ТЕРМІНОВЕ ЗВЕРНЕННЯ І НЕВИВЧЕНІ УРОКИ ПОРОШЕНКА

1. ТЕРМІНОВЕ ЗВЕРНЕННЯ ПЕТРА ПОРОШЕНКА

Вірною дорогою йдемо, Володимире Олександровичу

Це не стало для мене новиною. Я мав усю інформацію про підготовку цієї провокації, але до останнього вірив, що здоровий глузд переможе. Але переміг нездоровий.

Щойно РНБО таки ухвалила антиконституційне, політично мотивоване рішення впровадити проти мене, Петра Порошенка, як проти лідера опозиції та п’ятого Президента санкції з абсолютно незаконними обмеженнями.

У цього злочину є багато співучасників: уся команда Зеленського, Кабінет Міністрів, який нагнули на абсурдне подання, члени його РНБО.

Але замовник, виконавець і підписант один — особисто Зеленський. Лише уявіть сьогодні замість готуватися до надважливих переговорів з Трампом, з міністром фінансів США, з низкою світових лідерів на Мюнхенській конференції він увесь день займався санкціями проти моєї скромної персони.

Він уже «переміг» путіна, зміцнив міжнародну коаліцію, забезпечив армію всім необхідним, здолав корупцію і шукає, куди б ще докласти свої видатні полководські таланти, відкриваючи другий фронт проти держави, починаючи внутрішні політичні чистки.

Сьогодні Зеленський завдав колосального удару по внутрішній єдності, якої наша команда неухильно дотримується з лютого 2022 року і яка є нашою головною зброєю в боротьбі з агресором.

Уся відповідальність за негативні наслідки лягає безпосередньо на нього. Відповідальність за те, що перші три роки президентства він повністю ігнорував проблеми армії, бо «інакше не буде за що будувати дороги». Відповідальність за те, що протягом п’яти місяців перед вторгненням ігнорував усі розвідувальні дані союзників про неминуче вторгнення, не готувався до війни сам, не готував армію і країну, приховував від народу інформацію, яка стосувалася безпеки всіх і кожного. Відповідальність за корупцію під час війни, корупцію в умовах, коли військовим критично нічим воювати і захищати нашу землю. Корупцію на великій крові.

Він шукає, на кого перекласти відповідальність за свої трагічні помилки. Тому розв’язав кампанію звинувачень на адресу західних партнерів. Тому наказав кидати за ґрати бойових командирів. Ну і тут уже без Порошенка — ніяк.

Кінець шостого року президентства — час звітувати за себе, а не валити все на попередника. Питань більше ніж достатньо. І не майте сумнівів: український народ усі їх поставить.

Що далі?

Відповідь — очевидна. Нам треба зберегти державу! Тому Єдність — насамперед навколо Збройних Сил. Завтра я везу чергову партію допомоги. Що мене засмучує найбільше? Це якщо санкції значно ускладнять допомогу мого фонду українській армії, справі, якою наша команда жила всі три роки великої війни. Не хочу говорити сьогодні про гроші. Проте лише дронів ми вже поставили 50 тисяч. А у влади інші пріоритети.

Я не здамся в боротьбі за європейську демократичну Україну. Наша команда не здасться, ніхто і ніщо не змусить нас змінити мою позицію. Це помста за те, що ми єдині не боїмося говорити правду і називати речі своїми іменами.

Але річ не в мені.

Поки мільйони українців відбивають російську агресію вздовж тисяч кілометрів фронту, в глибокому тилу купка можновладців, паразитуючи на воєнному стані, зводить в Україні авторитарний політичний режим, подібний до того, який на росії збудував путін.

Тому моє друге розчарування і занепокоєння: як ця показова демонстраційна зачистка політичного поля позначиться на євроінтеграції. Нам ще треба буде захистити демократію, верховенство права і відповідність України стандартам членства в Євросоюзі.

Саме тому днями я повернувся із закордонного відрядження, хоча мене всі попереджали: що у влади «дах зірвало», про санкції та нові підозри і що краще мені залишатися за кордоном. Це дуже погане дежавю: коли за пару тижнів до великого вторгнення влада займалася Порошенком. І через три роки великої війни, коли нібито мали б порозумнішати, — те саме. Але я маю бути тут, зараз, зі своєю країною і боротися з тими, хто ставить під сумнів її європейське майбутнє та її боротьбу у війні з російським агресором.

