БІЗНЕС—НАУКА—ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ

Ключова проблема — брак фундаментальної науки як бази для відтворення складних знань

На мій погляд, ключова проблема українського підприємництва в найближчі роки це не податки, не регуляції і навіть не війна як така. Головне це відсутність фундаментальної науки як бази для відтворення складних знань. Без неї будь-яке підприємництво поступово спрощується навіть якщо зовні виглядає активним.

Проблема в тому, що бізнес не може довго існувати на запозичених або залишкових компетенціях. Якщо немає системи, яка постійно генерує нові знання у вигляді університетів, дослідницьких центрів, інженерних шкіл то економіка починає втрачати складність. Спочатку непомітно: зникають окремі галузі, потім компетенції, потім здатність їх відновлювати.

Цей процес добре ілюструє приклад гуанчів — корінного населення Канарських островів. Їхні предки фізично змогли туди дістатися, тобто володіли мореплавством, навігацією і відповідними технологіями. Це означає, що на старті вони мали доступ до значно складнішої системи знань, сформованої на материку.

Однак приблизно за тисячу років ізоляції ця система деградувала. До моменту приходу іспанців у XV столітті гуанчі вже не будували кораблів, не підтримували зв’язків між островами і навіть не знали, що поруч існують інші спільноти. Від складної технологічної культури залишилися лише базові практики: тваринництво (кози), використання собак як охорони, примітивне ремесло. Навіть знання, які виглядають складними, як муміфікація, збереглися як ізольований ритуал, а не як частина ширшої наукової системи.

Це і є ключовий момент: вони не починали «з нуля». Вони втратили складність, бо не мали механізму її відтворення.

Якщо перенести цю логіку на Україну, проблема стає більш прикладною. Країна історично мала сегменти складної економіки: авіабудування, ракетно-космічну галузь, енергетичне машинобудування, матеріалознавство. Це були не просто “заводи”, а системи, які вимагали постійного відтворення знань через науку, інженерію, освіту.

Сьогодні ці системи або деградували, або існують інерційно, без розвитку. І на їх місці не з’являються нові складні виробництва. Натомість економіка заповнюється простішими формами діяльності.

Замість складних заводів складання з імпортних компонентів або взагалі імпорт і перепродаж. Замість інженерних продуктів логістика і сервіс. Замість розробки технологій адаптація чужих рішень. Це непогано саме по собі. Проблема в іншому: такі види діяльності не створюють нових знань. Вони не потребують фундаментальної науки і, відповідно, не підтримують її існування.

Виникає замкнене коло коли без науки спрощується бізнес, а спрощений бізнес не генерує попит на науку. У результаті країна починає втрачати навіть ті компетенції, які ще залишились. Інженерні школи зникають не тому, що “хтось заборонив”, а тому що вони стають економічно непотрібними. Освіта підлаштовується під простіші задачі. Горизонт планування скорочується до кількох місяців.

Це і є сучасна форма тієї ж деградації, що сталася з гуанчами. Не повне зникнення економіки, а її спрощення до рівня, який не потребує складних знань. Кози і собаки в сучасній інтерпретації це сировина, агросектор, базова переробка, торгівля, імпортні технології. Це стабільно, це може давати гроші, але це не створює розвитку.

Критичний момент настає тоді, коли навіть при наявності ресурсів країна вже не може відновити складні галузі бо втрачено не заводи, а знання і людей, які ці заводи могли створити. Тому це і є головний виклик для українських підприємців. Не податки. Не перевірки. Не курс долара а тупіння системи.

Воно починається зверху: з примітивних рішень держави, яка не розуміє, навіщо їй фундаментальна наука. Де горизонт це “дожити до завтра”, а не створити щось складне через 10–20 років. Далі це спускається вниз. Бізнес спрощується. Освіта спрощується. Люди спрощуються. І в якийсь момент у тебе вже немає інженерів, немає розробок, немає складних продуктів. Є кози, собаки і пам’ять про те, що колись ми могли щось більше.

А потім завжди приходить той, хто не тупив. І він не обов’язково “знищує” це навіть гірше. Він просто займає місце. Економічно, технологічно, культурно. І ти вже нічого не вирішуєш.

Так само було з гуанчами. Вони не були дурними. Вони просто втратили складність. І цього виявилось достатньо.

Так само буде і з українцями.

***

Світові витрати на науку (R&D) станом на 2026 рік становлять приблизно $3 трильйони на рік. З них США та Китай разом витрачають понад $1,8 трлн, що складає близько 60% усіх світових інвестицій у знання.

Європейський Союз: ~$500–600 млрд.

Японія та Південна Корея: ~$280 млрд.

Україна: у 2025–2026 роках бюджетне фінансування цивільної науки становить приблизно $500–700 млн.

Частка України у світових витратах складає мізерні 0,02%. Тобто світ витрачає на науку в 5 000 разів більше, ніж ми.

У глобальному рейтингу за обсягом фінансування досліджень Україна посідає 75–78 місце, опинившись на одному рівні з Марокко.

Для порівняння: Польща витрачає близько $10–12 млрд (у 20 разів більше за Україну), а Ізраїль — країна, що перебуває у схожих безпекових умовах інвестує $20–22 млрд (у 40 разів більше).

У 2026 році одна лише компанія Amazon або Alphabet (Google) витрачає на розробки понад $70–80 млрд на рік.
Це більше, ніж Україна інвестувала в науку за всі роки своєї незалежності.

У 2020 році на одного дослідника в Україні припадало $8 000–9 000 на рік. У 2026 році ця цифра впала до $4 500–5 000. У Польщі цей показник перевищує $60 000.

З 2020 року наукова сфера втратила 25–30% активних дослідників (еміграція та перехід у бізнес). Ця «демографічна яма» не заповниться ще десятиліттями.

Частка наукового обладнання, термін експлуатації якого перевищує 20 років, у 2026 році досягла 85%.

Крах у світових рейтингах (QS World University Rankings):

ХНУ ім. В. Н. Каразіна: у 2019–2020 роках займав пікове 401–410 місце (найкращий результат в історії України). Зараз (2026) — обвалився на 741–750 місце.

КНУ ім. Тараса Шевченка: у 2014–2015 роках впевнено тримався на 421–430 місці. Сьогодні — лише 721–730 місце.

НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського»: балансував на межі ТОП-500 (550–600 місце). Зараз — у хвості рейтингу на 851–1000 місці.

Вражає некомпетентність влади, яка сподівається на розвиток держави в умовах тотальної інтелектуальної деградації. Але які міністри така й наука.