«ДУМНЕ СЛОВО» ПОРТНИКОВА
1 min read
Screenshot
Соцмережева дискусія про Віталія Портникова як явище
Поширюючи посилання на публікацію Віталія Портникова «Ярослав» у «Збручі», Богдан Дячишин цими днями написав у ФБ: «Люблю читати ДУМНЕ СЛОВО цього Чоловіка!!! Будьмо!!! Що тут ще добавити? Все в одному абзаці…
“Але справа не в Булгакові, звісно. Справа у нас самих, у нашій нездатності побачити Україну такою, якою вона є насправді, без булави, спрямованої на схід. Ми щиро віримо, що збідніємо без Булгакова, проте мільйони людей в Америці могли не читати жодного його рядка – але ці ж самі люди щороку чують мелодію «Щедрика» або відвідують, скажімо, театри на Бродвеї і дивляться «Скрипаля на даху»”».
Цікавими є не так публікація В. Портникова та запис Б. Дячишина, як дискусія, що розгорнулася під записом останнього.
Коментарі:
Віктор Тютюн: Хороший диспут. Особливо тим, що поіменовані його проігнорували.
Марта Козак: Притомний і розумний чоловік.
Валентин Лученко-Синявський: Бути таким наївним у вашому віці то вже геть не комільфо. Називати цього глибоко законспірованого офіцера КГБ Чоловіком, це як?
Богдан Дячишин: Валентин Лученко-Синявський! Можете показати документ із круглою печаткою?
Не завжди мудрий здатен збагнути всю мудрість мудрості. Тут найбільше важить не те, що пишемо, думаємо, а – що чинимо. Життя, як в Ісуса Христа, коли все – у всьому: «І виправдалася мудрість своїми ділами» (Євангеліє від Матвія 11:19б).
Наталія Зінченко: Валентин Лученко-Синявський, Звідки така інформація? Чисто інтуїтивна? Після обіду чи натощак?
Богдан Дячишин: Валентин Лученко-Синявський, Я б радив Вам прочитати оцю статтю, бо Ви абсолютно безвідповідальні і не відаєте про що мовите…
Валентин Лученко-Синявський: Наталия Зинченко, що вам сказати, любі друзі, емо-українці? Дурні ви і не журитесь.
Юрій Гречко: Валентин Лученко-Синявський, Та нехай і офіцер КДБ, але він говорить на захист мови більше, ніж патріоти України.
Ігор Брегей: Хтось вірить в це?Стільки років, працювати в Москві на українську аудиторію, при всіх президентах, і не мати допуску чи схвалення КГБ, і це може бути патріот України?
Юрій Хмелевський: Не там шукають шпигунів глибоко загіпнотизовані борці…
Ростислав Демчук: Портніков загнув і порівняв те, що в принципі не можна порівнювати. Американці, переважна їх більшість не те що не прочитала жодно рядка з творів Булгакова, вони взагалі не прочитали жодного рядка з будь-якої літератури. Портніков, як завжди маніпулює і спекулює.
Богдан Дячишин: Rostyslav Demchuk, Він не статистику мовить. Думайте глибше. Рашистів не читают, але книжку Андрія Содомори видають англійською…
Ростислав Демчук: Скажіть, які книжки Василя Базіва ви читали? Його книги також були видані в США та інших країнах світу. Але Портніков їх не читав.
— Ой, хто такий Базів, я тебе прошу, — Сказав мені Віталій, коли я його запитав, чи він читав книгу Василя Базіва “Убити Путіна”.
Портніков — це самозакохане чмо, яке окрім себе довкола не бачить нікого. Свої слова він сам сприймає як вердикт та істину в останній інстанції.
Твори письменників, які жили й творили в Україні російською, румунською, польською, на ідиш, угорською, є гранями багатогранної української культури. Чи скажете, що Емінеску чи Шолом-Алейхем (Шолом Рабіновіч), Міцкевич, Воробкевич не є представниками української культури і письменства? Сидір Воробкевич писав українською, німецькою та румунською мовами.
Не треба українців заганяти на духовний хутір, як це робить перевертень Віталій Портніков. Більшість життя прожив у Москві і писав виключно російською мовою.
Богдан Дячишин: Rostyslav Demchuk Без коментарів…
Написане Вами ДУРНЯ в третій степені. А що ж таке енергія слова? У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером – «Значення безмежно малого безмежно велике». Вчені дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією… І СЛОВО володіє енергією: «Слово дає можливість керувати мисленням, допомагає “вполювати” й зафіксувати думку, зробити її зрозумілою для себе й для інших» (Пилип Селігей, «Мовна свідомість: структура, типологія, виховання»).