Чому вони це роблять? Ненависть, страх і помста. І тому що у них почалися вибори. Не у нас. У влади. Так, показово, що терористом та екстремістом Порошенка визнав суд владіміра путіна. Тепер його формулювання майже дослівно повторила РНБО Зеленського.

Петро Порошенко

Ще не закінчилося обговорення «термінового звернення», а Петро Порошенко уже апелював до народу:

Впадає в очі фраза: «Чесно говорити всередині країни». Ну, що ж, давайте поговоримо чесно. І не тільки «всередині країни».

2. Від УСІМ:

УРОКИ ТАК І ЗАЛИШИЛИСЯ НЕВИВЧЕНИМИ

Під кінець свого президентства Володимир Зеленський нарешті відважився на те, з ідеєю чого він починав ще під час передвиборчої кампанії 2019 року, вивівши дебати на стадіон. Уперше в історії незалежної України ті дебати стали видовищем з емоційною мітинговою наснагою, з якою починалася незалежність і з якою вона перейшла через два Майдани 2004 та 2013–2014 років.

Спраглий до аплодисментів і овацій концертних залів, безумовно, талановитий актор-аматор тріумфально зіграв свою роль переможного кандидата на президента, щоб потім продовжувати грати уже роль президента України за сценарієм та режисурою сил, які стояли й стоять за ним.

Президентська програма Зе писалася на основі ста тисяч соцмережевих пропозицій його прихильників і оформилася у набір мрійницьких декларацій без будь-якого опертя на історичний досвід, осмислення актуальних проблем і стратеґічної візії розвитку України на тривалу перспективу.

“Я РОЗПОВІМ ВАМ ПРО УКРАЇНУ СВОЄЇ МРІЇ”

Зрештою, програма Зеленського мало чим відрізнялася від програми Порошенка — людини із значно тривкішою освітою й пʼятирічним досвідом президентства. Я писав про це ще тоді, перед другим туром виборів, у статті «Програні вибори як останній урок для України».

Як ви напевно памʼятаєте, початок президентства Зе зводився до заперечення і переформатування не тільки того, що йому було не до вподоби у напрацюваннях свого «папєрєдніка» Порошенка, а й традицій та звичаїв українського суспільства. Згадати хоча б День незалежності 2019 року, коли уперше люди вийшли на Майдан не у вишиванках, а в білому вбранні. Зе принципово не говорив «Слава Україні!» Починали з чистого аркуша…

Після Оману, де відбулася зустріч із Ніколаєм Патрушевим, сценарій, за яким діяв Зе, почав змінюватися. Президент України з дружиною почали одягати вишиванки, хай і не в традиційному для України стилі. Зеленський навчився вимовляти «Слава Україні!» добре заговорив українською, яку перед тим принципово не визнавав.

«ВИЇЗНЕ ЗАСІДАННЯ ФСБ В ОМАНІ»?

УРОКИ ОМАНУ

Потім була зустріч у Нормандському форматі із Путіним у Парижі, влаштована Еммануелем Макроном, після якої Зеленський інтенсифікував втілення в життя своєї ініціативи щодо будівництва доріг. Дивним чином із цим будівництвом збіглося й розмінування Чонгару та інших мостів у прикордонних із Росією та Бєларуссю зонах, скорочення виробництва озброєння та боєприпасів, передислокація військових підрозділів із важливих місць у менш важливі та ін.

Ну, а потім на початку 2022 року Росія почала підтягувати війська до кордонів України «для навчання», спецслужби Європи і США попереджали Україну про повномасштабне вторгнення армії РФ в Україну, Зеленський же, посилаючись на підпорядковані йому спецслужби, переконував своїх співвітчизників і світову громадськість, що ніякого вторгнення не буде і що українці зазвичай вийдуть на весняні польові роботи та про травневі шашлики…

24 лютого Путін розпочав свою «спеціальну воєнну операцію», символами якої стали дві літери латинської абетки — “V” та “Z”. Існує ряд пояснень цієї символіки, зокрема й містичної. Я також писав на цю тему у статті «Спеціальна воєнна операція V-Z: До питання про символи війни РФ в Україні»

СПЕЦІАЛЬНА ВОЄННА ОПЕРАЦІЯ V-Z

Відстежуючи перебіг повномасштабної війни, розвʼязаної Росією проти України, поведінку Володимира Зеленського до вторгнення російських військ в Україну і під час цієї страшної війни, можна цілком підставно стверджувати, що кодова символіка путінської «СВО» повʼязана з ініціалами Зеленського.

Ставши президентом України, Зеленський спричинився до такого «обнулювання» й «перезавантаження», якого навіть уявити не можна було, коли я писав статтю саме на цю тему.

ВЛАДІМІР ЗЄЛЄНСКІЙ І ПЕРСПЕКТИВИ «ОБНУЛЮВАННЯ» ТА «ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ»

За роки війни В. Зеленський так увійшов увійшов у роль президента України, що, сказати б, став святішим за Папу Римського й став дуже схожим на свого попередника Петра Порошенка під кінець його президентства з його тріадою «Армія. Мова. Віра». Що й було зауважено деякими аналітиками.

Отже, Зеленський-президент почався як вирок Порошенкові, а закінчується як подоба останнього.

На цьому моменті повернемося до постаті П. Порошенка, який своїм терміновим зверненням з приводу введений проти нього санкцій РНБО і спричинився до написання цієї статті.

Відправною точкою для мого погляду на еволюцію Порошенка як особистості й політика я візьму мою єдину зустріч з ним і коротку розмову на дивані у вітальні приватного помешкання неподалік Вашинґтону в той рік, коли у нього народилися дочки-двійнята.

З тієї короткої зустрічі у мене склалося враження про Порошенка як про людину, дуже й дуже далеку від українських справ і зациклену лише на бізнесі та збагаченні. Попри те, що його дружина Марина шанобливо називала його «Пьотр Алєксєєвіч», і він був розпорядником коштів, помітно було, хто в домі господар і хто вирішує, як витрачати гроші. Мене вчарував один промовистий епізод, свідком якого мені трапилося стати: заможні Порошенки обговорювали, як зекономити $48. І так: ми спілкувалися виключно російською мовою.

До цієї зустрічі спричинилася Катерина Ющенко, для мене так і залишилося незʼясованим, що могло поєднувати Порошенка з Ющенком настільки, що вони стали кумами й соратниками в політиці. Очевидно, їх звʼязувало й іще щось.

На відміну від світоглядно більш-менш стабільного й виразно проукраїнського Ющенка, Порошенко виявився світоглядним ситуативником, і відтак пристосуванцем. За свої роки в політиці він перебігав з однієї партії в іншу, шукаючи собі теплого місця. Теплі місця він знаходив і біля Кучми, і біля Ющенка, і біля Януковича, і біля Турчинова…

Останній вивів Порошенка як учорашнього члена команди Януковича на посаду президента прямо з Майдану, який того ж Януковича відправив в російський екзиль і став при ньому «сірим кардиналом». Розумні люди мені підказують, що всі ініційовані президентом Порошенком реформи так чи інакше були ініційовані або наснажені доктором наук і письменником Турчиновим.

Очевидно, що під впливом Турчинова типовий представник «русского міра» та далекий від розуміння української справи, а отже й україноцентричної візії перспектив розвитку України за роки свого президентства Порошенко еволюціонував до позірно-показушного україноцентриста.

Напевно вже ніхто не згадає бодай дещицю із 144 реформ президента Порошенка. І друзям, і ворогам він запам’ятався своєю тріадою «Армія. Мова. Віра», яку можна умовно означити як комплекс, либонь, найуспішніших реформ Порошенка.

За великим рахунком, це були ситуативні реформи (типу оновлення форми, а не суті). Тому Збройні Сили України, сковані радянською традицією, так і не змогли трансформуватися до стандартів НАТО. Так само і з мовою: українську мову утвердили як державну — в урядуванні, в освіті, у ЗМІ, — але сутнісна українізація не відбулася. Ну, а з вірою навіть ще гірше: розколоте православʼя України так і не стало українським і залишилося розколотим.

Я дуже багато писав про президентство й реформи П. Порошенка. Квінтесенцією мого осмислення й оцінювання його діянь є цикл статей «Слово і чин президента Порошенка».

Спостереження й роздуми над перебігом подій ЄвроМайдану, Революції Гідності та над президентством Порошенка надихнули мене на систематизацію й випублікування у першому наближенні (на рівні тез) концепції мого бачення стратеґії розвитку України на тривалу перспективу.

Мої численні статті на відповідні теми відтак були обʼєднані у тематичні збірки, які ще чекають свого видавця, але які доступні в електронному форматі на ряді інтернетних ресурсів (див. посилання нижче). Не певен, що ці публікації читав Порошенко, але їх напевно читали в його близькому оточенні. І висновки було зроблено. Щоправда, не ті, на які розраховував автор.

«Глушити активну діаспору» — ось яку вказівку розіслали по закордонах з команди Порошенка, інформацію про яку нам прислали добрі люди з Нідерландів. У США ж ця вказівка проявилася гакерськими атаками на наші вебсайти, на профілі, тематичні сторінки й групи в соцмережах. За роки президентства Порошенка я втратив три профілі на Фейсбуці. До речі, глушіння активної діаспори не припинилося з приходом на посаду президента України Зеленського. Нас активно «пасуть», цензурують, атакують…

Ще під час дебатів із Порошенком на Олімпійському стадіоні в Києві Зеленський сказав у вічі своєму конкурентові: «Я — ваш вирок!» Над цією, можливо, єдиною мудрою фразою Зеленського люблять насміхатися порохоботи. Але це не скасовує її істинність, і ось чому.

Перемога Зеленського на виборах 2019 року і все його президентство є продуктом і наслідком президентської діяльної Порошенка, як і президентство самого Порошенка було прямим наслідком діяльності його попередника чи — ширше й глибше — попередників. Так, відмотуючи причинно-наслідковий ланцюг президентського правління в Україні, ми дійдемо до першовитоків і через осмислення цих взаємозвʼязків зрозуміємо і усвідомимо більшість проблем, а то і всі проблеми державотворення в Україні з їхніми ніколи так і не вивченими уроками.

Для прикладу візьму те, що було поверхневим у діяльності Порошенка як президента і що стало живильним грунтом для вирощування жнива, з якого випікався кандидат на президента, а відтак і президент Зеленський.

Порошенко, як і Зеленський, — характерний виплід «совка» (людини, яка після розпаду СРСР залишилася в радянській системі координат) з його орієнтованими на російську культуру й традицію світогляду, мислення й діловими звʼязками з Росією, а то і з російськими спецслужбами.

Згадаймо майже приятельські й ділові стосунки Порошенка з Медведчуком, повʼязаним із КДБ, а потім і з ФСБ ще задовго до того, як він познайомився із Путіним і став його кумом. Візьміть історію з липецькою фабрикою Порошенка. Проаналізуйте його найближче президентське оточення, яке точно було не те що україноцентричним, а бодай позірно проукраїнським.

Накладіть на цю картинку Зеленського з його совковою ментальністю, проросійськістю, бізнесом на теренах Росії та найближчим оточенням, яке він завів на Банкову у свій офіс президента, у Верховну Раду й Кабінет Міністрів України. Жодної навіть позірно проукраїнської особистості…

А тепер звернімо увагу на те, як по суті від самого початку президентства Порошенка на зміну йому Москва чи проросійські сили в Україні готували Зеленського, і мазаним тим же миром Порошенко не бачив цього. І ніхто з його українського оточення не звернув на це увагу Порошенка. Йдеться про телесеріал «Слуга народу», перший епізод якого вийшов на екрани телевізорів в Україні 16 листопада 2015 року. Очевидно, що задум проекту появився набагато раніше, якийсь час забрало написання сценарію, а якийсь зйомки…

Останній епізод «Слуги народу» вийшов 28 березня 2019 року, тобто за пару днів до виборів. Треба було бути сліпим, щоб не бачити такої інформаційно-пропагандистської кампанії проти Порошенка упродовж усього його президентства. Увесь цей час Порошенко був зайнятий своїми нікчемними реформами, зокрема й армією, мовою та вірою, які не спрацювали на користь України.

