ХТО ЦІ ЛЮДИ, ЩО ЗАХЛИНАЮТЬСЯ ВІД РЕГОТУ?

Погляд на аудиторію «Вечірнього Кварталу»

Сміятись не соромно. Боятися – не соромно. Плакати, обурюватись, гніватись, радіти… Особливо тепер, коли нам потрібно випускати емоції, аби вона не розірвали зсередини. Але ржати до сліз, до відкритих на всі зуби ротів, до спазмів на якомусь кічевому концерті…

Проте, зараз я не про цей концерт (я і не планувала його дивитись), не про сценаристів-режисерів-акторів та ін. Вони відробляють свої дивіденди перед своїми прихильниками, котрі платять за квиток. Справа не в цій блискучій верхівці айсбергу. І взагалі НЕ В ВЕРХІВЦІ — її обираємо ми (або не-ми), а в тому – ХТО В ЗАЛІ?

Хто всі ці люди, котрі буквально захлинаються реготом? Можливо, всі вони хороші, порядні і розумні. Можливо, у них є рідні на фронті. Можливо, вони донатять, волонтерять, допомагають ближньому. І мають право на відпочинок…

На ТАКИЙ відпочинок. Аби поржати над дівчиною зі Скадовська, над пародією пісні про пса Патрона, над нав‘язлими в зубах жартами про дурні родинні стосунки. А, можливо, вони просто прийшли послухати Шурова, а «по ходу» змушені слухати і «оце-все». Дуже хотілося б виправдати їх. Але не виходить…

Ці прекрасні обличчя були і залишаються на офіційних ресурсах, а отже – не засекречені. Звісно, їх було більше – цілий зал щасливих, веселих, гарно і багато вбраних людей, яких давно привчили до несмаку, які зовсім (парадокс!) не мають відчуття гумору (а тому вважають за гумор викривлення слів і гримаси), які втомились від війни і хочуть ржати-ржати-ржати. І нагрібати візки алкоголю і їжі в передноворічні дні…

Я не пишу про війну і ракетні атаки під час яких вони виверталися від сміху (або трохи раніше – при записі програми, що ще гірше – адже ніхто не відредагував ту ахінею!). Можливо, і їм це небайдуже… Дідько знає, що у них в головах…

Нехай тут покрасуються. Недарма ж я на цю мутотінь півгодини витратила. Не поважаю. Не розумію. Гидую. І не хочу того приховувати.
(І це ще ввічливо сказане, якщо чесно).