Олександр Потебня стверджував, що СЛОВО є «найпершим і основним засобом прогресу», бо «Думка не виражається в слові, а здійснюється в слові» (Л. С. Виготський). А Аристотель становлення або виникнення чогось «тлумачив як перехід від Ніщо до буття можливого, а відтак – до буття дійсного. У Книгах V, VIII та IX “Мефафізики” він докладно розглядає цей перехід крізь призму поняття “потенція”» (Юрій Олійник, «Живі й мертві»). Незбагненна таїна енергії слова, бо «Устрій світу – це устрій мови» (Марія Фюрст, Юрґен Тринкс, «Філософія»).
<…>
Вороги України на кожному кроці нашого життя… Я писав таке про першого українського посла в РП… Ще й за три місяці до смерті Теодозій Старак писав статті, бо не міг стояти осторонь подій… Зміїне жало підступних ворогів проникало в усі сфери пропаганди й зомбування населення: «Я не міг розгадати загадку: що сталося з великою кількістю етнічних росіян, чому вони так змінилися? Звідки взялася в них ця імперська агресивність, яка межує з чистим расизмом? Просвітив мене ґаспадін Свистунов. Виявляється, є “просто росіяни”, а є ще “росіяни України”. Ось ця друга група, яку в масштабах всієї України очолює Валентина Єрмолова, а на Західній Україні Алєксандр Свистунов, заражена бацилою імперського шовінізму.
В Україні проживає приблизно 11 мільйонів осіб російської національності. Хай живуть серед нас як вільні, рівноправні громадяни і чесні будівничі Української держави, хай розвивають свою культуру, плекають рідну мову, освіту, зберігають тісні зв’язки з етнічною батьківщиною, але хай це будуть просто росіяни, а не “росіяни України” на подобіє ґаспадіна Свистунова і його шовіністичної компанії» («Художній свист ґаспадіна Свистунова» [«За вільну Україну», 18 червня 1999 року]).
Вічна пам’ять і слава борцям за Незалежність України! Їхні діла йдуть за Ними й не зітруться зі скрижалів сьогодення, майбуття…
Я на день воскресіння прийду.
Я ж бо дня того, Боже, чекаю,
бо пекельний вогонь не здолає
зжерти людську всевічну сльозу…
Ірина Калинець, «Шлюб із полином»
Він запитає (а Ірина Калинець вслід за Ним) не Бога – запитає нас, присутніх на цьому дійстві: де були, що робили, щоб вибороти, зберегти для вічності Україну, волю для прийдешніх поколінь…
У Львові за 950 тис. доларів продають колишню квартиру пособника ФСБ Свістунова
Вороги, нелюди і у Фейсбуці шифруються українськими іменами і прізвищами. Будьмо пильні. Пильнуймо своє !!!
Для завтра нині жити варто –
вогонь неопалимий звивсь
над ватрою живого слова,
що не вмирає у вогні…
Вкраїнська мово, нене світова,
Тебе, як душу, душать людолови…
Стають в ряди стрункі, як Бог, Слова –
задля людини в українській мові.
Я вкохавсь в Україну!
Полюбив твою сутність, що вічно живе,
А не лиш за красиве одіння…
За майбутнє, що завжди в польоті нове,
За твоє Україння!
Ніколай Ахтямов: Це питання треба розглядати по суті, а не вішати ярлики.
В. Н. Ясмин: Портников великий українець гебрайського походження, його патріотизм безсумнівний, його аналітика точна, збалянсована і вищою мірою реалістична. Про це свідчать, як слушно зауважив автор допису, діла цього чоловіка. Чому ж дехто з наших йолопів з такою злобною неприязню ставиться до нього? Причина банальна — з почуття меншевартости ці люди не вірять, що феномен духу українства спроможен вразити і тим паче зачарувати инонаціонала. Факти з поляком Липинським, німцем Шевельовом й иншими для них просто ворожі підступи. Біда нам з цими нашими йолопами.
