ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ДЗЕРКАЛО УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ

До портрета голови офісу президента України

Сірий кардинал української політики і права рука Президента Зеленського Андрій Єрмак вийшов у люди з відважною метою «погасити» студентський протестний рух, який виник після атаки команди «слуг народу» на антикорупційні органи.

Провівши блискавичну операцію щодо нейтралізації антикорупційних органів, владна вертикаль несподівано спіткнулася об доволі масовий і радикальний протест студентів. Кидати проти студентів поліційні підрозділи мудрагелі з Офісу Президента не одважилися. Тим більше, що паралельно до цього отримали добрячого прочухана від Європи, яка продовжує лишатися надійним партнером і помічником у протистоянні Росії.

Отож, довелося відступити й продемонструвати країні, що (по-перше) команда Зе «чує» своїх громадян і реагує на їхню публічну реакцію, а (по-друге) ще більше боїться втратити підтримку Заходу і залишитися наодинці з лютим ординським ворогом.

Відступ владної команди виглядав ганебно, але це все ж було краще, ніж продовжувати конфлікт і наражатися на новий Майдан, де Офіс Президента міг залишитися наодинці з розлюченою країною.

Відступили. Зробили вигляд, що нічого не трапилося. І взагалі це перемога Президента, який разом із народом і чує його потреби!.. Отож, треба було цю просту, як дуля, думку донести до широкого загалу. І через студентів, як наймобільнішого громадського осередку, який, врешті, й продемонстрував непокору, це було б найкраще. Тобто, погасити вогонь в його зародку, а свого ворога зробити другом. Все дуже просто. Але з боку виглядає як вершина наївності й примітивізму.

Все ж Андрій Борисович сміло ринувся закривати грудьми амбразуру власної убогості. Найшвидше саме він був головним ідеологом і організатором блискавичного антикорупційного перевороту. Тому саме він і був покликаний боротися з його наслідками. І він відважно вирішив зустрітися зі студентами Києво-Могилянської академії, Українського католицького університету і Київської школи економіки.

Задум – прямо скажемо – сміливий, хоч не зовсім зрозуміло (як показали результати) на що цей задум опирався? Адже ні красномовством, ні талантом переконувати, ні аргументаційною базою наш сміливий герой ну зовсім не володів. І це багатьом було наперед відомо. Але (як виявилося згодом) не йому.

Шість років перебування на вершині безконтрольної влади, маючи погану освіту, запаморочили залишки здорового глузду.
Отож, після початку зустрічі дуже швидко стало зрозуміло, що пан Андрій думку довго не тримає в голові й не закінчує жодного речення, не доводячи до логічного кінця свої аргументи, які він, безумовно, завчасно готував і приніс в аудиторію. Але не зміг висловити.

Така інтелектуальна безпорадність головного спікера надихнула студентів на досить гострі й критичні запитання, на які він продовжував відповідати в тому ж дусі, починаючи речення про одне, а закінчуючи – зовсім про інше. Ще добре, що аудиторія, яку складали вихованці кращих вузів країни, не почала реготати.

Хоч Голова Офісу Президента аж ніскільки не сумнівався в своїх інтелектуальних можливостях, та на всяк випадок зустріч була оголошена закритою, або під правилами Chatham House Rule. Тобто, учасники її не мали право посилатися на персоналії і цитувати спікерів. І про це всі (в тому числі й студенти) були попереджені.

Такі закриті зустрічі – прийнята міжнародна практика, яка розповсюджується переважно на спілкуванні лідерів із керівниками чи провідними журналістами ЗМІ. І стосується речей дуже делікатних, які з тих чи інших причин не бажано було б виносити в публічну площину. (Автор не був учасником зустрічі, але мав змогу переглянути детальну розшифровку розмови студентів із Єрмаком, значна частина цієї розмови згодом була опублікована в УП).

Залишається незрозумілим, на що розраховував Андрій Борисович, оголошуючи розмову зі студентами в закритому режимі? Здавалася б розмова на таку дражливу тему, де влада досить сильно спіткнулася об власну дурість, але спробувала потім виправити свою помилку, повинна мати найширшу аудиторію.

Невже Голові Офісу могла прийти в голову думка, що він здатен за один присіст, якщо не зумів зламати хребта незалежній антикорупційній системі, то спробує залучити студентів, які за визначенням стоять в опозиції до влади, на свій бік? Знаючи при цьому, що спроба «слуг народу» позбавити антикорупційні органи незалежності може вартувати втраті підтримки України Заходом. Тобто, позбавити України європейської перспективи. А це те, зрештою, що й вивело студентів на вулицю. А Януковича та його братію відправило в Ростов.

І тут випливає логічний висновок. Керівник Офісу Президента Андрій Єрмак – антиінтелектуальне дзеркало української влади. Досі нашою країною керують геть неадекватні її завданням люди. І чим швидше ми позбавимося від цієї випадкової влади, усвідомивши й визнавши, що колись дуже помилилися, тим швидшими можуть бути позитивні зміни в країні. Чи не так?