ПРИГОДИ «ЗАЛІЗНОГО МАМАЯ»
1 min read
Screenshot
Названо лавреатів Народної премії імені Т. Г. Шевченка
Любов Голота повідомляє на своїй сторінці у Фейсбуці, що у Києві відбулося засідання журі з присудження Народної премії імені Т. Г. Шевченка. Лавреатами 2024 року стали відомі письменники Василь Куйбіда, Людмила Лисенко,
Софія Майданська, Антонія Цвід, художник Юрій Нагулко.
Те, що детальніше про лавреатів та їхні твори можна прочитати в черговому числі тижневика «Слово Просвіти», наводить на думку, що за цією шевченківською премією стоїть народ в особі товариства «Просвіта». Хтось же мав фінансувати цю премію й проводити орґанізаційні заходи: формувати жюрі, відбирати твори на номінацію тощо.
І тут виникає надзвичайно цікава колізія: виходить, що товариство «Просвіта», яке повністю чи переважно фінансується з державного бюджету України, заснувало цю Народну премію імені Т. Г. Шевченка в пику державній Шевченківській премії, яка фінансується з того ж державного бюджету.
Відмінність між цими преміями лише в статусі. Державна Шевченківська премія має все — спеціальний комітет із статусом юридичної особи, окремий бюджет, медаль, вебсайт тощо. «Народна» ж (беру в лапки, бо всі знають, що власне народ у заснуванні цієї премії участі не брав, на преміальний фонд не скидався і лавреатів на всенародному голосуванні не визначав) не є суб’єктною, тобто не має юридичного статусу, — самодіяльною ініціативою групи людей, які здумали себе цілим народом.
Хоча за цією премією й стоїть товариство «Просвіта», яке відповідно до свого статуту може засновувати, звичайно, й премії, але ж не в такий спосіб, який дискредитує саму ідею заснування справді престижної національної чи всеукраїнської премії для відзначення гідних високої відзнаки діячів культури — літератури, музики, кіно, театру та ін.
У тому ж вигляді, в якому проявляється «Народна премія імені Т. Г. Шевченка», її присудження дуже нагадує «міжнародні премії», що їх наплодив Сергій Дзюба (у його наборі премій також є премія імені Тараса Шевченка).
Я розумію лавреатів, хто вони не були б, одержуючи офіційну державну чи самодіяльну премію. «Премія є премія», — роздратовано написав мені один із моїх давніх приятелів, коли я приватно натякнув йому про те, як він влип, одержавши «міжнародну премію» від Сергія Дзюби, фінансовану еміґрантами російського походження. Раз дають премію, то «нада брать».
Коли Дзюбина історія з фейковими премія набула розголосу, і я про це також писав (див. нижче посилання), згаданий вище мій приятель усвідомив, у яку халепу його втягнули. Він зізнався мені, що в тому проекті С. Дзюби він не тільки лавреатив, а ще й був членом жюрі, і просив мене не згадувати його імені в наших публікаціях…
Вітаючи нових лавреатів Народної премії імені Т. Г. Шевченка, серед яких є і моя колишня студентка, я хочу побажати їм та й усьому загалові сприймати цю премію як премію товариства «Просвіта» чи кого там ще — не більше.
Приймаючи на руки цю «народну премію», їм треба бути готовими прийняти на себе й те, що перепадає і ще не раз перепадатиме на горіхи товариствові, яке здумало себе продовжувачем справи історичного товариства «Просвіта», але, на жаль, не робить того, що мало б робити для українізації України, — займатися україноцентричною просвітою.
Цікаво, що в приват мені повідомлення про нових лавреатів Народної премії імені Т. Г. Шевченка надіслала Національна спілка письменників України (НСПУ).
Володимир Іваненко
До теми:
