ВЕЛИКОДНИЙ ПОДАРУНОК ВІД «СЛУГ»

«Крашанка» – це про те, що все буде добре?

У соцмережах активно обговорюють нову українську кінокомедію «Крашанка», створену за сценарієм людей, які брали участь у написанні сценарію для сумнозвісного серіалу «Слуга народу».

* * *

Найбільшою інтригою комедії “Крашанка” для мене стало те, що автори її сценарію були авторами сценарію найбільш токсичної частини фільму “Слуга народу” — там, де йдеться про розкол України, про клятий МВФ тощо. Як можна писати такі цілком протилежні не лише за змістом, а й за якістю тексти — уявлення не маю.

Крашанка це ціла феєрія змістів, екстрапаляцій, веселих реплік, які можуть стати мемами. Фільм навіть перенасичений ними. Там деякі лінії штучні, не дуже розвинені. Але варто подивитися.

Дуже смішне кіно. І в той же час ліричне. Там тема війни присутня. Автори зуміли посміятися так, щоб не зачепити нічиїх почуттів.

Я дивився в кінотеатрі Міромакс. Там після того була зустріч з трупою. Дехто з них мені сказав, що режисер суттєво переписав сценарій. У це вірю.

До речі, мабуть, напишу рецензію.

Юрій Луканов

* * *

«Крашанка» – один з найкращих витворів сучасного українського кінематографу) Той випадок, коли очікування перевершені, я не чекала від простої комедії таких емоцій. Пригадую, як мене вразила документалка «ЮКІ», яку я пішла дивитися просто з інтересу до теми, а переповнилася захватом.

На екрані зараз переважають фільми іншого наповнення – трагедійні, високозмістовні, багатоаспектні, з глибоким інтелектуальним підґрунтям.
З комедійного про воєнні реалії уже давно були «Наші котики», ця комедія інша, вона начебто і простіша, але душевніша та життєвіша.

Сюжет – зустріч родини зі складними міжособистісними стосунками на тижні перед Великоднем під час великої війни – з повсякденними клопотами, блокпостами, тривогами, страхом, втратами, сумнівами, прагненнями, мобілізацією, пораненнями, еміграцією… Кожен – як наляканий розлючений їжачок, а не солодка зефірка в блискучій рожевій упаковці з бантиком, але й у кожного – свої особисті, непомітні для інших, глибокі внутрішні драми. Але ж як усе вдало скомпоновано, оформлено, як потрапляє у настрій глядача.

Публіка реготалася у кумедні моменти, а їх було чимало, були і дуже зворушливі, драматичні і сльозливі сцени.
От, правда, дратувало зображення побуту – помітно, що підготовкою сцен та підбором реквізиту займалися міські, звичні до іншого рівня комфорту, не маючи уявлення про прадавні побутові звички селян. Одна сцена розвішування білизни на просушку чого варта, такого безладу ніяка селянка собі не дозволить!

В бардаку просто б не виживали, українців, і удома, і де б не опинялися, рятував ретельно упорядкований побут. Це в мені заговорила селянська кров, та й жінок мого (батьківського) села чомусь вихідці з інших (навіть недалеких) місць називали занадто хазяйновитими, по сучасному – перфекціоністками, я з дитинства запам»ятала дивну фразу «навіть коти вмиті», що означало надмірну увагу в господарюванні навіть до дрібниць.

Музичний супровід – чи не найкраще, супервдалий підбір музичного матеріалу, дивовижна накладка пісень на події, це дало вражаючий ефект підсилення емоційного фону картини.

Актори – впізнавані та улюблені, пам»ятаю Олесю Жураківську, Станіслава Боклана та і його брата Миколу по численних київських театральних постановках, вони широко знані і за телевізійними та кінопроектами, вийшов чудовий акторський ансамбль, де всі не просто перевтілювалися у своїх персонажів, а грали дуже злагоджено, відчуваючи інших, насправді — командна гра)

«Крашанка» – це про те, що все буде добре і у нас всіх, і у кожного з нас особисто, про таку необхідну нині нам усім взаємопідтримку та взаємодопомогу. Такі посили дуже потрібні сучасному емоційно виснаженому суспільству, кожному з нас, вкачаному до памороків на емоційних гойдалках від відчаю до ейфорії.

Якщо у великому індустріальному місті після перегляду комедії про життя в українському селі під час війни, молоді дівчата, виходячи з залу, наспівують Гімн України, значить – ми обовʼязково переможемо і на полі бою, бо вже перемогли світоглядно.

Олена Школьна

З обговорення:

Юрій Луканов: Олена Школьна, таки так. Але з недоліків. Лінія хлопчика і дівчинки недорозвинута, як мені здається. Її взагалі не треба було, або щось інакше придумати, ніж її раптовий від’їзд. Як ви думаєте? Чи це я занадто домахуюсь?

Олена Школьна: Юрій, усі герої мали бути якось задіяні) а від”їзд дівчинки — це теж з воєнних реалій — перелякані батьки вивозили дітей різного віку, не питаючи їх чи хочуть, зараз сумно навіть думати про те, що багато хто й не повернеться, звикнувши… влітку 22 року я після місячної відпустки у Грузії поверталася через Польщу, у потязі з Кракова до Перемишля були мама з донькою та собачкою з Лозової, їхали з Німеччини, просто рвалися додому, затрималися заради навчання, щоб рік завершити у німецькій школі, розповіли багато, найважливіше — 17й син ледь витримав пару місяців, був у поганому стані, не хотів нічого, тільки додому, таки вона його відвезла з Німеччини до Польщі, звідти поїхав додому і каже, що у тій небезпечній Лозовій він разом з батьком удома — просто на своєму місці і нікуди з України не хоче.

Юрій, це не домахуюсь, це нормальні роздуми після перегляду, кожен щось своє помічає. Ви звернули увагу на хлопчика, може тому, що маєте сина приблизно такого віку) я он домахалась до зображення побуту)

Даніель Чікін: Як то кажуть, талановита людина — талановита в усьому)

Радій Радутний: Проститутки, сер! (с)

Від УСІМ:

Очевидно, я зможу подивитися «Крашанку» лише тоді, коли її виставлять на Ютюбі. До того часу маю покладатися на думки про цей фільм, висловлені іншими людьми.

Мою увагу привернуло враження від цього фільму, висловлене Юрієм Лукановим, який пообіцяв навіть написати рецензію на «Крашанку» (подивимося, що то буде за рецензія) і який демонструє ліберальний, точніше навіть сказати — лібералістичний підхід до обговорюваного явища.

Позиціонуючи себе як «серйозного журналіста, який часто валяє дурня» (щоправда, інколи в його писаннях одно химерно переплітається з другим), Ю. Луканов сприймає як позитивний факт «інтригу» «перевщування» сценаристів «Слуги народу» на буцімто україноцентричний фільм «Крашанка».

Олена Школьна, яка взяла участь в обговоренні запису Луканова і яка окремо виклала свій розважливіший погляд на «Крашанку», обмінялася із Лукановим думками в коментарях.

Лише один коментатор, Радій Радутний, назвав речі своїм імʼям. Справді, і в самому обговорюваному фільмі, і в його обговоренні має місце одно дуже характерне для українства явище — проституювання, культурніше — безпринципність.

Цікаво, чи творці «Крашанки» мали консультанта-етноґрафа з українського народознавства?

Володимир Іваненко