КНИЖКОВИЙ РИНОК “ПОЧАЙНА” ТЕПЕР УЖЕ ТІЛЬКИ В ПАМʼЯТІ

Росіяни утретє вдарили по книжковому ринку в Києві і повністю знищили його

Легендарний книжковий ринок «Почайна»- «Петрівка» біля станції метро «Почайна» в Києві назавжди залишиться у моєму серці.

Сьогодні, 16 серпня 2026 року, у багатьох киян мого покоління відібрали цілу епоху. Через нічний ворожий удар балістикою та нищівну пожежу ми втратили місце, яке будувалося десятиліттями.

У ніч проти 16 серпня 2026 року Оболонський район столиці став ціллю чергової жорстокої атаки російських окупантов. Внаслідок влучання російською балістичної ракети та падіння уламків спалахнула сильна пожежа біля станції метро «Почайна». Вогонь безжально охопив торговельні павільйони книжкового ринку «Почайна»- «Петрівка» біля станції метро «Почайна» в Києві площею близько 2000 квадратних метрів та 727 торгових місць. Також на ринку були представлені понад 120 видавництв

За даними КМВА та ДСНС України, через цей нічний обстріл постраждали троє людей. Пожежа знищила значну частину торгових рядів, яток із книгами та товарів підприємців.

Це вже третій удар по цьому культурному хабу за літо. Перша хвиля руйнувань прийшла у ніч проти 16 червня 2026 року, коли згоріла частина букіністичних павільйонів. Під час атаки у ніч проти 30 липня книжковий ринок «Почайна»- «Петрівка» біля станції метро «Почайна» в Києві майже не постраждав, але цієї ночі ворог довершив свій чорний задум.

Сьогодні, 16 серпня 2026 року інфраструктура книжкового ринку «Почайна»- «Петрівка» в Києві знищена практично на 100%. Підприємці, які віддали ринку понад 20 років життя, в один момент втратили все: від металевих стелажів до унікальних колекційних книжнових скарбів, українських стародруків, дисків, касет. У вогні безповоротно згоріли цілі пласти нашої історії: рідкісні прижиттєві видання українських класиків, дореволюційні фоліанти, безцінні рукописи, історичні мапи Києва та архівні світлини минулого століття. Втрачено гігантські колекції вінтажного посуду, предметів української старовини, автентичного одягу, вишивок, ікон та витонченої порцеляни, які колекціонери збирали по всьому світу. Попіл забрав із собою гори рідкісного колекційного вінілу, перші легендарні комікси, картриджі для приставок, радянські та закордонні значки, монети й унікальну рок-атрибутику. Все те, що зберігалося в єдиному екземплярі й роками чекало на свого поціновувача на «дальніх рядах» «Почайна»- «Петрівка» біля станції метро «Почайна» в Києві , перетворилося на згарище.

Цей нічний російський удар балістичною ракетою, у ніч проти 16 серпня 2026 року, по книжкому ринку «Почайна»-«Петрівка» біля станції метро «Почайна» столиці України — це черговий приклад знищення цивільної та культурної інфраструктури Києва.

***

Для тих, хто народився у 1970-х, 1980-х та 1990-х роках, для багатьох мешканців Оболоні, всієї столиці та гостей міста ринок «Петрівка» (або вже звична «Почайна») був не просто торговою точкою чи точкою на мапі. Це було легендарне місце паломництва для тисяч людей, яке роками залишалося неймовірно рідним, сакральним осередком. Особливе, затишне, закарбоване глибоко в душі.

Офіційно книжковий ринок на вулиці Вербовій розпочав свою діяльність 1 березня 1997 року. Проте наші найтепліші спогади сягають ще глибше — кінця 1980-х років, коли на вулиці Фрунзе (нині Кирилівська) збиралися перші неформальні «чорні книгопродавці».

Після закриття цього неформального об’єднання у 1994 році, продавці перемістилися до району станції метро (яка відкрила свої двері ще 19 грудня 1980 року), де згодом і постала легендарна «Петрівка» , прихистивши також і торговців з Куренівського парку. Свою культову назву «Петрівка» ринок отримав у тому ж 1997 році на честь залізничної станції та станції метро. Багато років поспіль, шість днів на тиждень (вівторок — неділя, з 10:00 до 17:00), це місце вирувало життям, збираючи тисячі людей. Ринок жив за власним розкладом: понеділок був офіційним вихідним, а справжнє життя за прилавками зазвичай затихало вже після 16:00.

