ЧИМ ЖИВУТЬ КОЛИШНІ НАРДЕПИ

Поговоримо про Асоціацію Народних Депутатів України

Серед народних депутатів першого скликання недавно прокотилася було чутка, що Асоціація народних депутатів України скликається її керівництвом на її чергові загальні Збори на 15-е травня. Ці збори мали ніби присвячуватися черговій річниці першого засідання Верховної Ради Української РСР 12-ого скликання. Воно відбулося саме 15 травня 1990 року.

Таке рішення було резонним. Адже цей склад Верховної Ради був уперше обраний справді демократично з висуненням на округах кількох кандидатів, а не одного від блоку комуністів і безпартійних, коли люди остерігалися заходити з бюлетенями в кабіни для голосування. Саме цей склад Верховної Ради змінив обличчя України.

Депутати прийняли Декларацію про державний суверенітет та Акт про Незалежність. Комуністична фракція парламенту фактично оголосила ілюзією курс на будівництво комунізму, прийнявши закон про роздержавлення. Це все відбувалося за відкритою телетрансляцією засідань. На засіданнях виступала опозиція, зокрема ті, що щойно вийшли з тюрем і таборів.

І раптом стало відомо, що згадані наші Збори переносяться на кінець місяця, бо президент Асоціації на згадане число буде відсутній у Києві. Рішення, на наш погляд, не дуже вдале.

Якби я був десь там нагорі, я б пропонував би дещо інше. А саме: провести засідання у сесійній залі, запросивши на нього усіх депутатів, що були присутні в залі того історичного 15 липня 1990 року. Звичайно, тих, які ще залишаються живими, бо половини їх запрошувати вже немає жодного сенсу. На таке відкрите засідання приїдуть телекамери, журналісти і т. д.

Міг би на годинку завітати і сам Президент України. Зміна підходу до наших Зборів під силу Голові ВР Стефанчуку. Вона була б дуже промовистою. А звичні Збори у клубі на Банковій, де вшануємо вставанням померлих колег, заслухаємо доповідь Президента Асоціації пана Тарути про його безрезультатні намагання, аби нас почули, повиступаємо самі для себе, вип’ємо чарку, впізнаючи один одного і т. п. Таке було б непоміченим у суспільстві, не актуальним і скоро забутим нами самими.

Юрій Гнаткевич

З коментарів:

Віктор Терен: Юра, це фата моргана. Думаєш, Стефанчук на це піде? Нікада. Депутатів і першого, і всіх інших скликань ніхто й на поріг ВР не пустить.

Олександр Барабаш: Дорогий Юрію Васильовичу! Ви тільки зараз помітили, що відбулося повне переродження організації з лейблом “АНДУ” — зовсім інші цінності, інші цілі, інші пріоритети, ніж ті, що закладали її батьки засновники, зокрема —Ініціативна група (в якій ми з Вами мали честь бути разом з П. Кислим, Л. Білим та А. Ткачуком), Оргкомітет, Установчі збори (в залі пленарних засідань ВРУ! 31.05.1995 — нинішнє керівництво й про цю дату забуло!)?

Втративши голову (а це була цілеспрямована політика нинішнього керівництва з вичищення спадщини “папєрєдніков” впродовж останніх трьох років) за волосами не плачуть!

А втрачено набагато більше, ніж пам’ять про 15.05.1990 і початок епохи сучасного українського парламентаризму.

Від УСІМ:

Завдяки Юрієві Гнаткевичу ми довідалися, що в Україні існує Асоціація Народних Депутатів України (АНДУ) і якими проблемами ця АНДУ переймається. Найболючішим, виявляється, є те, що через відсутність президента АНДУ Сергія Тарути загальні збори Асоціації відбудуться не 15 травня (в день, коли 1990 року в Києві зібралася вперше демократично обрана Верховна Рада УРСР), а наприкінці травня, що, звісно, розчаровує. Ну, колишні нардепи, як бачимо із тексту та коментарів, трохи помріяли й пожурилися…

Ми ж вирішили заглянути на сайт АНДУ й докладніше поцікавитися життям-буттям Асоціації, яка обʼєднує всіх народних депутатів ВРУ усіх попередніх та нинішнього скликань.

Виявляється, Асоціація народних депутатів України була заснована ще 1995 року «із метою сприяння парламенту та його комітетам у підготовці законодавчих актів, проведення просвітницької роботи у сфері законодавства та історії українського парламентаризму, а також захисту інтересів народних депутатів».

Означене вище сприяння здійснюється через ради скликань, комітетів та реґіонів, участь Асоціації у випрацюванні законопроектів, публічні заходи, наукові проекти, видавничу діяльність та співробітництво…

Не шукайте подробиць на відповідних сторінках — вони практично порожні.

Загляньмо на сторінку наукових проектів. «Асоціація ініціює наукові дослідження, спрямовані на систематизацію знань у сфері підвищення соціально-політичного та культурно-гуманітарного іміджу парламенту і народних депутатів України, підвищенні суспільної обізнаності про український парламент, дбання про збереження історії українського парламентаризму і формування українських національних парламентських традицій», — це все, що ми бачимо у цьому розділі.

Видавничий розділ взагалі порожній. А ось що знаходимо у розділі «Співробітництво»:

Цікаво, які спільні інтереси спонукають АНДУ співпрацювати з університетом будівництва і архітектури? Адже, за лоґікою речей, Асоціація мала б налагоджувати співпрацю з академічними й вишівськими юридичними й політолоґічними інституціями, але на це немає навіть натяку.

