ТИСЯЧНИЙ ДЕНЬ ВІЙНИ
1 min read
Screenshot
Президент України презентував «план стійкості»
Сьогодні, у тисячний день війни, розвʼязаної Росією проти України, президент України Володимир Зеленський виступив з трибуни Верховної Ради України із щорічним президентським зверненням. Ця промова по суті була презентацією «плану стійкості», який В. Зеленський розглядає як доповнення до раніше оприлюдненого «плану миру».
Ми сподіваємося, що наші читачі послухають промову президента Зеленського й зроблять власні висновки з почутого. Ми ж дозволимо собі висловити тут свої враження, спостереження чи висновки, навіяні цією найбільш проукраїнською (і це справді так) риторикою з усього, що ми досі чули від Зеленського.
Стрьомно слухати, як людина, яка більшу частину свого життя докладала максимум зусиль для розколу України й українського суспільства, а також для нищення української культури, заговорила про єдність і культурний суверенітет. «Слава Україні!» тепер не сходить із вуст Зеленського так, наче його до цього привчали з пелюшок.
«Єдиний винуватець війни — Росія», — наголошує президент України, і з цим не можна не погодитися. Так само треба погодитися і з тезою: «Відповідальність Росії має бути колективною». Справді, не один Путін, як переконує нас російська опозиція, є призвідцем цієї війни.
Але треба мати сміливість визнати, що не обійшлося без винуватців цієї війни і в самій Україні. І сам В. Зеленський з його соратниками й прихильниками — на жаль, серед них. Тому не впала б шапка з голови верховного головнокомандувача Збройних Сил України, якби у довгій своїй промові знайшов місце для одного-єдиного речення — покаятися або вибачитися за свої власні свідомі чи несвідомі слова, вчинки та дії, що спричинилися до цієї війни Росії проти України. Не стало президентові Зеленському духу і сили бодай пошкодувати про зроблені помилки. Тому його патріотична риторика сприймається як показушна, позірна, награна.
Насторожила мене теза Зеленського про необхідність трансформації «державних структур і суспільства».
По-перше, воза (державні структури) тут поставлено попереду коня (суспільства). Це — свідчення того, що автор тексту (й, звісно, сам промовець) виступу не усвідомлює взаємозв’язку держави і суспільства, тобто що є первинним, а що вторинним, похідним.
По-друге, оскільки тут немає й натяку на відмову від радянського суспільного устрою, ідея трансформації «державних структур і суспільства» буде обмежена до трансформації лише державних структур, і головну з цих структур — інститут президентства з його ще компартійною вертикаллю — трансформація залишить незмінною, тобто відбудеться черговий фасадний ремонт і не більше.
«Нам потрібний культурний суверенітет України», — рішуче і твердо заявляє Зеленський і малює такі перспективи утвердження й захисту цього культурного суверенітету.
Перше — це «новий підхід до освіти», завданням якого буде «збереження українських дітей у полі української культури», де вони не жили б — в Україні чи за межами України. При цьому, зауважте, не робиться й натяку на сутнісну українізацію системи освіти, тобто щоб ішлося не тільки про українську мову навчання, а й про наповнення освіти україноцентричним змістом.
У контексті культурного суверенітету Зеленський говорить про створення якоїсь «культурної коаліції» у складі різних діячів культури, політики й урядування, які «порішають» цю проблему.
У цьому звʼязку згадано навіть «формат культурного Рамштайну». Незрозуміло тільки, як наші сюзники-рамштайники допоможуть в утвердженні «українського культурного суверенітету», тобто навчити українців бути українцями й стояти на захисті своєї ідентичності, своїх національних традицій і звичаїв.
Як не дивно, але з уст президента України нарешті прозвучав заклик «підтримувати український контент» — очевидно, у творах літератури й мистецтва. Звичайно, це чудова ідея, яка заслуговує підтримки і втілення в життя від першого дня існування незалежної України. Виникає запитання: наскільки системною, послідовною й гарантованою буде така підтримка?
