ТАКА ДОБРА НАГОДА ДЛЯ УКРАЇНОЦЕНТРИЧНОГО ПРОСВІТНИЦТВА

Черговий запис Ірини Магрицької про те, що «Кремль і ФСБ продовжують через свою агентуру в Україні розколювати українське суспільство за мовною ознакою», спричинився до чергового вельми гамірного базару, в якому некеровані емоції беруть гору над здоровим ґлуздом.

У коментарях І. Магрицька додає:

«До війни ця агентура чомусь не їздила на південний схід із просвітницькими лекціями і не вимагала від Києва захисту державної мови на всій території України».

Тут вступила у розмову Оляна Ткачук:

«Ірина Магрицька, якщо Ви про Фаріон, то їздила. І, навіть, в 2014 “Свобода” подала свій мовний закон, де було передбачено кримінальну відповідальність за зневагу до державної мови. Звісно, що бпп цього допустити не міг, бо єдіная страна-понад усе. А, між тим, без покарання будь-який закон це буде просто папірчик, з яким можна в туалет сходити».

Притомну думку висловив Сергій Чуб:

«На схід від Дніпра більшість населення т.з. “москвороті”. Шо з ними робить, на вашу думку? На мій погляд, потрібна повільна українізація, починаючи з державних органів, органів місцевої влади, освіти, медицини, сфери послуг. Просто виконувати мовний закон. Ну або ж, якщо прислухатися до провокаторів з тричі проданої ВО “Свобода”, то колючий дріт і фільтраційні табори?»

А ось що пише Леонід Петренко:

«Відчуваю, що зараз накинуться на мене. Але брехня (як мова Сатани) та напівправда — це не моє. Справа зовсім не у Фаріон! А яка ж першопричина проблеми? Розколює суспільство о к у п а ц і й н а влада! Як? Спекулюючи нею ж неврегульованим мовним питанням! Хто цього не розуміє, скоро, мабуть, звинуватять Фаріон (в парі з пупкіним) й у денаціоналізації України. Вони скажуть, що це Фаріон разом з МінОсвіти, а не колишній міністр діма табачник, що втік в Ізраїль, чи всі його соросятні послідовники — грінєвич, новосад, квіт, шкарлет, як і сьогоднішній міністр Лісовий (що прийшов прямо з фронту, з полумя війни) —робили і по естафеті продовжують все, щоб з української гуманітарної сфери повністю витіснити н а ц і о н а л ь н е ядро. Щоб освіта готувала нові покоління не патріотів, а байдужих (без історичної Памяті) манкуртів-космополітів-перекотиполе. Дійшло вже до того, що з навчальної програми викидають все про Голодомор або скорочують національних класиків та Шевченка, в т.ч повністю Франка, який написав для українців 6000 повчальних творів. Замість неврегульованої владою русифікації, від якої в суспільстві не припиняється гармидер, вже розпочинається нова біда — тотальна англізація та гендеризація. І про це всі чомусь мовчать, ні гу-гу! Їм (типу “патріотам” мосійчука з партії ляшка) подавай колошматити Фаріон, яка не сподобалася спочатку Д. Гордону, а потім і іншим. Чому? Бо єдина в країні прямо і що думала, дала розгромний відпір послам Ізраїлю та Польщі, щоб не сунули носа в те, яких Героїв нам шанувати, а яких ні. Висновок: У проблемі треба шукати Першопричини (деякі я назвав) та не дивитись на події через ворожі окуляри і не керуватись емоціями».

* * *

Як бачимо, і сама проблема, і перебіг її обговорення залишаються на тій же стадії, на якій вона була від самого початку. Борці за українську мову продовжують покладати надії на патерналізм держави, тобто уряду. Влада ж в Україні за всі роки незалежності не була україноцентричною, хоч ключові міністерства часом очолювали й проукраїнські діячі з високим рівнем інтелекту (Іван Дзюба, Іван Драч та ін.), і «мовне питання» розвʼязувала лише ситуативними методами (мовне законодавство тому доказом).

Коли держава (уряд) не спроможна щось зробити, у високорозвинутих суспільствах на допомогу владі підключаються суспільні/громадські інститути. Серед таких інститутів в Україні є дві достатньо потужні за своїми можливостями просвітницькі орґанізації — товариства «Просвіта» та «Знання».

На жаль, вони виявилися яловими і за всі роки незалежності палець об палець не ударили, щоб піти у південно-східні реґіони з інформаційно-роз’яснювальними заходами, а також із безоплатними курсами з української мови.

Зараз, коли внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну мільйони російськомовних українців міґрували в центральні й північно-західні області України й по суті потягли за собою «русскій мір», місцеві орґанізації товариств «Просвіта» й «Знання» не скористалися можливістю для роботи з російськомовними.

Цю ж помилку чи безвідповідальність, до речі, проявили й діаспорні орґанізації в країнах, куди масово посунули біженці з України.

Звісно, поява російськомовних на заході України, в Польщі та інших країнах Європи, ба навіть у Канаді й США спричинилася до загострення відносин між людьми саме через «мовне питання», оскільки російськомовні, тікаючи від аґресії Росії, прихопили з собою «русскій мір». У соцмережах можна знайти сотні й тисячі записів про конфлікти між людьми, про ситуації, не раз описувані Іриною Фаріон та Ларисою Ніцой.

А спробуйте знайти бодай одну розповідь про лекторії, семінари, бесіди просвітян-українознавців або запрошення на курси української мови. Немає навіть згадок! Трапиться бодай щось — надішліть нам інформацію для розміщення на сайті УСІМ.

Можна, звичайно, все звалювати вину за мовний розкол в українському суспільстві на Кремль та ФСБ. Було б дивно, якби вони цього не робили. Інформаційна війна — один із фронтів цієї війни Росії проти України, і мовний розкол є природною частиною цієї війни.

Очевидно, що замість обурень і базарних розборок з цього приводу потрібно знаходити форми реального протистояння «мовній аґресії». Це можливо не через загострення цього протистояння (цим ви тільки підкидаєте дрова у багаття), а завоюванням голів тієї частини населення України, яке стало жертвою зросійщення, і це можна й треба робити через освіту й просвіту.

«Просвіта» й «Знання» не виконують свої просвітницькі функції в обговорюваній царині? Якщо ви є членом цих товариств, ініціюйте активізацію цієї ділянки. Як член орґанізації, ви несете відповідальність за її бездіяльність так само, як і обрані вами лідери.

І «Просвіта», і «Знання», очевидно, за давньою радянською традицією звикли до того, щоб їм спускали вказівки зверху, які заходи й коли проводити. Якщо безініціативність названих просвітницьких систем справді залежить від влади, покиньте їх і натомість займіться створенням Руху за українізацію України.

Ми настійно рекомендуємо створення просвітницького Руху за українізацію України і готові надати вам орґанізаційно-методичну допомогу й інформаційну підтримку. Більше про ідею, місію і завдання такого Руху можна прочитати тут: Українізація України як факт і фактор системних змін: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 230 с.

Володимир Іваненко

Ваша підтримка Української Світової Інформаційної Мережі дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на УСІМ. Дякуємо!