ЗАХІД ДУМАЄ, ЩО ЗНАЄ РОСІЮ | THE WEST THINKS IT KNOWS RUSSIA
3 min read
УКР | ENG
ЗАХІД ДУМАЄ, ЩО ЗНАЄ РОСІЮ
Та тільки те, що Росія хотіла, щоб він знав
Захід думає, що знає Росію. По суті, крім Росії, він майже нічого про регіон не знає, і саме тому український опір їх здивував, бо з’явився ніби нізвідки. Однак насправді Захід знає не Росію, а тільки те, що Росія хотіла, щоб він знав.
Західні країни століттями споживали тільки те, що Росія їм щедро вгодовувала. І тому вкоріненість насильства у російському суспільстві, починаючи із сім’ї і закінчуючи (анти)соціальними інститутами (насправді щедро розписана Достоєвським, Горьким, Набоковим – тільки розплющ очі, тільки читай критично), колонізація корінних народів (через що Росія і досі імперія), винищення мов і культур залишається для багатьох західних суспільств досі невідомими.
Спрут «російських/cлавістичних студій» на теренах Глобальної Півночі не спромігся надати західним суспільствах глибинне знання російської історії, культури, суспільства, колонізаційних процесів. Звідси «війна Путіна», віра у «хороших росіян», або й звинувачення Заходу у провокуванні Росії (так, такі тези звучать і після 2022 року).
Я повертаюся із заходу, присвяченому десятій річниці російської війни проти України, який відбувся у Нормандії, у мистецькій резиденції. Документальні фільми про війну французьких та українських режисерів чергувалися із панельними дискусіями.
Мені довелося, наприклад, брати участь у панелі про існування української нації та української мови (так, на жаль, це не жарт). Я говорила про 134 заборони української мови за останні 400 років, про два розстріляних відродження (понад 230 репресованих митців та мисткинь у 1930 роках та 96 станом на сьогодні за підрахунками українського PEN за 2022-2024 роки (список неповний та оновлюється).
24 лютого один панеліст заповзявся завести зі мною розмову про хороших рускіх і я дивувалася, наскільки потрібно бракувати емпатії, щоб заговорити про це з українкою у таку річницю.
У сусідньому залі, де відбувалися обід та вечеря, демонструвалися роботи французької мисткині – фото українських військових та руйнувань, стилізованих під всесвітньо відомі твори мистецтва. У якийсь момент я усвідомила, що у калейдоскопі колажів, які демонструвалися на плазмі під час світських бесід і бряцання виделок, були використані у тому числі фото мертвих тіл. Я поскаржилася, демонстрацію припинили.
Це тільки деякі приклади з трешу, який відбувався в ідилічній нормандській пасторалі, у маєтку надцятого століття. Не буду втомлювати вас детальним описом. Але вкупі це був якась дводенна концентрація зверхності і невігластва, ніби різні випадки зневаги, снобізму, браку емпатії та необізнаності, які мені траплялися раніше, вирішили відбутися разом на короткому часовому і просторовому відрізку.
Мушу відзначити, що на заході я також познайомилася із чудовими людьми – українцями та французами, як от французькою режисеркою, яка засвідчувала винищення української мови, підручників, заміну вчителів та дипломів в Ізюмі, де вона працювала одразу після деокупації. Завдяки їм перебувати там було значно легше і я радію цим знайомствам.
Але такі поїздки мені не до снаги. Я і так збиралася поставити закордонні виїзди на паузу, тож у світлі цього особливо втішно відчувати, що такі випадки принаймні найближчим часом зі мною не повторяться. Є багато людей, які чудово справляють з міжнародною адвокацією, а я поки відпочину від неї, принаймні з точки зору офлайн мандрівок.
Фото з потягу, який везе мене нарешті додому.
Катерина Зарембо
До теми:
* * *
THE WEST THINKS IT KNOWS RUSSIA
But only what Russia wanted it to know
The West thinks it knows Russia. In fact, apart from Russia, it knows almost nothing about the region, and that is why the Ukrainian resistance surprised them, because it appeared out of nowhere. However, in reality, the West does not know Russia, but only what Russia wanted it to know.
Western countries for centuries consumed only what Russia generously fed them. And that is why the entrenchment of violence in Russian society, starting with the family and ending with (anti)social institutions (in fact, generously painted by Dostoevsky, Gorky, Nabokov – just open your eyes, just read critically), the colonization of indigenous peoples (because of which Russia is still an empire) , the extermination of languages and cultures remains unknown to many Western societies.
The octopus of “Russian/Clavistic studies” in the Global North has failed to provide Western societies with in-depth knowledge of Russian history, culture, society, and colonization processes. Hence “Putin’s war”, belief in “good Russians”, or accusations of the West for provoking Russia (yes, such theses will be heard even after 2022).
I am returning from an event dedicated to the tenth anniversary of the Russian war against Ukraine, which took place in Normandy, at an artistic residence. Documentary films about the war by French and Ukrainian directors alternated with panel discussions.
For example, I had to participate in a panel about the existence of the Ukrainian nation and the Ukrainian language (yes, unfortunately, this is not a joke). I spoke about 134 bans on the Ukrainian language over the past 400 years, about two shot revivals (over 230 repressed artists and artists in the 1930s and 96 as of today according to Ukrainian PEN estimates for 2022-2024 (the list is incomplete and is being updated).
On February 24, one of the panelists took the initiative to start a conversation with me about good Russians, and I wondered how much empathy was needed to talk about it with a Ukrainian woman on such an anniversary.
In the adjacent hall, where lunch and dinner were held, the works of the French artist were displayed – photos of the Ukrainian military and destruction stylized as world-famous works of art. At some point, I realized that in the kaleidoscope of collages that were shown on the plasma during social conversations and clattering forks, photos of dead bodies were also used. I complained, the demonstration was stopped.
These are just some examples of the trash that took place in an idyllic Norman pastoral, in a tenth-century estate. I will not bore you with a detailed description. But all in all, it was a kind of two-day concentration of arrogance and ignorance, as if the various cases of contempt, snobbery, lack of empathy and ignorance that had happened to me before had decided to happen together in a short time and space.
I must note that at the event I also met wonderful people – Ukrainians and French, such as a French director who witnessed the extermination of the Ukrainian language, textbooks, replacement of teachers and diplomas in Izyum, where she worked immediately after the deoccupation. Thanks to them, it was much easier to stay there and I am happy about these acquaintances.
But such trips are not up to me. I was already going to put foreign trips on hold, so in light of this, it is especially comforting to feel that such cases will not happen again with me, at least in the near future. There are a lot of people doing a great job with international advocacy, and I’m going to take a break from it for now, at least in terms of offline travel.
Photo from the train that finally takes me home.
