НОТАТКИ НОБЕЛІВСЬКОГО ТИЖНЯ
1 min read
У якому пункті європейська культура програла й звернула на манівці
Ну, і про Нобеля ж, раз уже на те пішло… На прохання одного видання написала про свої Топ-5 читацьких вражень — і вирішила при цій нагоді прорекламувати одну важливу книжку, яка вже рік як вийшла українською, але нікого, схоже, в нас не зацікавила.
І ще, мабуть, щороку в “Нобелівський тиждень” буду тупо нагадувати своє есе про смерть Стуса — поки в нас навіть найбільш півбока-луплені не засвоять базову інфу та не задумаються, а чого ж то їм так довго й старанно на цю тему брехали, і куві ж воно продет?..
Цьогоріч, для пожитку Шведської Академії, я запропонувала цей есей шведському журналу 20TAL для їхнього “українського числа”, де він благополучно й з’явився шведською, отож що могла — зробила, кому треба — прочитає, а українцям пропоную починати все-таки з книжки Дж.Кателлі (поки в нас не перекладуть “Клуб” Матільди Ґуставсон — то вже про те, як і чому “літературний Нобель” зламався в 2018 р., але до того нам ще треба прискореним темпом “пройти” добрячих півстоліття гебістських “нобелівських скандалів”, від Пастернака-Сартра-Шолохова і аж до “20-ліття об’єднаної Європи” в 2009 р., отож менше скиглійства, а більше здорового глузду й широти світогляду – “і світ новий, він буде наш”, як обіцяв класик…
Це, власне, моя торішня «книжка року», але не можу не згадати про неї з оказії чергового «Нобелівського тижня» – і чергової хвилі наших ритуальних плачів на вічнозелену тему, «коли ж нарешті Нобеля дадуть українцям?». Страх прикро, що в нас у суспільстві настільки нульовий інтерес до історії Нобелівської премії, настільки мало розуміння, чому російські спецслужби ще недавно за неї вбивали – фізично, як Камю чи Стуса в минулому столітті, або репутаційно, як Кундеру в 2008 р., – і чому Шведська Академія після скандалу 2018 р. до такої міри обеззубіла, що не посоромилась нагородити заперечувача геноциду в Сребрениці, спустивши тим в унітаз заповіт Альфреда Нобеля про обов’язковий для письменника «ідеалізм», що вимагає як мінімум бути на стороні жертв…
Самоосвіту в цій темі і є сенс почати з бестселера Дж, Кателлі – книжки, яка в 2010-ті рр. шокувала Європу, а в Україні, здається, пройшла геть непоміченою. З неї добре видно, яку вагу мав усього два покоління тому «на весь світ чутний мікрофон» у руках письменника-нобеліанта (Камю всерйоз замірявся реформувати ООН, якщо вона виявиться нездатною захистити Угорщину проти агресії СРСР, і це був іще цілком реальний план!), – видно, в якому пункті європейська культура програла й звернула на манівці, котрі нині окошились розстріляним Маріуполем і Бахмутом; дуже корисна для нас лектура.
А там, гляди, й про Стуса щось розуміти почнем, і про Бажана, який у 1970 р. відмовивсь від номінації, просячи дати йому «спокійно дожити», – і так потроху й виростем з коротких штанців інфантильних комплексів меншевартости…
