ХОЧЕШ ЗМІН — ДІЙ!
1 min read
Притула відзвітував про свою розмову із Зеленським
Аргументована критика влади не суперечить взаємодії громадянського суспільства з владою.
Тиждень тому я був присутній на форумі, де обговорювалась проблематика повернення українців з-за кордону. Підозрюю, що більше мене на такі форуми не покличуть.
Бо всі “рожеві сиропи” розбились об моє просте питання:”покажіть мені притомну урядову програму повернення українців і давайте її обговоримо”?
Програми немає. Як і немає відповідального за процес. І це проблема. Як і проблема повернення українців з тимчасово окупованих територій на підконтрольну Україні територію.
І це те, про що я вчора говорив з президентом. Ситуація критична і потребує якнайшвидшого вирішення. І українське громадянське суспільство давно готове вмикатись на повну, тільки ж скажіть, з ким від влади вести діалог?!
Тим більше, що прикладів синергії громсектору і держави вистачає.
Національний спротив.
Реформа, що почалася рік тому з ініціативи нашого фонду (з трирічним досвідом діяльності мережі “Центрів готовності цивільних”), дала свої плоди. Створені Центри підготовки у всіх областях, ухвалена відповідна нормативна база, з вересня запрацює обовʼязковий предмет «Основи національного спротиву» для закладів вищої освіти.
І це той випадок, коли критика одних ініціатив не заважає бути вдячним за реалізацію інших.
Стисло про найважливіше.
Освіта.
Питання освіти є насправді питанням національної безпеки. Технології перемагають дикунство. Інновації стримують мʼясні штурми. Дрони знищують танки. У покоління, що зможе забезпечити технологічну перевагу через 10–15 років, треба інвестувати вже і зараз!
Хоча б тому, що їх буде набагато менше кількісно через демографічний провал. Будь-яка доктрина національної безпеки має мати фундаментом розуміння важливості вливання колосальних коштів у сферу освіти! Інакше ці доктрини та стратегії будуть просто гаслами на папері!
Залучення благодійних фондів до військових закупівель.
Це вкрай важливий трек, який я проговорював з президентом у січні і зараз повернувся з чітко прописаним механізмом реалізації цієї ініціативи, яка є відповіддю на запит наших військових – купувати більше, швидше та якісніше.
Благодійні фонди, на відміну від фірм-прокладок, ні копійки на цьому не заробляють (вони є неприбутковими) і там, де державна машина неповоротка, волонтерський сектор швидший і гнучкіший.
Проєкт взято до вивчення, сподіваюсь на оперативний зворотний зв’язок.
Підняв питання справедливого підходу до формування рівня зарплати для військовослужбовців, враховуючи як ризики, так і рівень завданої шкоди ворогу. Піхота – пріоритет №1. Але воїни, які регулярно завдають ударів діпстрайками по стратегічних об’єктах ворога, підриваючи економіку рф, знищуючи ворожу логістику, не повинні залишатись на узбіччі фінансування. По цих підрозділах, у разі виявлення, ворог не шкодує “Іскандерів”. Їхня служба має бути адекватно винагороджена.
Експорт зброї.
Необхідність фактичного відкриття контрольованої можливості продавати надлишкову продукцію країнам-партнерам очевидна. Інтереси держави і виробників збігаються, додатково отримані кошти підсилюють військо. Механізми треба спрощувати і робити прозорими. Запропонував президенту до розгляду напрацювання аналітиків фонду з питань експорту.
Є реалістичне сподівання, що найближчим часом це питання перейде з декларативної у реальну площину.
Як член опікунської ради національної скаутської організації “Пласт” не міг не обговорити питання максимальної підтримки з боку держави діяльності організації.
Найкращі практики патріотичного виховання та формування з дітей відповідальних громадян – це “Пласт”.
Держава повинна масштабувати роботу “Пласту”. Бо це теж одна зі складових національної безпеки.
Дякую президенту за зустріч і увагу до питань, які проговорювались.
Подібні зустрічі підкреслюють інституційну спроможність волонтерського руху.
Працюємо!
Сергій Притула
Від УСІМ:
Відбулася розмова представника трудової української радянської інтелігенції з лідером українських же більшовиків.
«Аргументована критика влади не суперечить взаємодії громадянського суспільства з владою», — пише Притула.