З другого боку, цікаво, що буде зроблено з тим культурним контентом, який упродовж тридцяти з гаком років розмивав і руйнував, та, власне, й продовжує розмивати й руйнувати український культурний простір. Чи має намір Зеленський вилучити з обігу свої «Слугу народу», «Сватів» з усіма іншими деструктивними проявами «95-го кварталу»?
А він же не один із своїми антиукраїнськими «шедеврами»! Буквально вчора випали мені на Ютюбі «Карасі» — російськомовний, проросійський і з російським сюжетом про «російську глибинку» чи про «місто-мільйонник» (автори описів розходяться у визначенні), знятий 2008 року, тобто за президентства найукраїнськішого Віктора Ющенка, у Києві кіностудіями «Star Media» та… «Kyivfilm» (російською: «Киевфильм»).
Хтось актуалізував цей фільм, заливши його на Ютюб 2023 року, і, мабуть, зробив це не просто так. У фільмі устами героїв возноситься «слава доблєстной россійской армії». Зробили це росіяни чи корисні ідіоти з України, важко встановити: утримувач профілю в Ютюбі є резидентом Туреччини.
Цей приклад підказує нам, який огром роботи має зробити ініціатор захисту культурного суверенітету України, щоб очистити наш культурний простір від усього цього непотребу.
Далі Зеленський говорить про «створення українського контенту». Хто цим буде займатися? Халамидники з «95-го кварталу», із «Star Media», із «Кієвфільма» та їм подібні? Але ж що вони знають про Україну, про українську історію, про українські традиції й звичаї, щоб створювати талановиті україноцентричні твори про наших князів, про козаків та гетьманів, про наші змагання за самостійність?..
Ґенетично споріднений з Османами, декілька років тому я підсів на турецькі фільми з історичної тематики, і мене вражає, як системно, хай і не завжди на високому мистецькому рівні, турки віддзеркалюють свою історію в сучасних літературі та мистецтві. Але ж куди Зеленському до Ердогана, з якого, власне, й почалося в Туреччині активне культурне освоєння історії, яка вчить турків бути турками.
З огляду на те, що за роки свого президентства В. Зеленський кардинально змінив свою риторику, але сутнісно не змінився. І це ми бачимо в тому, що його найближче і найвпливовіше оточення залишається незмінним (і незамінним). Він не залучив до співпраці жодного україноцентричного або хоча б послідовно проукраїнського діяча літератури або мистецтва. Жодного!
Зеленський, на жаль, лише торкнувся питання свободи слова і не заговорив про нагальність створення україноцентричної системи ЗМІ, хоч у привʼязці до культурного суверенітету це було б важливим. Адже культурний суверенітет навряд чи й можливий без суверенітету інформаційного, а його гарантом може бути лише україноцентрична система ЗМІ.
Це, мабуть, можна пояснити тим, що Зеленського цілком влаштовує створений ним «Телемарафон» — квазісистема ЗМІ, яка зазнала позірної українізації, перейшовши на (погану) українську мову на вимогу мовного законодавства від Петра Порошенка, але за своєю суттю (ідейно-тематичним спрямуванням) залишилася оліґархічною і, отже, антиукраїнською.
Зрештою, Зеленському не дано й усвідомити нагальність створення україноцентричної системи ЗМІ в Україні.
У сліди Порошенка Зеленський вступив, пояснюючи «ставлення до церкви», у якому має намір опиратися на Раду церков та релігійних організацій. При цьому він зауважив, що про московську церкву в Україні не йдеться.
Цікавою для мене стала частина промови президента України, присвячена звʼязкам з українським зарубіжжям.