Наша «Петрівка» була кумиром тодішніх підлітків, студентів, запеклих книголюбів та меломанів. Тут можна було знайти будь-що — від рідкісних радянських енциклопедій і колекційних букіністичних видань до свіжих світових бестселерів та піратських комп’ютерних ігор.

Пам’ятаєте цей особливий запах свіжого друку та пластикових коробок? Те ні з чим не зрівняне відчуття, коли тримаєш у руках омріяний диск «Heroes of Might & Magic», «Fallout», «Counter-Strike» чи перший «S.T.A.L.K.E.R.», черговий епізод «Зоряних війн», свіже перевидання «Windows для чайників» чи збірку улюбленого року?
Або коли годинами вишукуєш на розкладках культові відеокасети VHS із тим самим легендарним гугнявим перекладом Гаврилова чи Володарського — свіжий бойовик зі Сталлоне, Шварценеггером чи Ван Даммом, «Титанік», «Матрицю» чи «Кримінальне чтиво», романтичну «Красуню» з Джулією Робертс чи перші сезони «Друзів», які потім переглядалися з друзями до затертої магнітної стрічки.

Там же виловлювалися перші частини «Гаррі Поттера» та «Володаря перснів», містичні «Цілком таємно» (The X-Files) з Малдером і Скаллі, кривавий «Бійцівський клуб» чи перші піратські копії аніме «Покемони» та «Сейлор Мун». І, звісно ж, легендарні мелодрами, під які закохувалися та плакали всі дівчата: чуттєвий «Привид» із Патріком Свейзі, романтичні стрічки «Вам лист» та «Ноттінг-Гілл», культовий «Охоронець» із Кевіном Костнером та Вітні Г’юстон, щемлива драма «Знайомтесь — Джо Блек» із Бредом Піттом, а також шедеври початку 2000-х — «Поспішай кохати» та «Щоденник пам’яті». Кожна така відеокасета ставала справжнім скарбом, який передавали з рук у руки по всьому двору чи гуртожитку, суворо наказуючи «перемотати на початок перед тим, як віддати».

Чи коли вимінюєш у продавця картриджі для «Dendy» чи «Sega Mega Drive» з «Mortal Kombat» та «Super Mario», гарячково перевіряючи список ігор на жовтому пластику.
Коли на сусідньому лотку поглядом шукаєш свіжі касети, відеокасети чи CD-диски: нові альбоми «Океану Ельзи» чи «Скрябіна», свіжу платівку Linkin Park, Prodigy, Rammstein, культову Nirvana чи Metallica, які миттєво розліталися серед молоді. Там же, за кілька гривень, купувалися товсті глянцеві журнали «Xakep», «PC Gamer», «Мій комп’ютер» або музичний «Cool Girl» з плакатами кумирів, які потім бережно розвішувалися на стінах кімнати. А підлітки-неформали окупували дальні ряди в пошуках нашивок-патчів, балахонів із логотипами гуртів, шкіряних напульсників та торб-«торпед», які тоді були головним маркером «свого» у натовпі.

А ці нескінченні пошуки книжкових новинок — від свіжих пригод Ераста Фандоріна у детективах Бориса Акуніна, психологічної прози Тетяни Устінової чи глибоких інтелектуальних романів Людмили Улицької, які розкуповували для довгих вечорів, до містичних трилерів Стівена Кінга чи Дена Брауна — його «Код да Вінчі» та «Ангели і демони» тоді були на кожному лотку. Справжній бум переживали й перші переклади «Гаррі Поттера» від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», за якими полювали і діти, і дорослі.