Як на мене, відбулася розмова представника трудової української радянської інтелігенції з лідером українських же більшовиків.Перше, що Притула обговорив із Зеленським, — ідея повернення українців в Україну. Для Зеленського це тема не нова: він носився з нею на початку свого президентства, і я тоді відгукувався на той задум своїми публікаціями. У розмові з Притулою, очевидно, зайшла мова про “притомну урядову програму повернення українців”. Притула з цього приводу пише, враховуючи сучасну ситуацію, спричинену повномасштабною війною: “Програми немає. Як і немає відповідального за процес. І це проблема. Як і проблема повернення українців з тимчасово окупованих територій на підконтрольну Україні територію”.
Я певен, що у Зеленського з Притулою нічого не вийде із втіленням в життя ідеї повернення українців в Україну. Найпершим арґументом на користь мого твердження вкажу на те, що повномасштабна війна Росії в Україні, відповідальність за яку ЗНАЧНОЮ МІРОЮ несе сам Зеленський, витисла з України понад 8 мільйонів громадян України. Після закінчення війни буде добре, якщо в Україну повернуться бодай половина з цих переміщених війною осіб. Є. у мене ще й аргумент історичного характеру. Як журналіст і вчений я займаюся діаспорою понад півстоліття. Отож добре памʼятаю ще стару діаспору, з представниками якої спілкувався ще з студентських років, а потім — працюючи в газеті “News from Ukraine”. В редакції цієї газети зі мною працювали кілька так званих репатріантів (Василь Білий, Юрій Москаль та ін.) — представники тієї частини прогресивної української діаспори, які ще у 1950-ті роки вирішили повернутися в Україну. Один із них, Юрій Москаль, розчарувався й зміг повернутися до Канади, де жила його мати.
1990 року, коли я був гостьовим професором і ученим і відвідав сім університетів США (Мічіґанський, Гарвардський та ін.) я багато спілкувався із українськими громадами як в університетських аудиторіях, куди вони приходили на мої лекції, так і в їхніх домівках та парафіях УПЦ та УГКЦ. Під час цих зустрічей домінувало дві теми: тема незалежності України та повернення українців в Україну.Що стосується теми незалежності України, то мене тоді заскочив дуже цікавий підхід до самої ідеї незалежності: стара українська діаспора мріяла про незалежну Україну, “хай і комуністичну”, тобто їх цілком влаштовувала б авторитарно-тоталітарна українська держава; зрештою, авторитарно-тоталітарну України мріяли побудувати й “українські буржуазні націоналісти” (Мельник, Бандера, Сціборський, Лебедь, Донцов та ін.). Нічого дивного в цьому немає — і “прогресивна діаспора”, і “буржуазні націоналісти” були дітьми цілої авторитарно-тоталітарної епохи, і тому іншої ідеї, очевидно, й не було,
Що стосується повернення українців в Україну. Від дуже багатьох представників обох знаданих сеґментів української діаспори я чув про бажання повернутися в Україну, коли вона стане незалежною. На той час дуже багато діаспорян почали їздити в Україну, дехто придбав в Україні маєтьність, хтось повернувся в Україну, щоб померти на рідній землі, і лише одиниці поїхати в Україну розбудовувати її як державу (Слава Стецько, Роман Зварич та ін.). Масового повернення в Україну не сталося…
Не сталося його й пізніше, коли я вже стало осів у США і включився в діаспорне життя-буття й сам спробував справляти вплив на процес втілення в життя ідеї повернення українців в Україну. 1997 року з моєї ініціативи було засновано Асоціацію громадян України в США, яка 1999 року була зареєстрована як Міжнародна асоціація громадян України (МАГУ), головою якої я був у 1997-2010 рр. Я вже писав про роль МАГУ в налагодження обміну й видачі паспортів громадянам України консульськими установами України за кордоном, а також у налагодженні цивілізованого виборчого процесу в Закордонному виборчому окрузі. На переломі 1990-х–2000-х років МАГУ активно зайнялася випрацюванням програми втілення в життя ідеї повернення українців в Україну. Над цим проектом працювала група молодих українських фахівців, які працювали (айтішники) в США або навчалися в американських університетах і входили до складу Ради директорів МАГУ. Очолював цю групу президент МАГУ Михайло Даценко. На жаль, робота над проектом зайшла в глухий кут із цілком обʼєктивних причин.
Друга тема, яку Притула обговорював із Зеленським, — національний спротив. Йдеться, очевидно, про національну безпеку і оборону України в широкому сенсі.
