«ДУМКИ ВГОЛОС»

З приводу затримки з присудженням Шевченківської премії

На місці фото вгорі мало бути зображення Шевченківської медалі. У процесі пошуку зображення сталася помилка редактора, і система викинула зовсім інше фото. Мабуть, не просто так…

* * *

Чергова «зрада» вгніздилася в самому серці нашої ідентичності – комітеті з присудження державної премії імені Шевченка. Він мав оголосити цьогорічних лауреатів саме в день народження Кобзаря, проте відклав цю справу під щонайпатріотичнішим приводом – необхідності представлення серед нагороджених творів військової тематики.

Так, тут можна говорити і про популізм влади, і про те, що Комітет із присудження головної державної мистецької відзнаки очолює людина, далека від мистецтва, і про те, що й у самої нагороди «ростуть ноги» з часів, коли «срока огромные брели в этапы длинные»…

Та мене більше вкурвлює, коли «митці» – ці, здавалося б, найрафінованіші представники громадянського суспільства і виразники народних дум – очікують уваги і нагород саме від держави. І хоча «держава» у нас відрізняється сама від себе кожні п’ять років, та нагороди (почесні звання, надбавки до пенсії чи зарплати, премії та гонорари тощо) кишеню не обтяжують…

Звісно, держав – ще та сволота, яка вміє відбирати і роздавати блага з міркувань лояльності/нелояльності. Але досвід цієї ж війни показав, що громадському секторові немає потреби заглядати державі до рота, аби бути опорою суспільства й мати авторитет, з яким доводиться рахуватися самій же державі.

Тому нічого не заважає якійсь недержавній спільноті (чи й усім наввипередки) започаткувати мистецьку аналогію «Народного Героя України». Звісно, популізму від цього не поменшає, зате він переміститься туди, де йому й місце – ближче до людей.

Володимир Богданович