«НУ ЩО? ДОПОМОГЛИ ТОБІ ВРАЖІ ЛЯХИ?!»

Це не я запитую. Це – Тарас Бульба запитує. А що ви відповісте? Здогадуюсь. Бо й у моєму суб’єктивному сприйнятті поляки завжди зневажливо ставилися до українців і були скоріше підступним ворогом, який при найменшій нагоді прагнув відкусити в України частину території.

Навіть не збираюся сперечатися з цього приводу, бо знаю, що моя думка скоріше сформувалася на підставі літератури й фольклору, а не історичних досліджень. Можливо, неупереджені історики й спростують мої емоційні ескапади. Але в історичній пам’яті українців поляки завжди поводили себе зверхньо, сприймаючи українців як щось меншовартісне.

Можна лише сперечатися чи поляки самі вирішили, що знаходяться значно вище в цивілізаційному розвитку, а тому українці мають їх слухати і виконувати їхні команди й поради.

Чи українці самі дали підстави так до себе ставитися? І найперше тим, що ніколи не мали єдності й не змогли вчасно побудувати свою державу, яка б їх захищала. І до середини 19 століття ніяк не могли сформувати необхідності побудови національної держави. На відміну від поляків, для яких ідея незалежності й побудови власної національної держави завжди домінувала впродовж останніх 5 століть.

Тобто доведеться визнати, що в наших бідах здебільшого винні ми самі. В тому числі і психологічно. Тобто, ми самі давали підстави так до себе зневажливо ставитися. І для цього не варто робити спеціальні дослідження причин. Все давно вже знайдено й зартикульовано.

Тому останнім часом, принаймні в науковому середовищі, домінувала думка, що українсько-польські суперечності вже в далекій історії. Та, виявляється, не тільки. Час від часу родові травми становлення націй виходять за межі історичних екскурсів і переходять на рівень побутових суперечок, яких, як правило, не підтримують професійні історики. Варто згадати лише гарячі дискусії навколо Волинської трагедії, які чомусь спалахують перед черговими виборами в Польщі. Або продовжуються на кордоні потрошінням зерновозів і висипанням прямо на землю українського збіжжя. Навіть, якщо ці фури везуть збіжжя не в Польщу, а в Німеччину чи Норвегію та Швецію.

За 2023 рік Польща імпортувала з Росії товарів на 2,6 млрд дол, а з Білорусі – на 450 млн дол. Якщо поглянути лише на аграрну продукцію, то її імпорт з Росії в Польщу сягнув 117 млн. дол. та перевищив рівень 2021 року, тобто рівень до повномасштабної війни. Удвічі зріс імпорт зернових та олійних, майже незмінним залишились обсяги імпорту олії.

Схожа ситуація склалася і у торгівлі поляків з Білоруссю. Імпорт зернових, олійних та шротів поступово зростав як у 2022 році, так і в 2023 році. Загалом Польща торік заплатила білорусам 55 млн. дол. за придбану агропродукцію.

І це в той час, коли всі європейські партнери, які себе поважають, прагнуть не мати ніяких справ із автократіями.

Але що заважає полякам купувати це зерно чи олію не в Росії, а в Україні, допомагаючи їй економічно виживати? Або принаймні створити комфортний транзит у Європу для українських зерновозів?

Попри те, хоча обсяги залишилися значними – 1,4 млрд. дол. – український аграрний експорт до Польщі торік скоротився на 40%. З серпня Польща на тлі протестів заборонила імпорт з України пшениці, кукурудзи, ріпаку та насіння соняшнику, а з вересня додала до них ще ріпакову макуху і шрот, кукурудзяні висівки, пшеничне борошно і похідні.

Так, обсяги імпорту сільгосппродукції з України значно перевищував імпорт з Росії і Білорусії. Але чи привід це закривати с/г ринок із Україною і забороняти практично все. І навіть, коли ці вантажі не призначені для Польщі? А російсько-білоруським товарам – вільна дорога. Щось тут відверто запахло політикою. І брудною політикою.

Звичайно поляки стверджують, що заборона на транзит через Польщу української сільгосппродукції – це всього лише дії невеликої купки їхніх місцевих маргіналів. Але польські соціологи дають іншу картину: 77% населення Речі Посполитої підтримують блокаду українських фур. І не тільки із с/г продукцією, а й із гуманітарною. Навіть із речами для фронту. І це при тому, що вони добре знають, що Росія нині веде війну з геноцидною метою – знищити українську націю.

Отже, поляки, усвідомлюють вони це чи ні, але за фактом байдужого спостерігання як на кордоні вмирають українські водії в багатоденних кілометрових чергах, безпосередньо підтримують дії і наміри російського керівництва і російської армії. Повторюю: чим би вони не виправдовувалися.

І якщо без зайвих сентиментів, то дали вони притулок українцям не тільки із гуманітарною метою. Хоч рівень безкорисливості й був характерний певний час польському суспільству. Але українці в Польщі працюють і тим сприяють польській економіці. І як стверджують польські економісти внесок, який роблять українці в польську економіку переважає субсидії польського уряду на біженців із України.

Справедливості заради, є в польській аргументації і такі речі, які неможливо спростувати і тим більше закривати на них очі. Якщо коротко, то для водіїв українських фур (як зрештою, і для українського суспільства) це звучить як вирок: «Так, ми не пускаємо ваше збіжжя в нашу країну, бо у вас дешеве зерно і ми програємо вашим виробникам конкуренцію. Але тому, що ваша земля (на відміну від наших дрібних клаптиків у малих господарів) досі знаходиться в руках кількох латифундистів і її легше й дешевше обробляти. Але ми – господарі, а ви наймані працівники. І своїм збіжжям ви не світ годуєте, а своїх олігархів і корупціонерів, які користуються вашими недосконалими законами, слабкою владою, вашими жирнючими чорноземами, з якими нам важко конкурувати, мізерними зарплатами тим, хто продовжує обробляти цю землю».

Ви маєте що заперечити цим аргументам? Я – ні. І сказати, що наші олігархи – це наші проблеми і ми самі якось із ними розберемося (розбираємося уже 30 років), це закрити очі на великі перепони, які ми самі ж собі поставили на шляху до ЄС. Тобто, ми маємо показати світу, які маємо проблеми і як успішно їх долаємо. Можливо, це не справить враження на польських фермерів і водіїв фур, бо дуже вірогідно, що їхній вогник протесту і специфічне прагнення справедливості щедро підігрівається добрими людьми із сусідньої бензинової лавки. Але ми скажемо, що зробили все для чесного і справедливого входження у вільний світ.

Але якщо Польща декларує, що вона підтримує вступ України до Європейського Союзу, то має бути готовою до того, що буде конкуренція, бо наша продукція є конкурентоспроможною. Не можна закрити тільки свій ринок, а всі інші залишити, і не допустити зовнішньої конкуренції. Тоді ви прагнете побудувати вільний світ лише для себе. Хіба ви за це боролися?