ЧОМУ НАШІ НЕ ВІДБИВАЮТЬ ПЕНАЛЬТІ
1 min read
Про книжку «Перетворення націй» Тімоті Снайдера
Те, що зараз відбувається у польському континуумі, не виглядає на здоровий процес, м’яко кажучи. Я пригадав у цьому контексті одну книжку, після якої мені було дуже сумно – «Перетворення націй» Тімоті Снайдера. Польські читачі у відгуках називають цю книжку «обов’язковою до прочитання», протиотрутою від спрощення тощо. Звісно, одна книжка не може вплинути на те, що ми спостерігаємо у Польщі сьогодні. Але дещо вона прояснює.
Тезово по цитатах:
«ОУН була нелегальна, підпільна й терористична організація».
Але Снайдер не уточнює: терористична за природою чи за методом? Якщо за методом — то він не ставить наступного питання: що цей метод породило, і чи можна було без власної держави, армії та зовнішньої підтримки захистити свою землю інакше?
«Ворогами ОУН були всі держави, що здобули території, населені українцями, але на практиці вона діяла проти Польщі».
Не коментую.
«ОУН вбивала українців, які були готові співпрацювати з Польщею, а також поляків, які хотіли допомогти українцям. Серед убитих поляків були прихильники примирення Броніслав Пєрацький та Тадеуш Голувко».
Голувка вбили у 1931-му, Пєрацького у 1934-му. Але чому? А тому, що до того польська сторона вже провела пацифікацію 1930 року — каральну акцію проти українського цивільного населення, колективне покарання тисяч переважно невинних селян. Цього Снайдер з такою ж деталізацією не описує. Ось така асиметрія: твої злочини запишемо як злочини, а мої нехай титрами йдуть для контексту.
«ОУН, розуміючи, що їй потрібні союзники, розраховувала на німців, вірячи, що гітлер допоможе. Тому у 1939 році українські селяни зустрічали вермахт хлібом-сіллю».
Знаєте, хлібом-сіллю зустрічали й польські селяни на деяких теренах — за те, що вермахт зносив радянську адміністрацію. Так зустрічають будь-яку силу, що звільняє твою землю від окупанта. І це зовсім не те ж саме, що ідеологічна солідарність.
«Німеччина окупувала Польщу, яку українці до того вважали теж окупацією України. Тепер працювали над створенням української держави».
Створити можна те, чого не було. Українська держава вже була — ЗУНР, створена в 1918-му, і втрачена. Йшлося не про створення, а про відновлення незалежности.
Далі — серйозніше.
Снайдер стверджує, що кілька тисяч українців, які служили поліцаями й брали участь в «остаточному розв’язанні», були навчені німцями ненавидіти євреїв і вбивати («вбивали ретельно, село за селом, місто за містом – не задля власних інтересів, а в імʼя тисячолітнього Райху гітлера») – потім передали цю «техніку масових убивств» цілому повстанському рухові — і що саме це нібито пояснює характер Волинської трагедії. Українці, мовляв, це робили, щоб «продовжити роботу, яку вони вже вміли виконувати, щоб мати можливість впливати на залагодження власних справ, щоб красти майно, щоб убивати євреїв, щоб підвищити особистий статус тощо».
Ок, припустімо, що якась «техніка передачі досвіду вбивств» існувала. Але як вона працювала? Командами? Особистим прикладом? Вишколом? Про це нічого, маєш вірити авторові на слово. Ніякої техніки не було насправді. Міг би прочитати свого колегу Крістофера Браунінга, якого Снайдер, звісно, добре знає.
Браунінг розвинув так звану ситуативну модель на прикладі німецької поліції, що вчиняла масові розстріли євреїв у Польщі. Так от він писав, що масові розстріли вчиняли, здебільшого, не тому, що їх навчили вбивати, а тому, що умови війни та соціальний тиск громади унеможливлювали іншу поведінку. Тож масове насильство в умовах війни й колапсу держави не потребує штучного «трансферу техніки». Його породжують умови, які діють на всіх, а не вишкіл.
І арифметика. Кілька тисяч колишніх поліцаїв — у рухові на десятки тисяч, з величезною плинністю, де значна частина за рік війни загинула або повернулася додому пораненою. Як меншість могла передати «ментальний досвід» більшості за кілька місяців? Так формування менталітету не працює.
