«МИ ВСЕ СВОЄ ВИПИЛИ, ВИБЛЮВАЛИ І ВИПЛАКАЛИ»

Ветеран журналістики хоче, щоб майбутній журналіст почувався колегою, а не онуком ветерану

Мого покоління залишилася жменя. Народжених жити при комунізмі вбивали ударними темпами совєцька армія, новобудови і цілина. Байкало-Амурська магістраль, атомні станції, війни “за мир”, розбої в “соцтаборі” —- щодесятиліття українців меншало.

Ми все своє випили, виблювали і виплакали. Всупереч статистиці дожив до 70-ти. З пенсійним віком кожен в порадянській Україні втрапляє до порталу, звідки особи не видно. Не лише чиновники, але й молодші дивляться крізь літнього, ніби Нерон через діамант, де постать розпливається, а облич геть не розгледіти.

Це я розповідаю Святославові Макогону — студентові факультету журналістики Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, щоб він почувався колегою, а не онуком ветерану.

Запитав його про завтрашню журналістику. Юнак виголосив полумʼяну промову (авжеж, тут він очолює Молодий РУХ) про особистіть автора, власний стиль та вміння бачити й реагувати на суспільні запити.

Я поцікавився: де все, ним заявлене, можна буде почути і прочитати, окрім соціальних мереж? Святослав сподівається працювати у Львові. Очевидно, моє запитання виявилося розпливчастим. Варто було прямо вказати, на те, що журналістів позбавляють робочих місць.

Сьогодні в Івано-Франківську мітинг в памʼять про справжнього (не за гроші олігархів) лідера РУХУ Вячеслава Максимовича Чорновола. Боюся уявити це зібрання. В Києві “на Чорновола” ми сходилися десятками тисяч.

Політика не перемогла в Чорноволові журналіста. Вона його підступно вбила. Чи вдасться Святославові залишитися чесним у професії, запрягшись у громадського воза? Я цього юнакові зичу, згадуючи всіх, полеглих за свободу слова побратимів, та значно численніших “журнашлюшок”.

На фото (ліворуч): Святослав Макогін — герой нашого часу.