ГЛУХА СТІНА БАЙДУЖОСТІ ДО СПІЛЬНОЇ СПРАВИ
1 min read
Чим обернулася спроба стимулювання збору підписів під петицією на сайті президента
Буквально вчора ми опублікували на нашому сайті інформаційно-аналітичний матеріал, написаний на основі соцмережевого запису Олени Синицької і присвячений опублікованій на сайті президента України з ініціативи Зої Кускової електронній петиції «Про надання Ленд-лізу Україні»:
За добу, що минула після нашої публікації, кількість підписів під петицією на сайті президента України виросла на цілу тисячу. Добрий знак! І нам приємно, що своєю публікацією і ми стимулювали такий різкий приріст підписів.
Збільшення кількості підписів могло б бути значно більшим, якби…
І отут я поділюся з вами думками про те, на що досі не звертав особливої уваги. Маю на увазі ефективність затеґування друзів при поширенні запису в соцмережах…
Розміщуючи посилання на текст із сайту УСІМ, я затеґав 28 із верхньої частини списку своїх ФБ друзів:
Цікаво, що із затеґаних осіб лише двоє уподобали мій запис у ФБ. Це — Сергій Чаплигін та Олександр Ґабович (дякую їм за це):
Одна особа із затеґаних на ім‘я Леся Луців розтеґалася й залишила під моїм записом гнівний коментар, з якого можна зробити висновок, що я по кілька разів на день тільки тим і займаюся, що затеґую її й, отже, засмічую її сторінку своїми нікчемними записами:
Ви можете заглянути у профіль заслуженої артистки естрадного мистецтва України Лесі Луців, зіставити зміст її стрічки з моєю і зробити власні висновки, чиї записи серйозніші й важливіші для розв‘язання проблем України.
У ситуації із теґами я ніколи не звертав увагу на їхню ефективність. А тут знайшлася людина, що поцікавилася, яку ж реакцію здобув запис про петицію на сайті президента України, потрапивши через теґи на більше залюднені сторінки моїх друзів.
Яким же було здивування цієї людини, коли вона знайшла мій запис на сторінці лише одного затеґаного мною користувача соцмереж — Володимира Мартинюка. (Дякую панові Мартинюкові!)
Усі інші затеґані мною друзі вирішили або не допускати мій запис на свої сторінки (є така опція), або ж видалили його. Двадцять сім із двадцяти восьми вирішили за недоцільне сприяти тому, щоб петиція на сайті президента України «Про надання Ленд-лізу Україні» набрала достатню кількість підписів і спонукала Володимира Зеленського зробити усе, що залежить від нього для активізації ленд-лізу.
Найбільше мене здивувало, що серед відмовників була й сама ініціаторка нашої акції — Олена Синицька. Перейдіть за посиланням на її сторінку, і ви там не побачите мого запису. Прикро…
Отже, загалом складається враження, що навіть кращим із українців (гірших я у друзі не приймаю), за великим рахунком, не вельми й болить те, що відбувається в Україні і з Україною.
Це ми побачили й по тому, яку активність проявили українські інтелектуали, коли ще 12 березня 2022 року ми ініціювали оце Звернення:
Завдяки цій історії я також краще зрозумів, чому немає належної реакції (бурхливих обговорень і активних поширень) на мої напрацювання до напевно єдиної, унікальної у своєму роді україноцентричної концепції системних устроєвих змін для України й стратеґії розвитку України на тривалу перспективу.
Детальніше дивіться тут:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
Люди з кола моїх соцмережевих друзів, а багато з них упродовж десятиліть знають мене особисто, бо були ще й моїми колеґами та студентами, і є частиною інтелектуальної еліти України (щоправда, багато з них інтелектуалами себе не вважають, а за давньою радянською традицією відносять себе до числа «трудової інтеліґенції»).
Як же гірко усвідомлювати, наскільки байдужими до спільних справ є українці. Ця байдужість стає ще очевиднішою на тлі аґресивної згуртованості навколо Олексія Арестовича, Юрія Романенка, Дениса Єлисевича та інших аґентів впливу «русского міра» чи просто «корисних ідіотів», які випрацьовують і досить успішно нав‘язують українському суспільству в Україні й українській діаспорі свої українобайдужі, українобіжні, українофобські й україноненависні наративи.
Виходить, я таки маю рацію, вказуючи на те, що інтелектуальна еліта є чи не найбільшою проблемою України, а всі інші проблеми є похідними (дет. див.: Інтелектуальна еліта України як проблема: Статті, нотатки. — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2022. — 729 с.).
Володимир Іваненко
29 серпня 2023 р.
Ваша підтримка Української Світової Інформаційної Мережі дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на УСІМ. Дякуємо!
