ДВА ПОГЛЯДИ НА «МИРНИЙ» САМІТ У САУДІВСЬКІЙ АРАВІЇ
1 min read
КОЛИ НАМ НАРЕШТІ ВЖЕ КАЗАТИМУТЬ ПРАВДУ?
Схоже, що “мирний” саміт у Саудівській Аравії організував сам Путін. Попри те, що російської делегації там не було, інтереси Росії на тому саміті представляли і захищали китайці, індійці, саудити та інші представники “глобального півдня”, які завжди були, є і будуть на боці Росії.
Недарма Україну у Джидді представляв Єрмак, а не хтось інший, він і відігравав там головну роль.
За відсутності на цьому заході українських журналістів тепер мусимо вірити реляціям саме Єрмака про те, що “саміт був успішним, адже всі його 42 учасники одностайно засвідчили відданість принципам Статуту ООН, міжнародного права та поваги до суверенітету й непорушності територіальної цілісності держав».
Українські ЗМІ, які повністю контролюються з Банкової, вже кілька днів навперебій радіють з того, що «Китай нарешті став на бік України», що «Путіна всі кинули» і що «Україна на шляху до перемоги».
І ніхто з «українських» ЗМІ не каже про те, що саме представник Саудівської Аравії на цьому саміті висунув ініціативу (яку тут же підтримав Китай та інші прихильники Росії) про початок «мирних» перемовин України з Росією, ВИХОДЯЧИ З ЛІНІЇ ФРОНТУ, ЯКА СКЛАЛАСЬ НА СЬОГОДНІ. І про те, що українська делегація цій ініціативі ніяким чином не заперечила ‒ незважаючи на те, що вона (делегація на чолі з Єрмаком) мала б захищати саме «формулу миру» Зеленського, п. 6 якої говорить про виведення російських військ та збройних формувань з усієї території України і відновлення Україною контролю над усіма ділянками нашого державного кордону з Росією як обов’язкову умову припинення війни.
А сказало про це лише німецьке видання BILD…
Ось так наше суспільство й окутують тенетами брехні як з військовою інформацією, так тепер уже і з дипломатичною. А це може призвести до того, що в один «прекрасний день» ми з вами прокинемося в дещо іншій Україні, принаймні виходячи з її кордонів.
І такий «мир» насправді буде лише замороженою війною, а «обгризену» Україну в стані замороженої війни вже ніколи не приймуть ані в НАТО, ані в ЄС.
* * *
ЯКЩО УКРАЇНУ «ПРИМУСЯТЬ ДО МИРУ»
По-перше, Україну можна примушувати лише до капітуляції, до миру можна примушувати агресора. Україна – за мир, бо мир – це співіснування націй за правилами, визначеними міжнародним правом. Тобто, за кордонами, з якими Україна є членом добровільної всесвітньої спілки держав – ООН, і які додатково – аби нікому нічого ніде не кортіло – закріпленими за згодою народів 1975 року в Гельсінкі документом, що має назву «Заключний акт наради з безпеки й співробітництва в Європі». РФ офіційно вважає себе правонаступником СРСР, залишила за собою місце СРСР у РБ ООН, тож підпис тодішнього керівництва Москви є елементом національного й міжнародного права й для теперішнього.
Іншими словами, примушувати до миру – це примушувати виконувати закони й принципи мирного співіснування й повагу до кордонів інших. Отже, примушувати до миру можна й треба агресора, а не жертву агресії. Кожен суб’єкт міжнародних відносин (кожна держава чи міжнародна організація), у разі, якщо чинитиме дії з ознаками політичного, економічного або іншого тиску на жертву агресії Україну з метою примусити її виконати вимоги агресора, може і повинен бути визначений як порушник міжнародного права й союзник агресора. Я б на місці деяких світових політиків, урядовців і, просто, іноземних громадян обережніше висловлювався б про «мир» як задоволення агресора за рахунок жертви у контексті російсько-української війни. Урешті-решт це може бути визнано як співучасть у агресії.
Пацифікація жертви агресії (примус її до припинення опору агресору й виконання вимог агресора), якщо така відбудеться, матиме для міжнародного права й безпеки народів світу найфатальніші наслідки, оскільки затвердить доктрину військової сили і фактору ядерної зброї як способу права, вищого за міжнародне, який означатиме безпокарне право більшого й озброєнішого народу ігнорувати міжнародне право й знищувати інші народи у власних інтересах. Щось жахливіше важко уявити. У будь-якому разі, спроби деяких іноземних політиків чи, просто, громадян, чинити тиск на Україну з метою спонукати її поступитися ультиматумам агресора означатиме не лише припинення дії міжнародного права, а й – гарантовано – початок тривалої епохи війн «усіх з усіма». Звісно, з використанням усіх видів зброї, які є в розпорядженні сучасних держав. Навпаки, допомога Україні означає допомогу світу й може запобігти поверненню людства в Кам’яний вік.
Контррозвідки в країнах світу мають чудову нагоду «вирахувати» зараз усіх агентів впливу РФ не лише серед журналістів чи експертів, але й серед політиків і чиновників.
По-друге, не примусять.
