ЗЕЛЕНСЬКИЙ ВИЙШОВ САМ НА СЕБЕ
1 min read
Screenshot
Знищення незалежності НАБУ та САП — справа рук президента України
Низка публікацій в західних та вітчизняних медіа публікують матеріали, в тому числі розслідування, які прямо свідчать про те, що знищення незалежності НАБУ та САП — справа рук президента України. Бо досить близько детективи підійшли до нього самого. До оборудок, статків — до брутальної і масштабної корупції саме в інтересах першої особи держави та його найближчого оточення.
“Зеленський був розлючений, – згадує один із членів його найближчого оточення. – Він буквально кричав: “Навіщо мені всі ви тут потрібні, якщо не можете вирішити одну справу – справу Чернишова?”. Це я цитую вам текст матеріалу УП.
І вже абсолютно логічним виглядає факт призначення генпрокурором (8 місяців ця посада була вакантною — шукали, певне, асенізатора для президента) Руслана Кравченка. У кожного президента має бути свій Кравченко. Для зачистки незручної інформації, незручних людей і незручних структур.
Отже, що сталось? Детективи НАБУ майже рік слухали так звану конспіративну квартиру Тимура Міндіча. Того, хто свого часу здав Коломойського Зеленському і отримав певні індульгенції і карт-бланш на заробляння/віджимання грошей в воюючій країні. Слухали з квартири Геннадія Боголюбова, партнера Коломойського. Отримавши доступ взамін гарантій безпеки для Боголюбова. Очікувано, що Боголюбов був не проти відомстити.
В тій квартирі побувало все близьке оточення президента і він сам. Я навіть не можу уявити, скільки там всього говорилось і скільки всього записано! Але я можу уявити, як підгорає у «гостей Міндіча»!
Міндічу готували підозру. Він втік і зараз перебуває в Австрії. Але у нас тут всі тікають, кому треба.
Про Міндіча багато вже написано в українських медіа. Він — зять Алли Вербер. Остання (раптово померла у 62 роки на італійському курорті), фешн-директорки московського ЦУМу і одягала всю кремлівську еліту. Гарні звʼязки мала покійна. І, певне, члени її родини теж.
Міндіч виїхав з України типу за Чернишовим. Той — один із найближчих і довірених персон Зеленського. Міндіч вмовив Чернишова повернутися до України. Сам, на всяк випадок, вирішив почекати.
Певне, що Зеленський гарантував безпеку своїм подєльникам. Певне, він був впевнений, що слухняні барани із Верховної Ради слухняно проголосують за будь яку забаганку.
Барани проголосували. Мовчки пішли на заклання. Бо значна кількість із монобільшості ходить під підозрами чи кримінальними справами. Бо нарешті знайшли ручного генпрокурора, чергову «на 100 відсотків свою людину», яка мала би порішати незручності для окремих корупціонерів із ВР в тому числі. Підпорядкувавши спецоргани з незалежним статусом.
Думали, що все зійде з рук. Бо так вже ж було! Чому і далі не творити дичину?
Сполученим Штатам не до нас, там свої кордебалети. Європа мовчки даватиме гроші, бо ж ми тут, на східних рубежах, її захищаємо. Громадяни знесилені і втомлені. Тому наші очільники-коні понеслися галопом.
Ото як запаморочилося в голові від успіхів і солодкої перемоги в 2019 році, то і досі не розвиднилось.
Зеленський ніколи і не відчував реалій. Не розумів дійсності. А при такому тьюторі як Єрмак, він взагалі в довгостроковій нірвані.
Тим часом, найближче оточення Зеленського отримало підозри, частина — в очікувані. В Німеччині, наприклад, відбулися обшуки в приватному будинку ще донедавна заступника голови ОП Ростислава Шурми. Туди прийшли детективи НАБУ разом з німецькими правоохоронцями. А останні просто так і без підстав не ходять.
Нагадаю, Ростислав – один із родини Шурмів (є ще брат та батько – там теж клейма немає де ставити). Саме він був куратором Офісу президента Зеленського над всією економікою країни.