Щодо Булгакова. По-перше, значення цього письменника локальне. Він не має справді вагомого впливу на світ за межами російсько-культурного простору, позаяк його твори не несуть в собі якихось нових ориґінальних екзистенційних смислів. По-друге, проблема Булгакова для нас не в його українофобії і не в тому, що він російський прозаїк, а в ставленні до нього, яке породжене неповнотою чи підірваністю національної ідентичности значної частини наших одноплемінців. Адже багато хто з нас відчуває Булгакова (як і взагалі російську культуру) не як чуже, а як своє рідне. І тут не має значення міра таланту того чи того письменника. Можна обожнювати Данте, Шекспіра, Фолкнера, Пушкіна, але разом з тим відчувати їх чужими, не рідними українськими. Це засвідчує повноту ідентичности. А коли українець обожнює Данте, Шекспіра, Фолкнера, відчуваючи їх чужими і водночас обожнює Пушкіна, відчуваючи його своїм рідним, то це вказує на неповноту, підірваність ідентичности. Отже, проблема в ставленні. Якщо би всі українці сприймали Булгакова як чужого, то і самої проблеми не існувало би. Ось про це і постійно наголошує Портников — нам треба змінити своє ставлення, відчувати українське рідним, все инше, в тому числі й російське, чужим.
«Олександр Довженко»: В.Н. Ясмин! Завжди його сприймав як російського письменника з класним сарказмом і гумором на ранню радянську дійсність в “Мастері…” і “Собачому серці”. А більше за це він нічого путнього і не написав. Яке вже там світове значення…
Андро Горбаціо: Для мене ніякий Булгаков та інші ангажери русского міра і його ознак не мають жодного значення. Навпаки є адептами ворожої українству системи.
Від УСІМ:
Якщо відкинути суто конспіролоґічні аспекти (коли можна лише гадати, був чи не був Портников завербований КДБ), то постать Віталія Портникова, безумовно, помітна в українському, а ще більшою мірою — в російському інформаційному просторі.
Як журналіст і публіцист, Портников справді талановитий, хоча присудження йому Шевченківської премії аж ніяк не додає йому україноцентричності. В останньому є навіть парадокс: журналіст із порошенківського табору (колега Миколи Княжицького на Еспресо ТБ) раптом дістає премію з рук Володимира Зеленського — чи не найлютішого ворога Петра Порошенка.
Напевно це не просто так… Можливо, цей парадокс можна пояснити внутрішнім конфліктом самого Портникова, який розриває себе між українським та російським інформаційними просторами або ж — навпаки — робить усе для того, щоб затримати нерозривність цих двох інформаційних просторів.
У таких стараннях В. Портников не єдиний. Є ще Дмитро чи Дмітрій Гордон з Олесею чи Алєсєю Бацман, Людмила Немиря і сонм колишніх медведчуківських медійників, які знайшли собі затишні ніші в інформаційному просторі (перейшовши навіть на українську) і водночас продовжують тирлувати своїх читачів та слухачів у російському інформаційному просторі (Наташа Влащенко, Василь Голованов, Тигран Мартиросян та ін.) і які можуть і повинні підставити свої плечі.
Портников справді вивищується над цим журналістським корпусом в Україні — талантом, ерудицією, умінням аналітично мислити та ін.
Попри те, що сам В. Портников категорично заперечує свою причетність до пропаганди, він таки є чудовим пропагандистом у позитивному розумінні цього слова. Саме з цих міркувань, ще 2014 року порушуючи питання про нагальність налагодження антиросійської контрпропаганди та спеціальної пропаганди серед військ і населення Російської Федерації, я висловлював пропозицію про те, що саме Портникову було під силу очолити цей напрямок. Проти моєї ініціативи публічно виступив лише Валерій Ясиновський з арґументом, який стосувався не фахових чеснот Портникова, а його… інтимних інтересів.
За десять років в Україні щодо налагодження антиросійської контрпропаганди та спеціальної пропаганди серед військ і населення Росії абсолютно нічого не було зроблено, і це — чи не найбільша причина, яка пояснює катастрофічний програш України Росії в інформаційному просторі. За цей час помінялися президенти, а ситуація не поліпшилася. На місце МінСтеця прийшов проросійський чи прорадянський за своєю суттю і бездарний з фахового погляду «Дом», а з початком повномасштабної війни — ще й Єдиний телемарафон…
Налагодженням контрпропаганди і спецпропаганди на Росію не пізно зайнятися й тепер. Портников за ці роки лише підтвердив свою кваліфікацію на цьому напрямку й прив’язаність до російської аудиторії. Д. Ґордон, Є. Кисельов, А. Бабченко, як і згадані вище Н. Влащенко, В. Голованов, Т. Мартиросян та багато інших із тих, хто скучає за «прівичной аудіторієй» (вислів Є. Кісєльова).
Портников підготовлений до такої діяльності, як ніхто інший, ще й методолоґічно: він знає найслабше місце в структурі Російської імперії, в яке потрібно направляти стріли українського інформаційного фронту, щоб спричини і прискорити розпад РФ ізсередини. Отож він буде найефективнішим як «командувач» саме цього фронту.
