НОВИЙ МУРАЛ У ЗАПОРІЖЖІ
1 min read
Махно, українська державність і українство взагалі
Новий мурал в Запоріжжі, на якому Нестор Махно зображений поруч з жовто-блакитним прапором, породив нову хвилю дискусій та суперечок з приводу як самої постаті Махна, так і його ставлення до української держави та українства загалом.
Аргументи як противників, так і прихильників Махна стандартні і вже давно відомі – від «національний герой, боровся за Україну» до «зрадник, сепаратист, майже Гіркін/Моторола»
Головним мірилом «хорошості» чи «поганості» Махна є його ставлення до Української Народної Республіки, Української Держави, комуністів, Петлюри, Скоропадського, Леніна, тощо.
Є факти з обох сторін, які ми не можемо заперечити.
Так, воював з УНР. Так, кілька разів був союзником більшовиків. Так, вважав Центральну Раду ворожою структурою. Так, підняв постання проти гетьмана Павло Скоропадського (але, заради справедливості – покажіть, хто восени 1918 року не підняв проти нього повстання).
Але всі ці дії Махна і махновців, були не тому, що він погано ставився до України, українців чи українства, а тому, що для Махна і його оточення УНР, УЦР, УД були уособленням державної влади.
Не української, а саме державної, без прив’язки до того, чия ця держава.
Коли ми говоримо про Махна і махновський рух, ми одразу потрапляємо в пастку державницького світогляду (іншого в нас, в більшості своїй, немає).
Міряти Махна державницькими критеріями – все одно, що намагатись виміряти радіус кола з допомогою теореми Піфагора.
Сам Махно, як і великий відсоток підвенноукраїнського селянства, були носіями ще домодерної селянської ідентичності, в основі якої було поняття волі.
Воля для українського селянина Запоріжжя та Приазов’я– поняття не інституційне, не державне, а, скоріше, метафізичне.
Воля абсолютна, часто руйнуюча, воля як внутрішнє відчуття.
Це поняття волі опиралось на давню козацьку січову традицію. Причому саме бездержавну. Якщо для селянина умовних Поділля, Київщини чи Полтавщини козацтво мало і державотворчій вимір, опертий на традиції козацької Гетьманщини, то для Півдня уособленням козацького ідеалу були реальний Іван Сірко та міфічний Тарас Бульба.
В цій козацькій традиції був важливий елемент того, що пізніше назвуть анархізмом – поняття особистої волі та свободи, яке здобуваються не через приналежність до державної інституції, а через приналежність до конкретної (часто невеликої) спільноти однодумців.
Пригадаємо історію 17-18 століття. Скільки разів той же Сірко та інші січові отамани псували життя та плани козацької держави?
Попри одну і ту ж приналежність до козацтва, Січ так ніколи і не стала частиною інституційної Гетьманщини.
Візьмемо середньостатистичного селянина-махновця.
Все, що він мав від держави і знав про державу уособлювалось в позитивних чи (частіше) негативних аспектах часів Російської імперії, а історична тяглість селянства пролягала до бездержавних ідеалів Січової спільноти.
Тому ідеї анархізму спрацювали тільки на цій території – попри те, що анархічні організації існували в багатьох регіонах України.
Махно намагався поширити свій вплив то на Полтавщину, то на землі Війська Донського – але, попри спільний козацький знаменник, там селянська ідентичність мала більш державотворчі виміри козаччини.
Абсолютно логічним є те, що під час подій 1918-1920-х років махновська армія воювала і з державою Павла Скоропадського, і з УНР.
Але це була війна не з українською державою, а з державою як поняттям інституційним, з державою як такою. Це принципові речі, які треба розуміти, починаючи історію про Махна як ворога і зрадника України.
Для нас сьогоднішніх поняття нація=держава є звичним і зрозумілим. В анархічній ідеології це абсолютно не тотожні поняття.
А як же союзи з більшовиками?
Комунізм як ідея для Махна був меншим злом, порівняно з республіканськими соціал-демократичними ідеями УНР, не говорячи вже про консервативну Українську Державу Скоропадського.
Махно постійно критикував комуністів за опертя на сильну державну владу, яка має бути арбітром і посередником в побудові комунізму. Але кінцевий ідеал комунізму – побудова безкласового суспільства — був для Махна близьким, і він вважав, що по мірі будівництва комунізму потреба в державному регулюванні зникне.
