СУБʼЄКТИВНІ ТА ОБʼЄКТИВНІ ФАКТОРИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ

Чому Україні не «світять» обіцяні інвестиції

Знаєте, чому українському бізнесу не “світять” інвестиції із тих сотень мільярдів, що нам нібито обіцяють?

Причина в самому українському бізнесі… А точніше — у відсутності розуміння, а що ж потрібно інвесторам і за якими правилами з ними працювати.

Нижче тезую список основних причин/перешкод:

1. Перша, найяскравіша: український малий, середній бізнес у 90% випадків плутає інвестора зі спонсором (!).

Це не жарт. Бізнес хоче залучити капітал для розвитку, але про інтереси інвестора, прибутковість інвестицій, повернення капіталу інвестору в інвестиційних презентаціях найчастіше ні слова (!).

2. Непрозорість. Це не моя оцінка, а банкірів, які не можуть видати кредит, бачачи оптимізовану звітність українських компаній.

З їхніх слів, до 90% (!) українських приватних компаній використовують схеми оптимізації податків. Як наслідок, зі звітності банк не може побудувати прогноз, коли і за рахунок чого бізнес поверне кредит. Ну, і ви самі знаєте, що податкова звітність та управлінська – в України «дві великі різниці».

Інвестору ж задля захисту своїх інвестицій потрібна прозорість.

3. Система менеджменту. Немає корпоративного управління та поняття, що це і з чим його їдять.

У величезній кількості українських приватних компаній СЕО є основним акціонером. І на ньому пов’язані основні постачальники, клієнти, стосунки. Якщо він йде (хворіє або, не дай Боже, щось трапиться), бізнес помирає.

У результаті є шалена концентрація ризиків, відсутність системи балансування інтересів та контролю менеджменту…

4. Якість проектів. Інвестиції зазвичай залучаються у розвиток бізнесу.

Якість підготовки українських проектів так само залишає бажати кращого. Власник презентує свої потреби, як він вважає, для розширення виробництва без відповіді на класичні питання, важливі для інвестиційного процесу: аналіз ринку та маркетингова стратегія, немає моделювання сценаріїв, аналізу ризиків та інструментів їх контролю та багато іншого.

Прогноз грошового потоку (аргументований) та стандартні інвестиційні показники проекту – NPV, EBITDA, IRR, терміни повернення інвестицій та інше.

5. Невміння домовлятися. Весь західний світ успішний через уміння знаходити консенсус.

Тобто знаходити спільні інтереси. Для українців консенсус дорівнює програшу, бо тобі потрібно зробити крок назустріч. Що українці роблять ще вкрай рідко.

6. Неадекватність оцінок.
Яких тільки я підходів до оцінки бізнесів не чув, і це без урахування ринку, ризиків та розуміння логіки.

Хтось відштовхується у визначенні оцінки бізнесу від виручки, хтось від прибутку, хтось малює космічні мультиплікатори до EBITDA.

У результаті інвестор, послухавши з десяток презентацій з неадекватними оцінками, з радістю повертається до себе додому в гавань адекватності.

У підсумку, ті мільярди інвестицій, які можуть дійти в Україну, зіткнуться з українською реальністю (і я ще не торкнувся неадекватного українського податкового регулювання, корупції та рейдерства).

Після цього всього інвестор розвернеться і піде в ту ж Польщу, де адекватність бізнесу — європейська, якість підготовки проектів —на три порядки вища, а культура —цивілізована, притаманна для розвиненого адекватного ринку.

Що ж робити?

Ну, вирішення проблеми починається з її усвідомлення.

Перше і найголовніше – найняти консультантів, які вже мають досвід зачісування бізнесу.

Друге. ментально змінити ставлення до бізнесу.
Це не син і не дочка, і не хобі, а актив, який створює вартість та приносить дохід

У Бізнес-школі мене навчили, що кожен бізнес у будь-який момент часу має бути готовим до продажу. навіть якщо він не продається. Готовність до продажу вже сама по собі означає: високу ефективність, прозорість та максимальну оцінку бізнесу.

Третє – працювати прозоро та легально (у білу та платити всі податки), щоб не пояснювати інвестору «ти суди не дивись, а ось сюди дивись»

Четверте — почати будувати систему корпоративного управління, де бізнес буде незалежнішим від власника, пов’язаних з ним ризиками та керуватиме найнятими професіоналами.
Почати можна зі створення консультаційної ради з авторитарних експертів, напрямки: стратегія, маркетинг, фінанси та інвестиції, корпоративне управління.

Ну і п’яте — мати стратегію розвитку бізнесу, добре розуміти свій ринок і бути ефективнішим за конкурентів.

Тут наведено далеко не всі умови, але, блях, навіть їх виконання вже підвищує шанси бізнесу на залучення інвестицій.

Анатолій Амелін

Від УСІМ:

Анатолій Амелін, розповідаючи українським бізнесменам про «секрети» роботи з інвесторами, по суті вказує на ризики, з якими стикаються інвестори в Україні. На жаль, він не вказує на природу цих ризиків. Тому його відповіді на запитання «що ж робити?» мають ситуативний характер і не пропонують варіантів системного розвʼязання проблеми.

Ну, що ж, допоможемо панові Амеліну. Названі й неназвані («та інші») ризики інвестування в Україну можна умовно поділити на дві групи — субʼєктивні та обʼєктивні.

Ризики субʼєктивного характеру, як неважко помітити, повʼязані з особистісними якостями українських підприємців та персоналізованими особливостями їхніх підприємств.

Українські підприємці є плоть від плоті українського суспільства, яке вирізняється своїм інфантилізмом, схильністю до емоційного базарування з будь-якого приводу та іншими якостями, характерними для суспільства з низьким рівнем національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності).

Отже, поки не підніметься рівень національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) українського суспільства в цілому й підприємницького прошарку зокрема, навряд чи можна й сподіватися на те, щоб рекомендації А. Амеліна та його колег допомогли підприємцям України порозумітися з інвесторами.

Прикро, звичайно, що цього не усвідомлюють пан Амелін з численними своїми колеґами, які беруть на себе сміливість навчати підприємців інвестиційній справі.

Ризики обʼєктивного характеру, про які Амелін лише зачіпає, і то інтуїтивно, є ще серйознішою проблемою.

Навіть обговорюючи те, що прийнято називати інвестиційним кліматом, фахівці, як той же Амелін, зазвичай обмежуються розмовою про інвестиційне законодавство, про корупцію тощо, тобто вдаються знову ж таки до ситуативних підходів, геть іґноруючи засадниче.

Як не дивно, усі чомусь забувають про історичний досвід інвестування в СРСР та навіть не замислюються над сутнісними причинами інвестиційних невдач тридцятирічного періоду незалежної України.

Пояснення ж просте, лежить воно на поверхні і називається воно — авторитарно-тоталітарний радянський суспільний устрій, в системі координат якого продовжує жити Україна. Ця система координат обумовлює інвестиційну й підприємницьку складову законодавства, корупційну складову взаємин бізнесу та держави в особі чиновництва та ін.

Отже, поки радянський суспільний устрій не буде замінений на якісно новий суспільний лад, заснований на українських національних традиціях і звичаях, годі й мріяти про сприятливий інвестиційний клімат в Україні як для вітчизняних, так і для зарубіжних інвесторів.