У власне українському інформаційному просторі В. Портников ніколи не був, не є і не буде ефективним. Він непогано знає історію України, але не розуміється на українських національних традиціях і звичаях. Він хоче побудувати нову Україну в системі координат радянського суспільного устрою…
Тому для нього чужа і чужда сама ідея українізації інформаційного простору України, і тим більше — ідея створення україноцентричної системи ЗМІ. В усякому разі, він ніколи й ніде не висловився на підтримку такої ідеї. Про просування її в суспільство немає навіть і мови…
Я не докоряю цим Шевченківському лауреатові Портникову. Він може бути проукраїнським, але не україноцентричним, бо це не в його натурі. Особливо — якщо його поставити в один ряд із журналістами й публіцистами, які завжди позиціонували й позиціонують себе україноцентристами, але все одно нічого не роблять для творення україноцентричної системи ЗМІ, ба навіть утримуються від обговорення самої ідеї. Але це вже проблеми не Портникова, а його україноцентричних колег в Україні.
Володимир Іваненко
До теми:
А це вже з коментарів до нашої публікації, викладеної в ФБ:
Ольга Жарчинська: Портніков 2009 рік в розмові з Кобріною та Романенком: «Слушайте, я не хочу чтобы русских кто-то переселял на другую планету. Мне они дороги. Может быть вам не так сильно»))
Ця торохтяча голова ніколи не повернулася б в Україну, якби не прислали на роботу «націоналістом»)))
Але примітивним «патріотам-українцям» покажи палець і скажи, що це найпатріотичніший український палець, який пише лише українською, бо російською колись обставини змушували)) – і вони будуть в екстазі))
Ольга Михайлівна: Жарчинська Ольга, Принаймні він був щирий у цих словах на відміну від більшості українських псевдопатріотів.
Ольга Жарчинська: Mykhailivna Olha, в чому щирий?) Розумовський — лайно, бо продався касабам. А хто Портніков, який теж продався касабам?)) Чи з великої любові до України попер в мгу?)
Може щирий, коли лякає лохів Трампом?)) і розказує, що доведеться підписувати мир з Кремлем? без укртериторій…
Ґеорґій Бурсов: “Валентин Лученко-Синявський: Бути таким наївним у вашому віці то вже геть не комільфо. Називати цього глибоко законспірованого офіцера КГБ Чоловіком, це як?” ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ. Портніков пішов вчитися у дніпропетровський університет, бо у “націоналістичній” столиці поступити до КДУ навіть киянину єврею було проблематично. Дніпропетровськ був і залишається неофіційною столицею українського єврейства. ІДЕМО ДАЛІ. Перевестися з 3-го курсу до МГУ практично було майже неможливо. Про це всі добре знають. ПИТАННЯ. Хто організував, сприяв переведенню? ДАЛІ. Факультет журналістики МГУ мав декілька факультативів. Нашого героя прийняли на “Інформаційні технології” – під парасолькою Головного розвід.управління. Для надійного ошийника куратори Портнікова організували документальну звукову приховану з”йомку любовних нетрадиційних пестощів, у яких “папою” був низькорослий Портніков, а “мамою” – на голову вищий якийсь “Женя”. Кілька років тому цей запис з”явився в Інтернеті. Найнятий в Україні фахівець “заштовхав” це відео подалі в мережі, з обмеженим доступом. ІДЕМО ДАЛІ. Присудження Шевченківської премії Портнікову має ознаки просування цінного кадра в українську політику. А ЧОМУ Б НІ? Доріжка вже протоптана… УКРАЇНСЬКІ ПАТРІЙОТИ ! НАЧУВАЙТЕСЯ !!!
Ольга Жарчинська: Георгій Бурсов, не все)) ще й на початках прилаштували в американську «демократичну» конторку — радіо «свобода».
Ну, а щоб навчився добре тріпатися, працював (викладав) певний час в мгу на журналістиці)
Ґеорґій Бурсов: Ольга Жарчинська, Ви не праві! Тріпатися йому не було потреби вчитися. Гучна трепотня на “сенсаційні” теми — складова частина юдейської ХУЦПИ (див. Вікіпедію) Це передається хромосомою ще від кочівних скотарських племен.
Ольга Жарчинська: Георгій Бурсов, не скажіть)) хуцпа — ментальне явище, без якого їх досі гонили б світом, проте не всі вони наділені ораторством) що міг кагал, не міг простий смертний «спадкоємець тори»)
Ґеорґій Бурсов: Ольга Жарчинська, схиляюся перед науковокинею по “питанням”
Ольга Жарчинська: Георгій Бурсов, не дуже схиляйтеся, аби щось не зламати)))
