БУДИНОК «СЛОВО»

Враження від перегляду кінофільму

Подивився “Будинок “Слово”. Назагал було цікаво, хоча, звісно, знав чим усе закінчиться. Навряд чи у відведений час можна розкрити історію ширше й дати більше абсурду письменницького життя у золотій (до певного моменту) клітці окремих респектабельних квартир. Чи допустимі в таких фільмах вигадані персонажі, переміщення окремих діячів і подій у часі та просторі — певно, так. Бо це художнє кіно.

На мій погляд, крім співпереживання з героями воно точно спонукає перечитати бодай короткі біографії тих літераторів. От я знав про Раїсу Троянкер, але не знав, що вона служила у совєтській армії у Заполяр”ї, отримала медаль за оборону Мурманська під час німецько-совєтської війни і там же померла від раку у 37 років. І що у цьому будинку вона окремої квартири не мала.

Від цих простих біографічних речей далі може й до їхніх книжок дійде. На мій погляд, було б варто у самому кінці показати портрети прототипів героїв цього фільму і двома словами сказати, хто згинув, а хто вижив, а часом і зробив блискучу карʼєру, як-от Тичина чи Смолич. Мені таке завжди цікаво.

Чомусь подумав, що могла б бути і фінальна сцена на кшталт тієї, що є у Вайди в “Катині”, де конвейєром іде розстріл. Тут між соснами Сандармоху та Биківні глядач би побачив фінал Йогансена, Курбаса, Підмогильного, Епіка, Микитенка та інших.

Вахтанг Кіпіані

З коментарів:

Іванна Кобелєва: Тут не потрібно було показувати сцену розстрілу, це передано метафорою сну з річкою

Віктор Хазан: Моя тітка в той час працювала журналісткою в Харкові. Близько товаришувала з Раісою Троянкер та спілкувалась з мешканцями цього будинку. Багато розповідала мені про них. Все це я написав у великій сазі про своїх предків, яку сподіваюсь колись видати. А Раїса ніколи не служила в армії. Вона працювала в Мурманську, в газеті Полярная правда і там на початку 1942 року випустила збірку віршів російською мовою. Чому вона опинилась у Мурманську — окрема історія.

Анна Ґерич: Фінальної сцени і такого якогось пояснення, що далі, справді бракувало. Вчора з другом теж про це говорили.

Оксана Клокова: Мені не вистачило тільки у фіналі відомостей про те, як далі склалися долі героїв фільму. Або титрами, або короткими кадрами. Бо не усі ж знають, і далеко не усі будуть шукати.

Вікторія Рогожина: Так, от цього “епілогу” не вистачило. Було б добре якби розповіли, чим все скінчилося в реальному житті для кодного з персонажів.

Вікторія Янчарук: Можна б було, але це був би вже ваш фільм, а не Томенка.

Антон Земанек: А десь онлайн є оригінали документів, на основі яких зроблено цю таблицю? Напр., знаю, що мій родич Я. Мамонтов жив у іншому будинку. Отже, у Слові він жив дуже коротко, або не жив взагалі.