FROM THE HISTORY OF THE HOLODOMOR VICTIMS HONORING | З ІСТОРІЇ ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ
2 min read
Screenshot
ENG | УКР
FROM THE HISTORY OF THE HOLODOMOR VICTIMS HONORING
On September 21, 1953, The New York Times reported on a remarkable scene in Manhattan: 10,000 Americans of Ukrainian descent had gathered at Washington Square the day before, then marched up Fifth Avenue to mark the twentieth anniversary of the Holodomor, the manmade famine of 1932-33 engineered by Stalin’s regime in Ukraine.
The march ended at the Manhattan Center, where thousands took part in a public commemoration that made one thing clear: Ukrainians in the United States were determined that the Holodomor would not be forgotten.
That 1953 demonstration in New York was remarkable not only for its size, but for its speaker. At the Manhattan Center, Raphael Lemkin, the lawyer who coined the term “genocide” and helped lay the groundwork for the U.N. Genocide Convention, called the Holodomor “a classic example of Soviet genocide.” In his speech, which became known as Soviet Genocide in Ukraine, he argued that the Soviet regime was doing more than starving Ukrainians.
For Lemkin, genocide was never only about mass killing. It was also about destroying the conditions that allow a people to exist as a people: their culture, language, faith, institutions, and historical memory. The goal was not only to kill Ukrainians, but to dismantle Ukraine itself.
Lemkin’s 1953 speech has been preserved, translated, and carried forward. In 2009, the speech was published in Kyiv in the 28 languages. In 2018, the Ukrainian Institute of America in New York City and its partners unveiled a multilingual plaque honoring Lemkin and the sixty-fifth anniversary of the address. In 2024, the Kyiv-based nonprofit Raphael Lemkin Society was founded to continue his legacy and protect Ukrainian culture.
Today, many of us bound to Ukraine by blood or by heart read Lemkin’s words with renewed urgency, recognizing not only the enduring importance of his work, but also the continuity between Soviet crimes and Russia’s violence against Ukraine.
Read more about Raphael Lemkin and his connection to Ukraine in the article by Viktoriia Savchuk Kennet, PhD for the Cultural Freedom Project Substack by the Penn Cultural Heritage Center.
On the photo: Memorial plaque at the Ukrainian Institute of America in New York City.
Raphael Lemkin Society
***
З ІСТОРІЇ ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ
21 вересня 1953 року газета «Нью-Йорк Таймс» повідомила про вражаючу сцену на Мангеттені: 10 000 американців українського походження зібралися напередодні на Вашингтон-сквер, а потім пройшли маршем П’ятою авеню, щоб відзначити двадцяту річницю Голодомору, штучного голоду 1932-33 років, спланованого сталінським режимом в Україні.
Марш завершився в Мангеттен-центрі, де тисячі людей взяли участь у публічному вшануванні, яке чітко дало зрозуміти одне: українці в Сполучених Штатах були рішуче налаштовані на те, щоб Голодомор не був забутий.
Та демонстрація 1953 року в Нью-Йорку була вражаючою не лише своїми масштабами, а й своїм промовцем.
У Мангеттен-центрі Рафаель Лемкін, юрист, який придумав термін «геноцид» і допоміг закласти основу для Конвенції ООН про геноцид, назвав Голодомор «класичним прикладом радянського геноциду». У своїй промові, яка стала відомою як «Радянський ґеноцид в Україні», він стверджував, що радянський режим робив більше, ніж просто морив українців голодом.
Для Лемкіна геноцид ніколи не був лише масовим убивством. Він також руйнував умови, які дозволяють народу існувати як народу: його культуру, мову, віру, інституції та історичну пам’ять. Метою було не лише вбивати українців, а й демонтувати саму Україну.
Промова Лемкіна 1953 року була збережена, перекладена та поширена. У 2009 році промова була опублікована в Києві 28 мовами. У 2018 році Український інститут Америки в Нью-Йорку та його партнери відкрили багатомовну табличку на честь Лемкіна та шістдесят п’ятої річниці звернення. У 2024 році було засновано київську некомерційну організацію «Товариство Рафаеля Лемкіна» для продовження його спадщини та захисту української культури.
Сьогодні багато хто з нас, пов’язаний з Україною кров’ю чи серцем, з новою гостротою читає слова Лемкіна, усвідомлюючи не лише незмінну важливість його роботи, але й спадкоємність між радянськими злочинами та насильством Росії проти України.
Дізнайтеся більше про Рафаеля Лемкіна та його зв’язок з Україною у статті Вікторії Савчук Кеннет, докторки філософії, для проекту Cultural Freedom Project Substack Центру культурної спадщини Пенна.
На фото: Меморіальна дошка в Українському інституті Америки в Нью-Йорку.
