ЯКОСЬ ОДРАЗУ ВСІ ЗАГОВОРИЛИ ПРО ПОРАЗКУ
1 min read
…якось одразу всі заговорили про поразку. Причому з якоюсь екзальтацією. З якимось гарячковим піднесенням, з зловтішною радістю.
Мовляв, оця поразка нарешті переконає усіх в немічності нинішньої влади. А вони ж попереджали!
Нехай народ, який зробив невдалий вибір у 2019, тепер начувається. Хай кусає лікті і вимолює пробачення!
Я тривалий час гадав, що “моральний імператив” Карандишева з відомої п’єси: “Так не діставайся же ти нікому!”— то одвічне гасло лише російської інтелігенції. Боюся, що я помилявся, і для багатьох моїх співвітчизників воно теж не є чужим.
Або ж мораль з іншої літературної класики: “…Я попереджав його, щоб не ліз на дах. Бо впаде й зламає шию. Але він поліз, впав і зламав. От тепер буде знати!”
Мудрі пророки майбутніх поразок неминуче уявляють себе якимись героями Байрона, які стоять на засніженій вершині обіч палаючої переможеної ворогом України, склавши руки на грудях із кривою незворушною посмішкою на вустах. Як сторонні спостерігачі.
Як не визнані генії, які дочекалися миті тріумфу.
І в головах їхніх уже народжуються перші рядки “правдивих мемуарів”, які вони обов’язково напишуть у неминучій відтепер еміграції.
Щоб, як і їхні попередники з української історії, розповісти про те, як їх несправедливо зрадив український народ і як жорстоко розплатився за цю зраду…
“От тепер він, народ, буде знати!”