Там же, на найтемніших і найзатишніших ятках, інтелектуали гарячково вишукували перші видання сучасної української літератури, яка тоді буквально вибухнула. Усі зачитувалися скандальними та відвертими «Польовими дослідженнями з українського сексу» Оксани Забужко — це була гостра, болюча любовна драма, яка перевернула свідомість читачів. Поруч розкуповували культові «Рекреації» або «Московіаду» Юрія Андруховича, відкриваючи для себе епоху карнавальної свободи. Тут же шукали перші збірки поезій та прози раннього Сергія Жадана, філософські романи Тараса Прохаська чи іронічний «Культ» Любка Дереша, які миттєво ставали маніфестами нашого покоління.

Тут же дівчата та жінки гарячково шукали романтичні історичні новинки та книги про кохання — зворушливі романи Даніели Стіл, Джудіт Макнот або ж перші бестселери Пауло Коельйо на кшталт «Алхіміка».

Але справжнім підпільним Граалем ринку, особливо на «поляні» букіністів, були книги шістдесятників та дисидентів. Шукачі правди роками виловлювали там рідкісні поетичні збірки Василя Симоненка та Миколи Вінграновського, зачитані до дірок томики Ліни Костенко, філософські есе Євгена Сверстюка чи легендарний трактат Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

З особливим трепетом з-під поли купували перші легальні видання Івана Багряного — його пригодницьких «Тигроловів» та болючий «Сад Гетсиманський» передавали з рук у руки як маніфест людської гідності. Поруч шукали пророчу епопею «Марія» Уласа Самчука, яка першою відкривала страшну правду про Голодомор, та моторошний, пронизливий роман «Жовтий князь» Василя Барки. Колекціонери пошепки питали у перевірених продавців копії тюремної поезії Василя Стуса, спогади Данила Шумука чи перші праці Левка Лук’яненка та В’ячеслава Чорновола. Купити тут таку книгу, яка ще якихось десять-п’ятнадцять років тому вважалася небезпечним антирадянським самвидавом і за яку саджали у табори — це було особливим актом відновлення історичної справедливості.
Меломани та любителі таємниць розгрібали масштабні історичні книги: від монументальної «України: Історії» Ореста Субтельного, яка на початку 1990-х стояла на полиці кожного свідомого киянина, та легендарного історичного роману «Чорний Ворон» Василя Шкляра, за яким шикувалися черги, до таємничого «Маятника Фуко» Умберто Еко. Тут же купували захопливі історичні романи Валентина Пікуля, якими зачитувалися батьки, та епічний циклон «Сьоґун» Джеймса Клавелла.Поруч купували інтелектуальні детективи Артуро Переса-Реверте (його «Клуб Дюма» та «Капітана Алатрісте»), а також пригодницькі екшени Джеймса Твінінга та Джеймса Роллінса чи гостросюжетні трилери Яна Валєтова

А для тих, хто марив далекими мандрами, справжнім скарбом ставали географічні видання: розкішні енциклопедії «National Geographic», унікальні атласи світу та пригодницька класика Жуля Верна, Майн Ріда чи Луї Жаколіо у яскравих палітурках.

І, звичайно, цей щорічний серпневий квест: пошук контурних мап та атласів з географії та історії на новий навчальний рік, новеньких щоденників із крутими обкладинками, збірок ГДЗ, які рятували тисячі школярів, та підручників з алгебри, фізики, хімії чи української мови. Ми годинами блукали цими лабіринтами лотків, де взимку мерзли пальці, а влітку плавився асфальт. Стояли біля музичних яток, слухаючи через навушники продавця новий альбом, і сперечалися про ігри чи рок-новинки прямо посеред проходу. Продавці знали наші смаки в обличчя і часто ховали під прилавок омріяну новинку «для своїх».

Мало хто знає, але цей культовий лабіринт налічував понад 700 офіційних торгових місць, а свої лотки тут мали більше ніж 120 українських та міжнародних видавництв. «Петрівка» тримала статус найбільшого книжкового ринку в Україні та одного з наймасштамінаших у всій Європі. Це був живий, галасливий культурний хаб зі своїм унікальним мікрокліматом. За десятиліття тут сформувалися власна мова та традиції. Продавці знали один одного поколіннями, святкували разом дні народження прямо за лотками, а покупці мали «своїх» перевірених торгівців. Фрази на кшталт «піти на Петруху», «покопатися в розкладках» або «знайти на дальніх рядах» назавжди стали частиною київського міського сленгу.
Крім офіційних металевих лотків, позаду ринку, вздовж залізничних колій, існувала легендарна неформальна «поляна». Саме там щовихідних збиралися найвідданіші букіністи, нумізмати, філателісти та мисливці за антикваріатом. Там можна було знайти дореволюційні видання, старовинні мапи Києва, радянські значки та автентичний вініл прямо з рук колекціонерів.