Актуальна й злободенна тема, яка має багато складників. Що саме і як обговорювали два поіменованих стратеґи, ми не знаємо. Про що можна здогадуватися, так це напевно про допомогу ЗСУ й фронтові, чим, власне, формально й займаються президент Зеленський — за посадою як верховний головнокомандувач і пан Притула — як волонтер… Очевидно, йшлося про спротив російській аґресії і зовсім НЕ йшлося про національний спротив політиці Зеленського та його команди всередині України.Напевно ж не йшлося й про важливість для національного спротиву такого чинника, як інформаційний фронт, про який я пишу дуже багато, але цю тему воліють не обговорювати навіть україноцентричні й проукраїнські журналісти, медіаменеджери й журналістикознавці України.
Попри те, що Україна КАТАСТРОФІЧНО ПРОГРАЄ на інформаційному фронті. Ніхто навіть не звертає увагу на те, що практично всі журналісти, витиснуті з інформаційного простору України законом про застосування державної мови у ЗМІ та закриттям ЗМІ, повʼязаних із В. Медведчуком та іншими проросійськими медіавласниками, дружно перекочували в Ютюб, звідки продовжують тирлувати свою “прівичную аудіторію” (С. Кісєльов) у російському інформаційному просторі. Додайте до них ще численних блоґерів із російської діаспори, які активно “окучують” українців в Україні й у діаспорі, як мимовільні аґенти впливу “русского міра”, активно обговорюючи перебіг війни Росії в Україні та внутрішнє життя України, не кажучи вже про актуалізацію антиісторичної критики накритих порохом і нафталіном часу ідей українського націоналізму авторитарно-тоталітарних часів.
Зеленський і Притула обговорювали також експорт зброї українського виробництва. Знову ж, ми не знаємо перебігу розмови на цю тему, яка завжди була актуальною ще з часів президентства Кравчука та Кучми, коли Україна стала одним із активних гравців на світовому ринку зброї, оскільки успідкувала від СРСР либонь найважливішу частину оборонного потенціалу радянської промислловості. На жаль, повною мірою Україна не зуміла використати той потенціал, про що, зокрема, свідчить доля проектів, повʼязаних із виробництвом “Кольчуг”, танку “Оплот” та ін., не кажучи вже про ракетну й аавіамоторну промисловість.
Зараз Україна стала лідером у виробництві новітніх видів озброєння, які стали відповіддю на запити сучасних методів ведення бойових дій, а війна Росії в Україні стала поліготом випробування цього озброєння в реальних умовах. Як і в попередні десятиліття, так і тепер, головною загрозою для розвитку оборонної промисловості України є олігархія і повʼязана з нею корупція. Саме “завдяки” оліґархам і корупціонерам (політикам і урядовцям) Україна втратила свої позиції на світовому ринку озброєння в минулому. Таке може повторитися й тепер з огляду на те, що відбувається в всередині цієї галузі, а також на те, що наші вороги (Росія і її союзники) й конкуренти (зокрема, й у середовищі союзників України) роблять і робитимуть усе можливе, щоб якщо не зупинити, то пригальмувати поступ українських виробників озброєння.
Обговорення перспектив розвитку Пласту, безумовно, важливе передусім з огляду на важливість національно-патріотичного виховання українських дітей і підлітків. Не буду заглиблюватися у цю тему, оскільки не володію достатньою інформацією про те, що взагалі робиться в цій царині, одного боку, а з другого — мене беруть сумніви щодо того, що можуть обговорювати в цій царині дві особи, які напевно не знають про Пласт навіть того, що знаю я.
Більше тут:
Інтелектуальна еліта України як проблема: Статті й нотатки. Вид. 2-ге, випр. і доповнене. — Вашинґтон: Україна Інк. — 2026. — 550 с. — https://www.amazon.com/dp/B0GMC4WWPZ
Епоха зеленого більшовизму: Президентство Зеленського і війна Росії в Україні: Статті й нотатки. — Вашинґтон: Україна Інк. — 2025. — 744 с. — https://www.amazon.com/dp/B0FQ47WQQG
Екзистенційні уроки України: Яку Україну ми будували, яку мали б побудувати і чому нас нічому не вчить війна: Вибрані статті. — Вашинґтон: Україна Інк. — 2025. — 230 с. — https://www.amazon.com/dp/B0FMQC3Q1P
***
У коментарях до звіту С. Притули люди цікавилися, куди він заникав пару десятків мільйонів доларів із пожертв, яких не дорахувалися волонтери-контролери Притули. Журналістка Людмила Пустельник, здається, вийшла на слід заниканих грошиків:
