ІНФРАСТРУКТУРА ЗЛА

Тупість небезпечніша за зло

У соцмережах ширять запис Альони Шевцової, звісно ж, без гіперпосилання на джерело. Можливо, що автором є інша особа, запис якої Шевцова поширила, навіть не згадуючи першоджерела. Це — характерний прояв явища, про яке, власне, і йдеться в тексті, що його ми пропонуємо вашій увазі.

***

У 1943 році, у в’язниці гестапо, пастор і мислитель Дітріх Бонгьоффер сформулював одну з найпровокативніших думок ХХ століття: тупість небезпечніша за зло. Парадоксально, але саме вона, а не цинічний умисел, найчастіше забезпечує довге й комфортне життя ідеологіям, режимам і катастрофам.

У цьому твердженні немає зверхності — лише точність. Бо тупість у розумінні Бонгьоффера — це не про низький IQ. Це не образа, не ярлик, а моральна вада, яка виникає тоді, коли людина добровільно відмовляється думати самостійно. Це не брак здатності, а брак волі.

«Проти тупості ми безсилі. Протести не допомагають. Пояснення — марні. Факти, що суперечать упередженню, не приймаються — а якщо й приймаються, то перекручуються.»

Тупа людина щиро впевнена у своїй правоті. Її переконання зазвичай прості, зручні й добре упаковані у зрозумілі гасла. Вона не агресивна — поки не ставити під сумнів її у картину світу. Вона не зла — просто охоче стає інструментом зла в чужих руках. Бо так простіше.

І тут ми підходимо до найнебезпечнішого моменту: тупість має соціальну природу. Вона розквітає в умовах, де людину позбавляють особистої відповідальності. Де мислення замінює лояльність, а сумнів — зрада. Тупість розмножується там, де пропаганда системно витісняє критичне мислення. Де просте рішення завжди правильне, а складне — підозріле.

«Мені сказали — я зробив. Що не так?»

Насправді — усе так. Саме так діє механізм. Так функціонує система, в якій від особистості вимагається не розуміння, а підкорення. І якщо когось у цьому ланцюзі назвати “винним”, то це не завжди буде диктатор. Часто — той, хто дозволив собі не думати.

Зі злом, як зазначає Бонгьофер, ще можна сперечатись. Його можна викрити, дати йому оцінку, накласти санкції. А от з тупістю — ні. Вона не розуміє аргументів, не визнає фактів, не чує контексту. Вона щиро вірить, що дії, які призводять до катастрофи, — це «єдино правильний шлях». Бо інші — або вороги, або нерозумні.

У нашому часі ця думка звучить особливо актуально. Вона пояснює, чому цілком розумні люди підтримують антигуманні ідеї. Чому освічені фахівці повторюють маячню з телевізора. Чому у складних ситуаціях суспільство масово тікає у просте, готове, чужими руками розжоване.

Тому боротьба з тупістю — це не іронія інтелектуалів. Це не снобізм. Це етика виживання. Бо суспільство, яке не культивує вміння мислити, неминуче стає жертвою тих, хто чудово вміє маніпулювати тими, хто не думає.

«Тупість — не особисте нещастя. Це інфраструктура зла.»

І якщо вам здається, що мислити стає дедалі важче, а бути тупим — дедалі безпечніше, пам’ятайте: мислення — це акт мужності. І, можливо, останній захист світла, яке хтось дуже прагне вимкнути.”

Саме тупі обрали своє дзеркало на владні посади. Саме тупі наполегливо хочуть ліберальну демократію знищити! Саме тупі на ура сприймають ультраправих технофашистів.
Отож в мене для вас погані новини.

Хоча маю надію на Б-же милосердя.
Стоїмо!

P.S. Автор тексту Альона Шевцова.

Від УСІМ:

Судячи із заставки з вивороткою (біле на чорному), інвектива А. Шевцової спрямована на тих, хто, власне, обрав В. Зеленського на посаду президента і продовжує підтримувати його або занишкло очікує чергової зміни влади в Україні.

Скріншот із профілю Олександра Соловйова, звідки ми взяли обговорюваний текст, показує нам, що Соловйов поділився постом із профілю з промовистою назвою — Хунта Порошенка, сторінка якої, можливо, є навіть оплачуваною; інакше, з якого дива Фейсбук запрошував би слідувати за цим профілем.

І тут у контексті обговорюваного запису виникає досить запитання: якщо автор тексту про тупість має на увазі виборців Зеленського, чи не є факт поширення тексту прихильниками Порошенка намаганням протиставити себе виборцям Зеленського? Очевидно.

Але ж якщо згадати діалектику Гегеля й логіку причинно-наслідкових звʼязків, неважко дійти думки, що напевно щось не так було в президентстві Порошенка, якщо проти його переобрання на другий термін дружно проголосували зеленські. Виходить, що порошенківцям властива така ж тупість, як і виборцям Зеленського.

Попередник Зеленського, як ми знаємо, не був першим. Отож він не єдина ланка у довшому ланцюзі — скажемо прямо — тупості українських виборців. Свого часу ми вже вказували на причинно-наслідковий зв’язок явищ незалежної України:

Кравчук породив Кучму, Кучма породив Ющенка, Ющенко породив Януковича, Янукович породив Турчинова, Турчинов породив Порошенка, Порошенко породив Зеленського…

Кого породить Зеленський — наразі відповіді ми не знаємо. Зате ми знаємо імʼя повитухи — інфантильне українське суспільство.

***

У звʼязку з виходом у світ книжки Володимира Іваненка “Екзистенційна війна” (2025) англійською мовою чимало людей, які стежать за ним у соцмережах висловили побажання, що добре було б цю книжку видати українською мовою.

Автор зважив за доцільніше укласти оцю збірку статей, до якої включив і статті, використані в підготовці англомовної книжки. На його переконання, що сказане тут набагато важливіше для української аудиторії.

Більшість публікацій В. Іваненка розрахована на підготовленого читача, тобто на інтелектуальну й політичну еліту. Багато чого з написаного ним не сприймає навіть ця, здавалося б, підготовлена аудиторія. Що вже говорити про масового читача.

До цієї збірки увійшли ключові статті публіциста, зміст яких він хоче донести до масового українського читача в Україні й українському зарубіжжі. Той, хто подужає ці тексти зацікавиться й повними збірками його статей і нотаток останнього десятиліття. Ця збірка порушує хронолоґічний порядок і укладена за тематич-ним принципом для легшого сприйняття ідей і пропозицій.

Перший блок складають статті, в яких автор показує й пояснює, яку Україну ми будували після розпаду СРСР, що і чому у нас пішло не так.

Другий блок складається із статей, які, власне, й розкривають концепцію системних устроєвих змін для України та бачення стратеґії розвитку України на тривалу перспективу, тобто яку Україну ми мали б побудувати.

До третього блоку включено статті, в яких автор пояснює природу й причини війни Росії проти України, невивчені уроки війни й пропонує своє бачення стратеґії перемоги України у цій війні.

Книжку можна замовити, перейшовши за посиланням:

Володимир Іваненко. Екзистенційні уроки України: Вибрані статті. Вашинґтон, 2025. 230 с.