конкретні запитання: що? де? коли?

Якщо це — інформаційно-аналітичний огляд, тоді де аналітика: спостереження, узагальнення, висновки?»

Ні новини, ні аналітики в опублікованому нами тексті немає. Зате є багато емоцій, які супроводжують потік свідомості, коли автор пише «шо хоче і як хоче», навіть не задумуючись, для чого і заради чого пише.

Ми опублікували текст, написаний, безумовно, небезталанною особою, яка, до того ж, позиціонує себе професійним журналістом чи блогером, щоб показати, як не треба писати ні в ЗМІ, ні навіть у соцмережах.

У кращому разі — бездумні й емоційно наснажені, хай і талановито написані, тексти створюють ефект півня: прокукурікав, а там хоч не розвидняйся.

У гіршому гіршому разі — такі тексти, перемішуючись із іншими більш чи менш талановитими та зовсім бездарними записами творять какофонію базару, що просто засмічує інформаційний простір.

Поява інтернету, а відтак і соціальних мереж, підняла на небачену досі височінь масові комунікації, створила безмежні можливості для реалізації права кожного на свободу слова й вираження власної позиції, а також для формування й вираження громадської думки.

Тепер кожен має змогу повідомити про новину (що? де? коли?), поділитися свідченнями очевидця події (що? де? коли? як?), висловити свій погляд (опінію) на подію або явище (як? чому?), запропонувати аналіз і оцінку явища, висловити свої пропозиції й рекомендації щодо розв‘язання проблеми і т.ін.

На жаль, ніхто не народжується готовим фахівцем у тій чи іншій царині людської діяльності. Потрібні базова загальна освіта, а потім фаховий вишкіл і фаховий досвід… Звичайно, родове (династичне) коріння, підживлене відповідним знанням і досвідом, посилює мислительний потенціал і збагачує талант.

Особистість із непересічним талантом і тривкою фаховою підготовкою не стане навіть писати пустопорожній текст, зриватися на вихлюп неконтрольованих емоцій або вибух неконструктивної критики. Бо така особистість свідома своєї відповідальності за кожне публічно оприлюднене слово.

Поки у нас не було соціальних мереж, інформаційний простір був більш-менш упоряджений. Так, у тоталітарних суспільствах він був аж надто зареґульований і контрольований. Не тільки цензурними утисками властей, а й іншими чинниками.

З-поміж інших чинників я назву тут один — відповідальність за слово. Анатоль Костенко, українських письменників, якому ҐУЛАҐ не дав реалізуватися достатньою (якщо не повною) мірою, казав мені: «Пиши так, наче кожне твоє речення є твоїм останнім словом».

Відповідальність за слово — важкий для виконання обов‘язок. Особливо — для людей, спраглих до писання; зазвичай називають графоманами. Отож шрафомани не відчувають своєї відповідальності за слово і пишуть «що хочуть і як хочуть».

Якщо раніше, як писав мій приятель-філософ Володимир Голобородько, графомани ділилися на дві категорії: ті, яких друкують, і ті, яких не друкують, — то поява соціальних мереж об’єднала графоманів влєдино й відкрила їм шлюзи для масованого виходу в публічний інформаційний простір.

«Завдяки» графоманам і соцмережам як засобу суспільної реалізації їхніх «талантів» інформаційний простір практично перетворюється на смітник. Це ми бачимо, зокрема, по українському сегменту соціальних мереж.

Очевидно, що значна доля вини за це лягає на засновників і менеджерів соціальних мереж. Я вже писав про те, що проблема соцмереж у тому, що за природою своєю вони належать до засобів масової інформації, але їхні власники і найнятий ними менеджмент не усвідомлюють цього і розвивають соцмережі як форуми, як маркетинґ, як що завгодно ще, але аж ніяк не як ЗМІ.

Якби той же Ілон Маск найняв для управління Твіттером медіаменеджерів, у нього не було б тих проблем або бодай частини тих проблем, з якими він зіткнувся узявши владу над цим ресурсом.

Відповідальність Марка Цукербергера чи Ілона Маска — одна сторона цієї проблеми, а відповідальність кожного з нас за кожне слово, розміщене у Твіттері, Фейсбуку чи в іншій соцмережі, має бути також, якою ми її демонструємо на власному сайті, у власній книжці, у власній газеті в онлайновому чи офлайнрвому форматі.

Чистота інформаційного простору України зараз особливо важлива. Вона — одна з передумов українізації інформаційного простору, забезпечення інформаційного суверенітету й захист інформаційної безпеки України. Вона — підґрунтя для створення україноцентричної системи ЗМІ. Вона — база для навчання й вирощування україноцентричного журналістського й блоґерського корпусу, який принесе в наш інформаційний простір конструктив — такиважливий для обговорення і втілення в життя системних устроєвих змін, стратеґії перемоги над ворогом і розвитку України на тривалу перспективу.

Володимир Іваненко

До теми: