США І РФ ТОДІ БУЛИ РАЗОМ

Станом на 1991 рік Україна мала третій за розміром ядерний арсенал світу.
Україна втратила ядерний статус 2 червня 1996 року. Це другий випадок в історії після ПАР, яка відмовилася від ядерної зброї через значні соціальні зміни пов’язані з демонтажем системи Апартеїду.

Станом на 1991 рік Україна мала::

— 176 міжконтинентальних балістичних ракет у складі 43-ї ракетної армії: 130 рідкопаливних SS-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних SS-24 (по десять боєголовок кожна) в шахтних пускових установках;

— стратегічні бомбардувальники Ту-95МС та Ту-160 (від 30 до 43);

— ядерні боєзаряди стратегічної зброї: від 1514 до 2156;

— тактичні ядерні боєзаряди: від 2800 до 4200.

ВТРАТА ЯДЕРНОГО СТАТУСУ

Після проголошення Україною незалежності постало питання про подальшу долю потужного ядерного арсеналу, який знаходився на її території.

Фундаментальні принципи без’ядерності («не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї») було закладено в Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року і були елементом зовнішньополітичної доктрини, відомої як «доктрина Павличка».

Це питання було принциповим і для США та Росії, які однозначно бажали бачити Україну без’ядерною державою, і тиснули на неї з метою того домогтися. Державне керівництво, головним чином через позиції тодішніх президента Леоніда Кравчука та голови СБУ Євгена Марчука, відразу пішло шляхом найменшого спротиву і почало активно декларувати наміри про відмову від ядерної зброї та позбавлення України ядерного статусу.

Проти подібного стану справ виступали, зокрема, політики народні депутати України від опозиції В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Віктор Бедь, Володимир Толубко та військові Вілен Мартиросян, Олександр Скіпальський, Григорій Омельченко тощо.

З 1992 року в Україну почали направлятися делегації з Вашингтона та Москви.

Американці пропонували знищити весь ядерний арсенал, а росіяни просили передати всю ядерну зброю Росії. Всі тактичні ядерні боєприпаси були оперативно переміщені на російські заводи для знищення ще в першій половині 1992 року, і останній ешелон прибув до Росії на початку травня, на 25 днів раніше запланованої дати.

Після цього до Росії мала бути переміщена і стратегічна зброя через приєднання України до радянсько-американського Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь.
Міністр закордонних справ Грузії у 2003−2004 роках Тедо Джапарідзе у своїх мемуарах згадував непублічну розмову між тодішніми президентами України та Грузії Леонідом Кравчуком та Едуардом Шеварднадзе, що мала місце у квітні 1993 року.

Так, Кравчук скаржився, що США «викручують йому руки», вимагаючи, щоб тактичне і стратегічне ядерне озброєння України було негайно передане Росії. Шеварднадзе відповів, що американці проводять політику підтримки єльцинської Росії, не знаючи внутрішніх подробиць пострадянського простору: «Вони не знають складної, надзвичайно важкої, жорстокої історії наших відносин із Росією та Радянським Союзом чи іншими імперіями».

Грузинський президент радив українському колезі спробувати залишити хоча б одну боєголовку, «щоб відлякати божевільного» — того, хто може прийти після Єльцина.

7 травня 1992 р. тодішній президент України Леонід Кравчук відіслав у США листа, в якому значилось: «Україна забезпечить знищення всієї ядерної зброї, включаючи стратегічну наступальну зброю, розміщену на її території».

Водночас прем’єр-міністр України Леонід Кучма у промові, виголошеній у Верховній Раді 1993 року, відстоював збереження в Україні найефективнішої і найпотужнішої складової українського ядерного потенціалу — 46 твердопаливних МБР СС-24 (460 ядерних боєголовок), які могли зберігатися дуже довго.

1992 року з ініціативи Вашингтона в Києві була проведена серія тристоронніх дослідницьких зустрічей: Україна, Росія і США. В ході обговорень американці запропонували розглянути можливість оплати процесу ядерного роззброєння України, а також певну компенсацію для Росії. Масандрівськими угодами від 3 вересня 1993 року передбачалися шляхи та основні принципи утилізації ядерної зброї, розташованої на території України, а також порядок здійснення гарантійного та авторського нагляду за експлуатацією стратегічних ракетних комплексів, розташованих на територіях України та РФ.

16 листопада 1994 р. Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Цими діями було затверджено, що Україна є власником всієї ядерної зброї, яку отримала у спадок від СРСР та має наміри повністю її позбутися, використовуючи надалі атомну енергію виключно у мирних цілях. В обмін на це найбільші ядерні держави повинні були гарантувати Україні безпеку та виключення будь-яких форм агресії чи тиску.
Зважаючи на приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та зобов’язання України ліквідувати всю ядерну зброю на її території, 5 грудня 1994 року між Україною, Російською Федерацією, Великою Британією та Сполученими Штатами Америки було підписано так званий Будапештський меморандум, за яким раніше перераховані держави-учасниці мали поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України, в тому числі і від економічного тиску.

2 червня 1996 Україна офіційно втратила ядерний статус.

У 1999 році 8 літаків Ту-160 та 3 літаки Ту-95МС Україна обміняла за борг Росії за газ. Потім було знищено ще 9 літаків Ту-160 та 21 літак Ту-95МС, ще по одному зразку літаків зазначеного типу залишилось у Музеї дальньої авіації в Полтаві.

Такі складні й коштовні операції були, по суті, проведені в Україні до 2000 року з усіма 176 ШПУ і МБР. За загальними оцінками, видатки на це для США становили близько одного мільярда доларів.

Однак дії України не наслідували інші держави. Більше того, у світі з’явилися нові ядерні держави.
За словами українського правознавця й дипломата Володимира Василенка, одного з авторів тексту Декларації про державний суверенітет, автора положення про без’ядерний статус, ядерний арсенал, розміщений на її території, Україні не належав.

«Своєї ядерної зброї не було – те, що говорять, що Україна мала третій у світі ядерний потенціал – це все дурня. Україна мала на своїй території радянську ядерну зброю, якою керувала Росія, але своєї ядерної зброї Україна не мала. Так, сумарно, це був третій у світі арсенал, але він не належав Україні… І всі ці розмови, що Україна могла залишити зброю, могла бути могутньою, могла себе захистити тією зброєю і могла диктувати умови Росії – це все дурня і демагогія».

Український політик, народний депутат України I скликання Юрий Костенко зазначає: «Дійсно, стратегічну ядерну зброю контролювала Росія. А тактичну зброю Росія вивезла до першого червня 1992 року, бо розуміла, що тактичну зброю ми могли зберігати і використовувати».

Отже, попри наявність ядерного арсеналу, Україна на момент його виведення з її території не мала б можливості застосувати його для самозахисту в разі потреби.

31 липня 2021 року україномовний підрозділ BBC News навів думку професора Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка Сергія Галаки: «На території України було дуже багато тактичних боєприпасів, можливо, понад 4000, точну кількість досі не знаємо. Тактичне озброєння Україна могла проконтролювати, бо воно не вимагає спеціальних кодів. Там рішення ухвалювалося так: командир корпусу має сейф, у сейфі пакет з указаними цілями, і командир корпусу ухвалює рішення на випадок війни. Вони за радіусом дії до 1000 км, це був би ідеальний засіб стримування для України».

12 липня 2023 року колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ генерал-лейтенант Ігор Романенко в інтерв’ю інтернет-виданню “Обозреватель” висловив думку, що Україна мала можливість самостійно експлуатувати тактичну ядерну зброю:
«В України забрали все тактичне ядерне озброєння 1992 року, а стратегічне – 1994-го, згідно з Будапештським меморандумом. Чому спочатку забрали тактичне? Тому що нібито воно не так централізовано керувалося. Але все це були казки – про те, що нібито все керується тільки з Москви і ніяк інакше. Ми були експлуатантами цього озброєння. В Україні були наші офіцери, які обслуговували ядерні боєголовки. Звісно, вони могли б успішно виконувати завдання й досі».

На фото:,ядерний комплекс «Піонер» у Музеї ВПС України, місто Вінниця