ПОДВИГ ПОЛІНИ З КЕРЧІ
1 min read
Двадцятирічна донька зрадника, яка виросла в окупації, втекла до України та готується служити в ЗСУ
Двадцятирічна Поліна з Керчі: донька колаборанта, яка виросла в окупації, втекла до України та готується служити в ЗСУ.
Поліна виросла в Криму. Їй було девʼять років, коли Росія окупувала півострів у 2014 році. Вона пам’ятає, як змінювали прапори, як вулицями Керчі їхали російські військові колони, як у школі змушували слухати російський гімн і забороняли все українське.
Українську мову дівчина вчила сама – через книжки, пісні та поезію, хоча в окупації все українське системно витісняли.
Батьки Поліни – проросійські колаборанти, вони підтримують Росію з 2014 року.
Тато колись був українським військовим, але перейшов на бік окупанта. Поліна ніколи не поділяла їхніх поглядів і з дитинства знала, що її Батьківщина – Україна.
Жити в окупації для неї означало змиритися з тим, що відбувається. Тому вона вирішила виїхати. Чекала повноліття, щоб діяти таємно від батьків, які б не підтримали її втечі.
Дорога виявилася довгою й складною. Із протермінованим російським паспортом та українським свідоцтвом про народження Поліна поїхала до Казахстану, де попросила політичного притулку.
Далі звернулася до українського консульства – там її спочатку прирівняли до росіянки. Архіви були недоступні, знайти дані не могли.
Майже два місяці вона шукала допомоги через волонтерів, Представництво президента в Криму, омбудсмана.
Лише після запитів до Мін’юсту та МЗС її особу підтвердили й видали посвідчення на повернення в Україну.
Маршрут зайняв ще два місяці: Казахстан – Туреччина – Молдова – Київ.
Поліна приїхала до столиці в грудні 2025 року. Перше, що зробила, – надіслала мамі фото з Майдану зі словами: “Мам, я в Україні, можете починати істерити”.
Сьогодні Поліна чекає на оформлення українських документів і готується до служби в ЗСУ.
Вона тренується в залі, хоче пройти курси зі стрільби, такмеду та конструювання дронів.
Її мета – потрапити на базову військову підготовку, щоб бути на рівні з чоловіками.
“Я не можу відсиджуватися в тилу. Кожен має або бути для армії, або в армії. Я обираю – в армії”, – каже Поліна.
Вона не боїться втратити себе: “У мене немає нічого, що я можу втратити. І ніхто нічого не втратить, якщо зі мною щось станеться”.
Для неї важливо, щоб Україна існувала після війни, і вважає: своє право на життя країна має вибороти силою, а не віддачею територій.
Поліна хоче повернутися в рідну Керч уже з українським прапором.
І нагадує: у Криму залишаються тисячі молодих людей, вірних Україні, але вони не мають реальних механізмів виїзду. І без цих механізмів держава ризикує втратити мотивованих громадян ще до деокупації.
