ХВИЛИНКА КІНОСАРКАЗМУ
1 min read
Російський телесеріал і війна в Україні
Фільм починається з того, як веселий московитський офіцерік бігає завойованою столицею, грабує магазин вина і несе цілу коробку шампанскаго. Навколо московитські салдатики грабують і насилують. Атмосфера, яку створили режисери – празднічьная, задорнінькая, шалавліая.
Наступна сцена – московитський правитель, лисіючий хмирь з очима гебіста, застає офіцерика за грабунком. Той думає: все, розстріляють; однак лисий імператор змилостивився і навіть прийшов на бенкет, де полк жере крадене шампанське.
Це – опис серіалу «Саюз Спасєнія: Врємя Ґнєва», що його випустили в 2022. А монтували якраз в ті місяці, коли в Кремлі планували повномаштабне вторгення в Україну «і далі куди заведе». І монтував це продюсер Ернст, шеф головного пропагандистського каналу Московії.
Він взяв одзнятий за рік до того двогодинний фільм, «доснял», вставив туди сцени зі своєю жінкою (вона грає «жену декабріста»), наповнив додатковим сенсом. Сенс цей ми і розберемо.
Це не реклама фільму. Я дивився тому, що в окупації. Більше, вибачте, нема чого дивитися. Вам буде дивитися неприємно.
Як здогадалися мабуть, йдеться про ХІХ століття, і ворожа столиця, яку так весело, прикольно грабувати – це Париж. Але половина сцен цього серіалу присвячена… Україні.
Сцен, прив’язаних до «Повстання Чорнигівського полку» (Южное брацтво декабристів) навпіл зі сценами про невдалий переворот у Пітімбурзі.
На відміну від більшості рос.фільмів про «істарічєскую маларосію», тут підійшли з декораціями грунтовно. Вже нема довгих хат-общежитій з чорних брьовєн, як в блокбастері «Гоголь» (знімали цю грязь під Смоленськом).
Інтерес приправительственних інтелігентів до України тут вже відчувається. І тому я кажу, що вам дивитися буде вкрай неприємно.
На початку фільму бачимо іділію, як її уявляють московити: малароси гварят памаларасійскє, але цілком нармальні люді, слушают начяльство, як і положено всім нармальним людям. Потім вони трохи бунтують: ну, всипали шпицрутенів невинному і невоєнному. Ну, буває. Ну жизь такая.
Тільки маларасійци якось дивно зреагували, почали бунт.
Але майбутній декабрист ініціатівнєнько бунт розігнав одними лише словами, причому брехливими. Ай, маладець. А вдячні маларасійци почали йому кланятися – вдячні, атходчівиє.
Так собі уявляє московит сучасний ідеальну Україну. А навіть і той, приговорений до шпіцрутенов, попрохав його сікти далі. Іділія.
Потім московити показують нам нехорошу маларосію.
Повстання Чорнигівського полку. Чорнигівський полк – всі як один московити, просто всі. Вони підняли повстання, мета благародная, воля, свобода. Але салдатіки підкачали, почали гвалтувати маларасієк, віднімати бухло в шинкарів, вимагати єду бєсплатно, і нарешті спалили село, в якому квартирувалися.
Все це на фоні невимовних душевних страждань офіцерського корпуса. Адже офіцеріки (той самий, що грабував у Парижі) це душі тонкі, ранимі. Ім, с одной старани, і неприятно бачити, як свирепствують салдатики. А з іншого боку, салдатики — це соль землі російской. Страшная ділємма.
Повторюся, що кіно дознімалося Ернстом в ті місяці, коли шефи Ернста вже вовсю ділили Україну.
Про пітімбурзьку частину розповідати не буду, окрім одної дотепної колізії.
Патос кіна – ах, как плоха, када московити убівають московитів.
А я дивлюся на це і гадаю: нє, а чо, нормально.