У доінтернетну епоху «Петрівка» була ще й справжнім порятунком для студентів та науковців — головною «науковою базою» країни. Сюди з’їжджалися студенти з усієї України за рідкісними підручниками, методичками, кресленнями та монографіями, які неможливо було знайти в бібліотеках. Існував навіть неофіційний «прокат»: прочитаний підручник або детектив можна було повернути продавцю за половину вартості й узяти новий.

Історія книжкового ринку «Петрівка» в Києві завжди була строкатою.

У 2011 році Міністерство торгівлі США навіть внесло «Петрівку» до списку 17 найбільших ринків світу з продажу контрафактної продукції. Проте для нас вона завжди залишалася культурним серцем міста, за яке доводилося боротися.
Ринок не раз намагалися знести під забудову чергового торгово-розважального центру.

У 2020 році кияни та активісти об’єдналися в рух «Захистимо Петрівку», проводили мітинги та культурні акції, щоб зберегти цей історичний осередок. Тоді громада відстояла ринок, виборовши його право на життя і довівши, що він є справжньою спадщиною Києва.

Сучасному поколінню, яке виросло у вік всюдисущого інтернету та смартфонів, цього вже не зрозуміти. Але тоді наше життя було іншим — не гіршим і точно не сумнішим. Воно мало свої неповторні барви, свій особливий смак і трималося на таких теплих ритуалах.

Але сьогодні, у ніч проти 16 серпня 2026 року його спіткала зовсім інша, страшна трагедія. Наш книжковий ринок «Петрівка»-«Почайна» вщент згорів під час нічної атаки російської балістичної ракети…

Росіяни своїм підлим, жорстоким ударом балістикою вкотре спробували спалити нашу молодість. Вони перетворили на згарище один із найяскравіших, нанамоленіших символів Києва нашого покоління… Невимовний біль і сум.

Низький уклін та щирі співчуття кожному продавцю, кожному колекціонеру з ринку. Ви роками збирали книги, диски, пластівки та унікальні раритети по крихтах, а сьогодні в один момент втратили справу всього свого життя. Серце розривається разом із вами.

Ми обов’язково вистоїмо. Звісно, ми все відбудуємо. Колись на цьому болючому місці прильоту виросте черговий блискучий бізнес-центр чи сучасний супермаркет. Але Київ без нашої «Петрівки» вже ніколи не буде колишнім…

Ворог б’є підло, наче щур, цілячись у найтепліші людські спогади. Вони хочуть, щоб ми забули себе. Щоночі, з кожним прильотом, вони намагаються по-живому видерти з наших душ усе те, чим ми колись жили, що палко любили й оберігали. Це не просто терор — це спроба стерти наше коріння, обезголовити нашу ідентичність, задушити ностальгію, яка гріла нас роками. Їхня мета огидна й очевидна: розірвати наш зв’язок із минулим, відібрати кожну рідну цеглинку, позбавити нас коріння і залишити замість душі випалену пустку.

Вони думають, що ракетами можна вбити епоху? Яка дурість.
Ми закарбуємо кожен спогад про нашу «Петрівку»-«Почайну» ще глибше під шкіру. Ворог може спопелити книжкові, торговельні павільйони ринку, але йому ніколи не випалити цей простір із нашої пам’яті.

Ми збережемо його в серці кожної руїни і обов’язково повернемо його вулицям Києва. Київ вистоїть, бо під його асфальтом — наше коріння, яке не пробити жодним калібром.

Україна була, є і завжди буде на мапі світу — викарбувана кров’ю героїв, оспівана поколіннями і загартована у вогні. А росія — це лише брудна пляма на тілі історії, яка неминуче згине, залишаючи після себе лише попіл і ганьбу!