Навіть якщо припустити, що працює – Польська АК також здійснювала масові вбивства українського цивільного населення на тих самих теренах. Якщо «техніка» передається через участь у нацистських операціях — то хто тоді навчив АК? І чому вони після того стали знову нормальними, а ми – ні? При спробі вивести насильство з якогось умовного «трансферу досвіду» Снайдер ігнорує базові закони і соціальної психології, і військової логіки.
Окремо — про розкол ОУН. Автор двічі наголошує на віці Миколи Лебедя: мовляв, «лише 33 роки», «незріла національна тактика Лебедя, молодої людини, визначальним досвідом якої був геноцид, зумовила подальший перебіг подій на Волині». Хіба це аргумент? Робесп’єру на піку терору було 36, багатьом більшовицьким комісарам – ще менше.
А головне: визначальним досвідом Лебедя був геноцид? Лебідь був причетний до організації вбивства Пєрацького ще 1934-го, за що його судили на Варшавському процесі — спершу смертний вирок, потім довічне. Себто його становлення як людини конспіративної боротьби завершилося в середині 1930-х – за роки до Голокосту. І тут конструкція Снайдера про те, що німці на євреях навчили українців вбивати поляків, власне, падає, адже він дає як приклад Лебедя, який не служив ні в поліції, ні «вчився вбивати» в СС – його метод конспіративної революційности існували задовго до війни.
І вишенька. Снайдер цитує — повністю — свідчення польського партизана: “На їхні невимовно варварські атаки, ми відповідали власними звірствами. Коли ми захоплювали українське поселення, то неодмінно відбирали та страчували придатних до служби чоловіків. Зазвичай ми дозволяли їм пробігти кроків сорок, а потім стріляли в спину. Це вважалося найгуманнішим методом. Інші вояки з нашого загону, про вчинки яких я ще розповім, поводились інакше і мстилися жахливо. Жоден з нас не поворухнув пальцем, щоб їх зупинити. Однак я ніколи не бачив, щоб хто-небудь із наших насаджував немовля чи мале дитя на вістря свого багнета і тримав його на вогні. Зате я бачив обвуглені тіла польських дітей, що загинули в такий спосіб. Якщо ніхто з нас не вчинив подібного, то це лише єдине жахіття, якого ми не скоїли”.
Цитата відразу попереджує – поляки відповідали. Українське насильство стоїть першим – і як причина. Польське — другим, лише як реакція. Моральна рамка вибудувана ще до опису подій. А далі йде розрізнення вбивства: виявляється, буває «найгуманніший» спосіб, а буває звірський. Не порівнюйте наше вбивство з вашим. А коли хтось із наших таки звірів — ми просто не заважали. Ну естети, бляха!
А ще — і це найголовніше — навіть якщо українське насильство було (а воно, гадаю, таки було), Снайдер не дає йому сказати від себе. Поляк тут — суб’єкт, він розповідає свою правду, він отримує перше слово, перспективу, а українець в третій особі як об’єкт спостереження. Жодного українського учасника не процитовано, не висловлено його міркування, обставини, його раціоналізацію тощо. Ось, мовляв, свідчення поляка про немовля на вістрі українського багнета – хіба вже цього не досить?
А потім автор підсумовує: «Почалася громадянська війна, тепер уже обидві сторони винищували село за селом. Польські партизани відповідали УПА жорстокістю на жорстокість». Ось така симетрія. Як тут не згадати слова хорошого росіянина на Каннському фестивалі про «жертви по обидва боки лінії». Це ж воно?
Висновки робіть самі, але не так, що Снайдер, мовляв, рєдіска. Правда в тому, що традиційна історіографія завжди фокусується на власних центрах, маргіналізуючи простори поза ними. Бо саме в центрах зберігається найбільше джерел. Для Російської імперії таким центром був Петербург, для СРСР — Москва. Тут — Варшава. І саме ці центри формують дослідникам джерельну базу про терени, які належали їм у певний період. Так вже воно їде .
Тому ця книжка має колосальний вплив на академічні кола США та Західної Європи, адже поважним показником для праці вважається кількасот цитувань – тоді вона вже формує тло для інших авторів. Ця ж праця Снайдера має індекс понад 1500 цитувань, а отже сотні авторів далі посилаються на думку Снайдера як на опору.
Але я маю інше питання: чому наші не відбивають такі пенальті? Не на рівні внутрішнього споживача, без перекладів, а якось потужніше. Бо поки це виглядає, як пропущений нами… років як 15 тому…
