МІНАРХІЗМ ЗАХОДИТЬ В УКРАЇНУ

Чи прийме його Україна?

Вікіпедія пояснює, що мінархізм — це тип організації держави, у якому держава виконує тільки функції захисту прав громадян та оборони, що більшість мінархістів виступають за державне забезпечення тільки судової системи, поліції та армії. При цьому додають, що разом із анархо-капіталізмом мінархізм є однією з галузей лібертаріанської політичної філософії.

Отже, мінархізм є дуже заманливим для «бездержавного» українського народу. Група ентузіастів навіть створила у соцмережах спеціальну сторінку «Український мінархізм», на якій активно пропагується ідея Української Республіки Громадянської Аристократії.

Для зручності зацікавленим ознайомлення з цим рухом адміни сторінки уклали «Перелік смислів», які включають наступне:

1. Загальний нарис політики Український Мінархізм. Мета, засоби.

2. Декларація громадянських чеснот України
Утворення Громадянської Аристократії. Знешкодження наслідків Демократії. Зменшення тиску «вати» на суспільство, засобом розширення громадянських прав.

3. Політика «Їжаків»
Моделі державних цілей. Усунення екзистенції самозростання функцій держави.

4. Право на інформацію та Заборона пропаганди
Розширене тлумачення Природного Права. Тлумачення «Ідеологічної Агресії» Методи протидії в контексті звичайного права.

5. Патент наукового відкриття як майбутнє право на існування людства.
Метода зміни вектору розвитку людства, засобом відновлення природної цінності знань, в контексті теорії «граничної вартості»

6. Маніфест Правого Республіканця
Правова основа, Права ідея, та Права ідеологія.

7. Добро та Зло
Праве визначення та тлумачення Добро та Зло

8. Права національна ідея.
Визначення майбутньої політичної нації “Український Когнітаріат”

9. Декларація політики імміграції
Засіб розширення громадянських прав, спрямований на захист соціокультурного середовища. На основі ідеї Г.Г. Хоппе

10. Соціальна справедливість.
Тлумачення терміну.

11. Детектор Рівня Комуняцтва

12. Сучасна шкала детектора:
Опис властивостей сучасних політичних партій України, та засоби їх відрізняти.

13. Стратегічні кроки добробуту.
Перша версія стратегії УМ.

14. Політика покарання за злочини: Рабство в Україні, та депортація до Москальської орди.
Новий смисл відшкодування збитків потерпілим від злочину.

15. Держава, Геть з економіки!
Спрощене пояснення потреби ринку

16. Критика анкап №2. Або сферичні коні у вакуумі.
Заперечення Ан-кап

17. Демократія — це засіб Бюрократії керувати Бидлом
Властивості «Демократії»

18. Корупція — це міф влади.
Властивості «Корупції»

19. Вороги України
Засіб відрізняти ворогів.

20. Від простої демократії, до складної мінархії
Шлях філософського розвитку людства

21. Маніфест Громадської Прозорості
Природне Право та особисті погляди і вподобання людини.

22. Інформаційне Підґрунтя та основи
Бібліографія філософських основ УМ.

* * *

Збоку глянути, мінархія справді є тією ідеолоґією, яка може відповідати уявленням українців про ідеальну державу, яка мінімально втручається в життя громадян.

З того, що викладено у «Переліку смислів», можна зробити висновок: спроба концепції мінархізму для України майже вдалася. Чому «майже»? Та тому, що, з одного боку, не в усьому простежується взаємодія між складниками концепції як підсистем між собою та цілим, а з другого — із зовнішнім контекстом. Інакше кажучи — не все тримається купи, а деякі речі викликають сумніви.

Ось неназвані автори (уже недобре, що за проектом не бачимо конкретних людей) вводять ключове поняття для мінархізму — громадянська аристократія, — і при цьому не замислюються над його чужорідністю длямінархізму.

Відомо, що аристократія — це форма державного ладу (тобто катеґорія того ж рівня, що й мінархізм), за якої правління здійснюється представниками родової знаті (субʼєктом аристократії є родова знать), тобто влада зосереджується в руках привілейованої освіченої знатної меншості.

Аристократія разом з тим є загальним означенням родової знаті, тобто до аристократії належать представники знатних родів чи династій.

Отже, з одного боку, фактично відбувається підміна мінархізму аристократизмом, а з другого — намагання вигадати явно штучний прошарок суспільства, який має стати обличчям якоїсь уявної Української Республіки Громадянської Аристократії.

Це — перше, але далеко не єдине слабке місце концепції.

Друге полягає в тому, що в залучених документах ми не знаходимо жодного слова про зміну суспільного устрою. Таке враження, що мінархізм хочуть підлаштувати під радянський суспільний устрій, в якому продовжує жити Україна.

Авторитарно-тоталітарний радянський суспільний устрій особливий тим, що він не передбачає мінімізування ролі держави в житті суспільства. Скорше навпаки — цей устрій максималізує вплив держави на суспільство в цілому й на кожного окремо взятого громадянина зокрема. Якщо мінархізм прийде до влади у цій суспільній системі координат, він просто муситиме узурпувати владу і мимоволі стане авторитарною ідеолоґією. Не думаю, що таку місію бере на себе мінархізм.

Третя слабкість запропонованої концепції мінархізму полягає в тому, що його неназвані теоретики й аполоґети зважили за можливе просто перенести на терени України західні уявлення про мінархізм і навіть не думають про українські національні традиції і звичаї. А це означає, що мінархізм у такій формі, тобто без опертя на національні традиції й звичаї не приживеться в Україні.

Автори проекту розглядають мінархізм як форму лібертаріанства, і тут виникає ще одна серйозна проблема. В Україні уже існує якийсь лібертаріанський рух. Особливість лібертаріанства в Україні в тому, що воно зайшло сюди не з тих місць, де воно зародилося, а з… Росії. З огляду на це, є загроза, що він може стати чи вже стало троянським конем, за допомогою якого в Україну зайде чи вже заходить «русскій мір».

Ваша україномовність, панове мінархісти, на жаль, не є і в принципі не може бути гарантією того, що український мінархізм буде україноцентричним. За визначенням.

Очевидно, що про перспективи мінархізму в Україні можна буде говорити лише після того, як максимально підніметься рівень національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) українського суспільства в цілому й кожного його члена зокрема.

А от що стосується аристократії, то вона могла б успішніше спрацювати в Україні. Біда лише в тому, що радянський суспільний устрій винищив або пустив по світу українських аристократів. Наші спроби актуалізувати цю тему, відродити українську аристократію та обʼєднати її для блага України поки що, на жаль, не має успіху (див.: «Хай прокинеться наша ґенетична памʼять!»).