ВИСТАВКА МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО У ВАРШАВІ

Під час одного з варшавських “транзитів” я встиг забігти на широко рекламовану в Польщі виставку Марії Примаченко в Музеї сучасного мистецтва. Досвід виявився потрійно цікавим, бо (а) ніколи раніше у тому музеї не був; (б) ніколи раніше саме цих робіт Приймаченко не бачив; і (в) ніколи не бачив, чи принаймні не зауважував авторських підписів до картин, часто зроблених у формі віршів.

Щодо музею, то це звичайна собі коробка для тимчасових виставок, доволі простора й гарно розташована – поруч із супер-популярним Центром науки Коперник, на мальовничому березі Вісли; що ж до виставлених робіт, то їх там було близько сотні (з понад тисячі, намальованих художницею), – в основному, як я розумію, з приватної колекції Едуарда Димшиця, датовані переважно другою половиною 80-х років, тобто післячорнобильським періодом, який специфічно відбився у творчості Приймаченко (її село, як пояснює тримовний, польсько-англо-український путівник, опинилось 1986 р. у 30-кілометровій зоні, а в 2022-му потрапило ще й на кілька тижнів під російську окупацію).

“Вірші”, тобто підписи-коментарі до картин, – це повчальні, зворушливі й часто кумедні тексти, в яких традиційна народно-фольклорна стилістика (і світогляд) гібридно поєднується з радянщиною газетних передовиць, мимоволі витворюючи пародійний ефект – як у ранньо-соцреалістичних віршах Тичини.

То раптом в одному з підписів невідомо для чого з’являються “космонавти”, то в іншому “українська корова” пишається п’ятьма тисячами (!) літрів молока, а то ціла група пінгвінів (“наших друзів”) – достоту як делегація з країн Азії й Африки – вивчає передовий досвід поліських колгоспників: “Як у нас орють і як гарно молоді танцюють”. Дух часу по-своєму проникає до цього казкового саду – чи то у вигляді постійних газетних згадок про загрозу атомної війни (загострених Чорнобильською аварією ), чи то у відлунні розгорнутої в той час антиалкогольної кампанії, чи то навіть у вигляді нового, небувалого раніше в радянському побуті явища, – американського долара.

Я скопіював у коментарях найцікавіші тексти, – звісно, не вони роблять творчість Марії Приймаченко геніальною, а проте на свій лад цікаво її доповнюють і підсвічують.