Тобто для Махна держава в комунізмі – поняття вимушене і тимчасове (хоч й без неї можна було би обійтись).
Ідеї української соціал-демократії передбачали державу як сталу інституцію, зникнення якої не передбачалося, що для Махна, як анархіста, було неприйнятно.
Попри свої специфічні ідеї, Махно, як і більшість його оточення та переважна більшість махновців, були українцями.
Ми можемо знайти докази негативного ставлення до української держави чи влади в спогадах Махна чи махновців, в документах та резолюціях махновської армії.
Але ми не знайдемо жодного свідчення, що Махно негативно ставився до України (як території), або вважав, що українців не існує. У всіх махновських документах є слова «український», «українці», «Україна». Ніяких малоросів, Малоросії, Новоросії і т.д.
Тобто для Махна цілком очевидним було існування українського народу, він ніяким чином не заперечував суб’єктність українців як народу і України як території, як це зазвичай роблять вороги України.
Зазвичай на території має жити народ, який хоче мати або вже має власну державу. Тріада «територія-народ-держава» є звичною і цілком зрозумілою для державницького світогляду. Держава розглядається як найвищий рівень розвитку народу, як вершина прагнень конкретної спільноти.
В анархізмі відсутнє поняття держави, але ця відсутність не заперечує самодостатнього існування народу як окремої етно-соціальної спільноти.
Тому в оцінці дій Махна і махновців ми завжди потрапляємо в пастку державності, коли українці=Україна=Українська держава. В голові Махна цей ряд був абсолютно не синонімічним.
Парадоксальним чином бездержавність Махна має абсолютно державотворчу силу для сучасної України.
Про Махна пишуть художні романи, проводять (проводили) Махно-фести, Махно є значною частиною мистецького українського пантеону героїв. Махновські прапори з’являються на всіх українських Майданах, протестних акціях та перформансах.
Махно є частиною популярної культури набагато відчутніше, ніж велика кількість діячів-державників.
«Махновці» були і є значною частиною різних формувань ЗСУ, і, загалом, Махно не розглядається широким загалом як негативний діяч, чи тим паче ворог.
Чому так? Чому Махно, попри свою антидержавницьку ідеологію, є одним з умовно «патріотичних» діячів періоду Української революції 1917-1921 рр.?
Тому що анархічність для українців, в цілому, притаманна і достатньо зрозуміла. Складно зараз знайти притомну людину, яка була би проти української державності, але велика частина українців люблять свою державу рівно до того моменту, поки вона на не заважає жити без відчуття її постійної присутності.
Від цього йде велика кількість наших проблем, але, як вже було сказано вище, для частини українців поняття «волі» є важливим. Саме волі, як метафізичного поняття, а не свободи, як поняття юридичного та інституційного. В українському варіанті це два різних терміни.
Суперечки про Махна і його роль в історії України триватимуть і надалі.
Але, починаючи казати про те, що Махно герой чи ворог України, завжди треба розуміти, що дії Нестора Махна треба сприймати не через звичну парадигму «державник-антидержавник», а трохи в іншій площині.
Фото взяв у Roman Akbash
Олександр Сапронов
* * *
До мене докочуюттся хвилі, що начебто довкола муралу з Нестором Івановичем у Запоріжжі є якийсь скандал, що, мовляв, Махно — не державник, мав союзи з більшовиками і не гідний вшанування.
У нас є така категорія людей, які хочуть в Україні такого ладу, як радянський, тільки замість Леніна — Бандера, замість Миколи Островського — Горліс-Горський, замість КПРС умовна ОУН. До речі, такий лад описаний у романі Василя Кожелянка “Людинець”, почитайте, хто ще нє. Але це все фантастика, такого не буде, розумні люди це усвідомлюють.
Якщо відмовитися від Махна, то треба ставити хрест і на всій Запорізькій Січі, бо там з державницьким мисленням було геть негаразд, не буду вам читати історичні лекції, не мій профіль.
Махно сьогодні — наш культурний бренд і маркер локальної запорізької ідентичності, від’їбіться від Батька. В усіх діячів доби Визвольних змагань були свої прорахунки і союз з більшовиками нічим не гірший за союз з денікінцями чи поляками.
PS фото Суспільне Мовлення
PPS Хату Карпа Махна, брата Нестора на днях накрили обстрілом наші вороги.