Якби ж Порошенко щиро переймався долею України й зацікавився ідеєю системних устроєвих змін, зокрема й системною (а не ситуативною) українізацією України, «Слуга народу», «Свати», «Квартал 95» та інший мотлох не засмічував би культурний і інформаційний простір України.

Тут Порошенкові можна було б як приклад назвати досвід його турецького колеги Ердогана, за президентства якого в Туреччині набули надзвичайної популярності кінофільми й телесеріали з історико-патріотичної тематики, пізнавальне значення який вийшло далеко за межі країни. Зрештою, кмітливому україноцентричному політичному лідерові України хорошою підказкою був би і приклад тієї ж Росії, яка агресивно наповнює російський інформаційно-культурний простір творами, які злютовують не тільки суспільство Росії й забезпечують високий рейтинг своєму диктатору, а й справляють ефективний руйнівний вплив на сусідів, яких накриває російський інформаційно-культурний простір.

На жаль, Порошенкові не дано було усвідомити ці речі, і тому усією своєю політичною діяльністю будував Україну не такою, як вона мала б уявлятися діячеві із стратеґічною візією розвитку України на тривалу перспективу, а такою, якою йому було зручно правити заради своєї власної вигоди. На відміну від Порошенка, Зеленський мав необережність на телекамеру зізнатися, що він просто неспроможний стратеґічно мислити.

З усього цього напрошується дуже простий висновок: якби Порошенко був ефективним україноцентричним президентом із чітким стратеґічним баченням розвитку української України на тривалу перспективу, якби він підтримав і ініціював втілення в життя ідеї системних устроєвих змін через повну ліквідацію радянського суспільного устрою й заміну його новим суспільним ладом, заснованим на українських національних традиціях та звичаях, у нього був би шанс обратися на другий термін і завершити устроєву трансформацію українського суспільства й української державності.

Будьте певні, що за таких умов на посаду президента (чи гетьмана) України більше не приходили б кравчуки, кучми, ющенки, януковичі, порошенки чи зеленські. Лідерські позиції в Україні займали б україноцентристи — збалансовані центристи або хтось трохи правіший (консервативний) чи трохи лівіший (соціально орієнтований). Але ми точно не мали б тих проблем, з якими Україна стикалася упродовж усіх років незалежності і зрештою за Зеленського виявилася втягненою в таку страшну війну, на тлі якої тьмяніє навіть Друга Світова.

Чи розуміють і усвідомлюють це Зеленський та Порошенко, які у часі цієї війни втягнулися в міжусобні розборки. Адже ні для кого не є секретом, що Зеленський керується особистою ненавистю до Порошенка, явно спонуканою якимось зовнішнім впливом, і для цього неправомірно застосовує державні механізми. Справді ненависть застує розум.

Перечитайте чи переслухайте термінове звернення Петра Порошенка. Чим воно характерне? Будь-чим: вихвалюванням своїх заслуг після початку повномасштабної війни Росії проти України, неприхованим плачем у жилетку західних партнерів України в надії, що вони захистять його від Зеленського й багато чим іншим.

Чого, на жаль, бракує у цьому зверненні, так це бодай натяку на спробу усвідомлення й осмислення своїх власних дій і вчинків, які спричинилися й призвели до негараздів в Україні після Майдану 2013–2014 року, до провалів численних бездумних і безглуздих реформ, до приходу на посаду президента Зеленського й до цієї страшної війни.

Своєю гіперактивною і явно демонстративною чи й показушною благодійницькою діяльністю на користь Збройних Сил України Порошенко свідомо чи підсвідомо намагається спокутувати свої гріхи, яких він, на жаль, не усвідомлює, а отже — й уроків своїх не вивчає. Гординя заважає. Це можна було б пробачити Порошенкові, якби це стосувалося його особисто. Але проблема в тому, що це все стосується України, українського суспільства, усього світового українства, які стали жертвами цієї окремо взятої особистості.

Від мене: нічого особистого — лише діло.