Тому їм так було потрібно прийняти закон № 12414. Бо саме цей закон, який президент, попри все, підписав вночі, врятував би від НАБУ і САП всіх високопосадовців. І так, Єрмака теж.
Злі язики стверджують, що саме Єрмак був тією людиною, яка гарантувала прийняття потворного закону і мовчання ягнят. Прорахувався, бідося.
І ще цікаве. Детектив Руслан Магамедрасулов, якого влада поспішила звинуватити у бізнесі з росією і ледь не ФСБ, навмисне, думаю, «переплутавши» Дагестан з Узбекистаном, був одним із ключових співробітників, які займались документуванням друга президента Тимура Міндіча. Так, у тій самій квартирі, куди приходив Зеленський діла рішать.
Вже в четвер, 31 липня, президент і його ̶п̶о̶п̶л̶і̶ч̶н̶и̶к̶и̶ менеджери, обіцяють, що депутати матимуть змогу проголосувати за повернення незалежності НАБУ і САП.
Тепер треба пильно слідкувати на руками. Не даремно вони оце все городили, щоб так легко здатися. І не буде дивним, якщо вони таки спробують засунути щось їм потрібне в прикінцеві положення чи в якусть статтю закону. Надто багато у них на кону.
А для розуміння процесів, прочитайте, будь ласка, два тексти:
один на УП, називається: «І за нами прийдуть”. Хто і як реалізовував спецоперацію зі знищення незалежності НАБУ і САП?» Автори – Михайло Ткач, Севгіль Мусаєва, Роман Романюк;
другий на Цензорі, називається: «Хто такий Тимур Міндіч – від майже зятя
Коломойського до куратора енергетики і фігуранта справи НАБУ. Авторка – Тетяна Ніколаєнко.
Посилання будуть в коментарях. Бо з лінками пост показується значно гірше.
Зоя Казанжи
До теми:
“І за нами прийдуть”. Хто і як реалізовував спецоперацію зі знищення незалежності НАБУ і САП?
Хто такий Тимур Міндіч – від майже зятя Коломойського до куратора енергетики і фігуранта справи НАБУ
Від УСІМ:
Можна було б подивуватися тій зухвалості, з якою корупція зацвіла буйним цвітом за роки президентства Зеленського, якби не один вельми суттєвий чинник — українці добре бачать і знають, кого вони обирають на президентів упродовж усіх років незалежності України. Усі кандидати були люди відомі і передбачувані у своїх реальних діях попри все, що вони обіцяли на виборах.
Зеленський не був і не є винятком, хоч і став першим, хто прийшов у політику зі сторони, але українчики клюнули на його вудочку, бо прийшов він і телевізора — із телесеріалів, підмащених розважальним політизованим шоу, і обʼєднаний торговою маркою «95-го кварталу».
Не для вузького кола, а для мільйонів чи й десятків мільйонів громадян України було очевидним, що Зеленський — україноненависник із совковою ностальгією, аґент російського впливу і напевно аґент російських спецслужб. Він і його Зе-команда цього не приховували, більше того — вони прямо й відверто збиткувалися над Україною й українцями.
Чотирижди ухилянт від військової служби, поклавши око на крісло президента України й верховного головнокомандувача, коли вже пʼять років поспіль ішла війна Росії проти України, ключовими гаслами своєї президентської кампанії Зеленський обрав «пєрєстать стрєлять», зустрітися і домовитися з Путіним «гдє-нібудь посєрєдінє» й «пєрєдвінуть граніци туда ілі сюда»…
Сімдесят три відсотки тих, хто прийшов на вибори, поділяли його погляди й плани. Вони скинулися по тезі-пропозиції на його програму «Україна моєї мрії». Отож за його спиною стояли як ті, хто кричали по південно-східних теренах України «Путін пріді» чи «Путін ввєді війска», а також «какаяразніца» чи «якарізниця». Частина останніх з часом похопилися й відійшли убік вичікувати, а частина перейшли навіть у більш жорстоку і жорстоку опозицію до Зеленського, ніж його традиційні опозиціонери з Порошенком на чолі.
Явно маючи ґарантії від Кремля, Зеленський упевнено увійшов у роль прозахідного президента України й спромігся мобілізувати голів держав, уряди й громадськість десятків країн світу на підтримку України та її Збройних Сил.