Тим часом, хто, як не колишні й нинішні народні депутати України мали б у співпраці з науковцями й викладачами вишів зайнятися критичним осмисленням діяльності ВРУ, обговоренням ідей системних устроєвих змін та стратеґії розвитку України на тривалу перспективу тощо.

На превеликий жаль, ці ідеї АНДУ в цілому й кожного окремо взятого колишнього чи теперішнього нардепа не цікавлять.

Нарешті подивімося, хто керує повсякденною діяльністю АНДУ. На сайті Асоціації виконавчу дирекцію представляє синок напевно впливової в українському політикумі особи на імʼя Андрій Володимирович Валівко. Ось він власною персоною:

Ми пошукали докладнішу інформацію про цього хлопця. У Фейсбуці він має закритий профіль, з якого ми довідуємося, звідки він походить і де навчався. Цікаво, чому він тримає свій профіль закритим?

Інше джерело у Фейсбуці розповіло нам, що А. Валівко, попри свій молодий вік, проводить тренінги з працевлаштування за фахом та кар᾽єрного зростання для студентів освітньої програми «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії», на яких ділиться своїми думками щодо того, чому вибір майбутньої професії є надзвичайно важливим та відповідальним кроком у контексті розвитку професійної кар’єри та розповідає, які навики необхідно розвивати для успішної кар’єри у сфері міжнародних відносин, суспільних комунікацій та регіональних студій.

Нас заскочило, що вихідець із чи не найбільш української на всю Україну Тернопільщини, помічник-консультант неназваного народного депутата й виконавчий директор Асоціації, яка обʼєднує колишніх і нинішніх нардепів України, має профіль у… російському «В Контактє»:

Нам не вдалося зʼясувати, чиїм сином є А. Валівко. Можемо лише припустити, що його батьком є Володимир Матвійович Валівко, а хто він і чим він займається, інтернет мовчить, як партизан. Отож ми будемо вдячні тим, хто нам розповість докладніше і про Андрія, і про Володимира Валівків.

* * *

…Асоціація Народних Депутатів України могла б і повинна була б стати потужною конструктивною силою, здатною справляти ефективний вплив на чинний склад Верховної Ради України й формувати політичний клімат в Україні.

Для цього треба зовсім небагато — сформувати міцне й активне ядро з україноцентричних нардепів, у яких є олія в головах і які проявилися стратеґічною візією, навколо якого нарощувалася б критична маса тих, хто став би єднальними ланками з чинним складом Верховної Ради та українським суспільством у цілому.

Щоб так сталося, на посаді виконавчого директора АНДУ мав би бути не пацан, який ще навіть не усвідомлює ризиків тусування в соцмережах ворожої країни, а сталевого гарту україноцентрист із числа ще молодих і енерґійних колишніх нардепів з тривкою правничою або/і політолоґічною освітою (бажано із справжнім — не фейковим — ученим ступенем), який став би надійним опертям президента і правління Асоціації.

Нашого ж брата цікавить не критичне осмислення й переосмислення парламентарного досвіду України в цілому і свого особистого зокрема, а ярмарок марнославства — відзначення річниці події, яка мала стати епохальною, але, за великим рахунком, не стала. Маймо мужність визнати це!

Володимир Іваненко

Замість післямови:

На нашу публікацію несподівано й вельми ориґінально відреагував виконавчий директор Асоціації Народних Депутатів України Андрій Валівко. Ось що він написав мені в приват:

«Добрий день, пане Володимире!

Побачив Вашу статтю щодо Асоціації народних депутатів України, зокрема й «розслідування» щодо мене – виконавчого директора АНДУ Андрія Валівка.

Ви дуже уважно вивчили сторінки сайту АНДУ, який нещодавно був відновлений та перебуває у процесі удосконалення та наповнення, і могли би зауважити, що на ньому є контактні дані – електронна пошта та телефон, за якими порядний журналіст, при бажанні, міг би отримати всю інформацію, яка його цікавить.

Але Ви припустились прямих образ, втручання в особисте життя, свідоме викривлення інформації.

Якщо Вас дійсно цікавить діяльність АНДУ та моя біографія, то із задоволенням надамо відповіді на Ваші запитання.

У зв’язку з вищенаведеним, вимагаю видалити всю наведену Вами інформацію про мене і членів моєї родини. В разі ігнорування цієї вимоги щодо неприпустимості порушення моїх особистих прав залишаю за собою право звернутися до суду».

Як неважко зрозуміти із повідомлення А. Валівка, молодий виконавчий директор АНДУ вирішив, як і заведено в українському істеблішменті, піти в наступ і взяти бика за роги. Я про вимоги виправити текст публікації так, щоб йому не муляло, і з погрозами звернутися до суду, якщо його умови не будуть виконані.

Молодикові невтямки, що наша публікація цілком відповідає нормам Конституції США, і ми захищені її першою поправкою. Але якщо йому так уже кортить вдатися до суду, ну, що ж, Good luck!, як кажуть американці.

Я вирішив дати моєму кореспондентові шанс і відповів А. Волівку так:

«Молодий чоловіче!
Дякую за відгук.
Ми раді будемо опублікувати ваше переконливе спростування».

Спростування ми (поки що?) не одержали. Мабуть, виконавчий директор АНДУ і справді готує позов до суду. Цікаво, до якого суду?..