ПРОБЛЕМА НЕ У ВЛАДІ, А В СУСПІЛЬСТВІ
1 min read
Лише суспільство і в Україні, і в українському зарубіжжі може і повинне раз і назавжди розв‘язати мовне питання
Значить таквово. Вертаюся до Фаріон. Не до неї, звісно, а до того, що навколо. Чуюся так, наче мене вкотре на*обують. По порядку.
Відчувати ненависть —нормально. Навіть здорово.
Відчувати ненависть і відчай — нормально в ситуації, коли є загроза життю, українськості і країни вцілому. Переконувати мене в іншому — марна справа.
Говорити про якусь лагідність чи перекладати з хворої голови на здорову відповідальність, просто смішно. А якщо серйозно — злочинно.
В тому славнозвісному ролику пані Фаріон, нічого іншого крім месиджу про загрозу українськості за посередництвом москальської мови нема і шукати не треба.
Кому не зрозуміло повторюю: московська мова це — вірус. Західній частині вдалося вберегти частину території, де того вірусу практично не є, бо умови для нього виявилися максимально несприятливі. це мало свою ціну.
Що не вдалося радянській владі, допопомогли переселинці. Московська мова, той страшний вірус, ввійшов на ці землі під час війни без жодних перешкод. І той вірус нікуди не зникне і само не знищиться. Він руйнуватиме те, що лишилося, те, за що загинули наші предки. Тож, відчуваючи загрозу, для збереженні своїх власних кордонів, всього дорого і святого кожен має право на агресію і не лише.
Про заклик бити трилітніх дітей можуть говорити лише геть сліпі і глухі серцем люди. Про це навіть писати не буду. Але…
Зациклюватися на агресії і вважати її способом вирішення ситуації — деструктивно. Впадати в параною і ставати на позицію жертви як одній стороні, так і іншій — неконструктивно.
Лагідна українізація, кажете?Серйозно? Саме слово лагідна передбачає, що щось було, є або може бути нелагідно. Може за тридцять років відновленої незалежності щось комусь було нелагідно? Когось не обслужили, хто звернувся московською? Когось не прийняли до вузу? Комусь не дали паспорту? Може сьогодні? Когось кудись не пустили, чимось не поділилися? Завтра?
Завтра залежить від того, наскільки загроженими будуть відчувати я, мої рідні, друзі, знайомі. Бо нині така загроза є. Вона велика і ніхто не пропонує жодних рішень аби її знешкодити. Але аби щось пропонувати, потрібно розібратися з тим, що є.
А є малий відсоток людей, які розмовляють українською, думають українською, моляться українською, і є більший відсоток людей, які цього ніколи не робили і робити не будуть. Є великий відсоток людей, котрі утотожнють себе за посередністю мови з московитами і змінювати цього наміру не мають. Є невеликий відсоток людей котрі свої погляди переосмислили і роблять все, щоб це змінити. На них трудно орієнтуватися бо їх дуже мало.
Це ні добре, ні зле. Так є.
Тепер настала черга зрозуміти, що буде конструктивним для вирішення даного питання і для того, аби поширення вірусу припинити, а по можливості й повністю зліквідувати. Думаю, підказки є в просторі. Думаю, тре перестати носити в зубах Фаріон і бідних трирічних побитих хлопчиків, а максимально уважно слухати, що на це каже власне серце і простір навколо.
Ілюстрація до книжки Лариси Ніцой Казка про славного Орленка.
Коментар Лариси Ніцой: Христинко, та вихід простіший простого. Влада каже на всю країну, бо випадків таких тьма: “Зросійщені батьки, вчіть своїх дітей мови. Україномовні батьки, потерпіть і попросіть ваших дітей допомогти зросійщеним дітям”. І все, всім є посил. Всі працюють в одному напрямку.
Від УСІМ:
Тут залишається повторити наш коментар до нашої публікації «НЕ ТАК ПО КОНЯХ, ЯК ПО ОГЛОБЛЯХ»:
Ми не раз і не два звертали увагу на те, що уперта боротьба із зросійщенням і захист української мови у способи, до яких вдаються Лариса Ніцой, Ірина Фаріон та їм подібні, жодної користі Україні й українській справі не приносять, а от шкоди…
Свого часу Л. Ніцой зацікавилася однією з наших публікацій і написала в коментарі: кажіть нам, що ви радите робити, і ми охоче будемо це робити.
Порада була проста: займіться організацією Руху за українізацію України, почніть працювати з суспільством, доводячи важливість переходу на українську, організуйте курси української мови і т.ін.
Пані Ніцой палець об палець не вдарила, щоб зайняиися цією справою. Вона продовжила свою боротьбу з російськомовними касирами, таксистами та іншими представниками марґінальних прошарків суспільства.
Повномасштабна війна зрушила зі своїх місць мільйони українців. Переважно російськомовних…
Якщо до цієї війни укрїнська мова, українська культура так і не прийшли до них із курсами українознавства, української мови та ін., як це колись робила стара «Просвіта», то тепер мільйони цих людей самі пересунулися в україномовні реґіони України та в українське зарубіжжя.
Ви думаєте, що для них і в Україні, і в діаспорі орґанізували курси, семінари, гуртки українознавства й української мови?
Нічого подібного! Ніхто ні кує, ні меле. Усе, на що спроможні наші борці й борчині типу Л. Ніцой та І. Фаріон, це воювати з наслідками, а не викорінювати причини.
Скільки це безумство триватиме, один Бог знає.
До теми:
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