Уже не вперше Зеленський заговорив про інститут множинного громадянства. Наскільки реальне втілення в життя цієї ідеї, це ще запитання без відповіді. Звичайно, я за, але є ризики, на які треба зважати. Національно несвідоме, громадянськи безвідповідальне й корумповане чиновництво в Україні, якими жорсткими не будуть вимоги закону, може відкрити двері в громадянство України не поодиноким кісєльовим та невзоровим, а тисячам і навіть мільйонам, і Україна, зберігши свою субʼєктність на полі битви, колись ризикує втратити її на електоральному полі. Інакше кажучи, множинне громадянство можна буде закласти лише в ту нову Конституцію, яку буде ухвалено на Установчих Зборах внаслідок системних устроєвих змін.
Здавалося б, мені має заімпонувати й ідея Зеленського щодо створення «міністерства обʼєднання українців». За великим рахунком, таке відомство, звичайно, не завадило б, але… Тут є ризик бюрократизації взаємин України з українським зарубіжжям. Це видно, зокрема, по тому як українська влада прибрала до рук Світовий Конґрес Українців з орґанізаціями, які до нього входять, створивши підконтрольний собі «клан» так званої «номенклатурної діаспори», а це недобре і для України, і для діаспори. До того ж, тут можуть бути й проблеми міжнародноправного характеру.
Думаю, що для координації взаємодії України з діаспорою на державному рівні досить відповідного департаменту в МЗС та відповідних служб у дипломатичних місіях України.
Як на мене, повноправні взаємозв’язки України із українським зарубіжжям будуть можливі на рівні суспільних інститутів. Якраз, зокрема, із цих міркувань я й ініціював створення Руху Світового Українства, Орґанізаційний Комітет якого наразі очолюю. Це має бути повністю незалежна від будь-якого впливу державних структур орґанізація, спроможна справляти вплив на державні структури, а не лягати під них, як СКУ.
Мені справді імпонують ініціативи президента України щодо підтримки перекладів українських авторів іноземними мовами, створення кафедр українознавчих студій, повернення української культурної спадщини в Україну та ін. Імпонують тому, що знаю, звідки ці ініціативи були запозичені.
Ідея перекладів українських авторів іноземними була оприлюднена на сайті Українського Університету 24 квітня 2021 року (див.: БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ), хоч я багато писав на цю тему й до того.
З нашої ж ініціативи почала формуватися й Українська перекладацька мережа.
Створення кафедр українознавства в університетах різних країн світу справа не така проста, як вона здається президентові України. Це — і фінансування (переважно витратне), і проблема з добором кадрів, і багато чого іншого.
Україна як держава напевно не зможе взяти на себе фінансування українознавчих кафедр за межами України навіть у віддаленій перспективі. Університети в різних країнах світу з великими труднощами виділяють кошти на окремі курси. Кафедру зміг підняти лише Гарвард, і то коштом діаспори, а не з бюджету університету.
Кадри — ще складніша проблема, ніж фінансування. В самій Україні бракує цих кадрів з українознавства (маю на увазі — високої кваліфікації), а вони там, ой, як потрібні, а підготовка їх з названої ж причини також кульгає. За межами України ця проблема ще гостріша, і я не хотів би бачити серед українознавців сумнівних осіб, про яких, наприклад, пише моя колега Алла Бойко, а я таких чимало бачив за свої роки життя й роботи в США.
Ідеальним варіантом розв’язання цієї проблеми, на наше переконання, є заснований нами 2015 року Український Університет — неприбуткова орґанізація з мережею громадських університетів передусім у країнах компактного проживання українців, а з часом і поширення на країни без українських громад.
Часткова державна фінансова підтримка з боку України і з боку урядів зацікавлених держав, часткова підтримка громадськості й бізнесів, власна комерційна діяльність (надання платних послуг) — ось джерела фінансування.
Український Університет у співпраці з вишами України та інших країн зміг би забезпечити себе кадрами, а з одержанням вишівської ліцензії — стати кузнею кадрів з українознавства…
З огляду на байдужість до цього проекту з боку громадськості, ми вимушені зняти Український Університет з реєстрації як неприбуткову орґанізацію. Він продовжить роботу як комерційний підрозділ корпорації Україна, Інк, коштом якої він фактично утримується.
***
Володимир Зеленський у своїй промові висловив одну хорошу фразу: «Ми повинні переграти Росію».
Йдеться передусім про бої на фронтах війни, а також на культурному фронті. На жаль, Україна катастрофічно програє на інформаційному фронті, а ще більшою мірою — у руйнуванні російського історичного міфу. Останнє є частиною інформаційної війни, а отже — й частиною культурної.
Це — поле вирішальної битви у війні з Росією. Щоб досягти успіхів у цій битві, потрібно вкласти пару мільярдів доларів. Невелика сума коштів, якщо порахувати їхню долю у витратах на мілітарну оборону України або на тлі того, що розкрадають нечисті на руку політики й чиновники. Тому їх неважко локалізувати й передати на руки порядних україноцентричних фахівців, які справно виконають поставлене перед ними завдання.
Біда тільки в тому, що президентові України Зеленському та його команді не дано зрозуміти і усвідомити важливість цього.
Володимир Іваненко
З коментарів:
Юрій Медуниця: Краще б воно мовчало!
Сергій Головахін: І це верховний головнокомандувач? Сповістив ворога, прямо з трибуни ВР, про «Армія+»про кількість військових частин… Про кількічть вітчизняних компаній у сфері ВПК, кількість запланованого виробництва ракет тощо… А що, за це не передбачено кримінальної відповідальності?
«…поліцейський в школі, поліцейський в громаді…» « …рамки металошукачів на вході в школи….наші громадські будівлі..» а може ця кількість поліцейських може стати в нагоді на фронті?
«рада церков та релігійних організацій…» «ми маємо і можемо розвивати партнерство між державою і церквою…»???
Просроченный зубами вцепился в свое кресло. Заявил, чтобы и не надеялись на выборы до окончания войны…Страшный человек…Мы еще много горя хлебнем, пока он у власти.((
Євгеній Якунов: Мені не до вподоби такі тексти. Вони сіють розбрат.
Микола Бойко: Якась дурня. Банальне окозамилювання. Індентичність клоуна ніколи не належала українській культурі, він має іншу систему цінностей. Цікаво, хто йому написав такий текст глупоти? Найголовнішим завданням для окупантів є знищення української ідентичності та культури. Внутрішній окупант проводить заходи ліквідації українських культурних інституцій, зокрема бібліотек, музеїв, культурних центрів, кіностудій, а також переписує підручники, в яких історія України спотворюється.
Анатолій Гуменюк: Об’єктивний, виважений аналіз виступу президента і стану світового українства. Побільше б таких статей. Браво, Володимир Іваненко!
Сергій Мельковський: Доларовий мільярдер попонтувався перед доларовими мільйонерами двома мішками плану. Мародери і зрадники.
Ольга Жарчинська: Воно телепає язиком 5 років — результат для України трагічний від тих «умозаключєній»! Ми маємо 1 млн 800 тисяч чиновників — треба чистити і закривати
наполовину! Воно далі буде плодити роти для виробників.
Чим швидше українці повикидають їх через вікна, тим більше шансів вижити.
Якби деми не дали добро на захват України, кремлівське лайно ніколи не наважилося б. Меркельша виростила цього монстра! А деми (глобалюги) використали як інструмент.
Від УСІМ:
Коментарі, залишені читачами в соцмережах під посиланням на нашу публікацію, свідчать про суто емоційне сприйняття виступу В. Зеленського у Верховній Раді. Суть ініціатив президента України, як і наш погляд на них, схоже, у людей з вищою освітою просто не цікавить. Це фактично віддзеркалює стан апатії активної частини українського суспільства до того, що відбувається в Україні і з Україною. Можна лише уявити, яким болотом є та частина населення України, що належить до катеґорії «якарізниця/какаяразніца». Сумно…