Хоч підтримка з боку держав і була дозована, а підтримка світової громадськості (зокрема — і світового українства) почала спадати, в Україну все одно надходили й надходять чималі кошти, з яких спритні зеленські настригають для себе чималі кошти. В інтернеті гуляє інформація про те, що витік грошових потоків із України в офшори перевищує потоки коштів, які заходять в Україну.
Звісно, що за цих умов у стараннях перешкодити слідчим органам Зеленський не міг не вийти на себе і вляпалися в історію з НАБУ та САП, яка зараз так активно обговорюється і в Україні, і за її межами.
Нічого дивного немає в тому, що розлючені українці готові посадити Зеленського на другий термін (якого він прагне, хоч і обіцяв, що йде на президента на одну каденцію) за ґрати. Памʼятливі напевно пригадають, що такі погрози йшли від громадян України й на адресу деяких попередників Зеленського, а один із його попередників навіть сам обіцяв «бандитам — тюрми». Якщо Ющенко такої погрози не виконав, то як може втілити в життя погрозу Зеленському про його увʼязнення за мість другого терміну на посаді президента той, кому штучний інтелект допоміг зробити плакат «Другий термін — тільки так!»
Україна — не Південна Корея, де колишні президенти часто відбувають свої наступні каденції у вʼязниці. Отож українці Зеленському дадуть можливість просто злиняти з України, як дали Кучмі чи Януковичу. Зрештою, якщо їм і вдасться запроторити Зе і його найближче оточення за ґрати, це не означатиме, що проблему корупції буде вирішено і Україна убезпечить себе від президентських злочинів у майбутньому.
В Україні багато хто розуміє, що проблемою є не конкретний імʼярек, а Система, тобто спосіб урядування, який Україна успадкувала від СРСР. Автори, які пишуть про необхідність зміни саме цієї Системи, справді переконані, що змінивши спосіб урядування або ліквідувавши інститут президентства вони раз і назавжди вирішать проблему.
Я не раз писав, що інститут президентства в Україні з його адміністрацією/секретаріатом/офісом є аналогом ЦК Компартії України, який був рукою Кремля і тримав під тотальним контролем усю систему влади згори донизу, тобто в ручному режимі керував урядом, обласними, районними і місцевими (аж до окремо взятого села) органами урядування, але ні за що не відповідав за законом.
Інститут президентства можна, звичайно, ліквідувати, і така ідея уже витає в політичному просторі України. Але я не певний, що це дасть бажаний результат. Натомість все одно появиться якийсь інший позаконституційний орган, який візьме на себе функції цього інституту. Така природа авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою, в умовах якого продовжує жити Україна, і всі біди якої обумовлені лише цим.
Отже, розвʼязання проблеми я бачу виключно в заміні радянського суспільного устрою якісно новим суспільним ладом, заснованим на українських національних традиціях і звичаях. Ця заміна обумовить якісно нову і ефективну систему урядування, засновану також на національних традиціях і звичаях, коли посадовець будь-якого рангу несе відповідальність усім своїм майном і життям, а засадничим принципом життя суспільства є жити по совісті.
Внаслідок таких системних устроєвих змін українці перестануть висувати на відповідальні посади будь-якого рівня людей із сумнівною репутацією, не будуть вибирати між меншим і більшим злом, а приводитимуть у владу лише тих, для кого служіння народові є покликанням, а не способом самозбагачення.
Дуже мені хочеться, щоб люди нарешті почули й усвідомили це.
Володимир Іваненко
До теми:
КНИГИ ВОЛОДИМИРА ІВАНЕНКА
Українізація як факт і фактор системних змін: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 230 с.
В‘ячеслав Чорновіл як явище української історії й політики: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 201 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Світове українство — рушійна системних змін в Україні: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 309 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
Трансформаційна місія Українського Козацтва: Статті, нотатки — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2021. — 210 с.
Інтелектуальна еліта України як проблема: Статті, нотатки. — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2022. — 729 с.
Existential War: The Nature of Russia’s War on Ukraine & Ukraine’s Victory Strategy. — Washington, 2025. — 162 p.
