АТАКА НА ЗАЛУЖНОГО

Що відбувається? Кілька рефлексій і припущень по темі

1.

Дивлюся, інтерв’ю Залужного підняло немаленький шкандаль. Це приємно. Може хоч так до когось дійде, що реальність відрізняється від телемарафону…

Ходять чутки, що це інтерв’ю так налякало небожителів, що вони почали знімати неугодних. Цивільні дивляться на події, читають наляканих ікспєрдів, і від того їм стає ще страшніше…

Ну, гаразд, цивільні — це, в значній мірі люди, яких усі оберігають від правди. Ну, признайтеся, скільки разів брехали рідним, що усе гаразд, коли вас крили повним ходом?

Дивує інше: коли, ніби-то люди, які в темі і в ділі, тобто, в ЗСУ — раптом починають скиглити в унісон з ікспєрдами — “фсьо прапала”.

Перше: нічого не пропало. Друге: ніхто нам нічого не винен. Третє: пора перестати “хоть паржом”. Четверте хотів завершити одним ємким словом, яке мало би означати тяжку працю, але слово те московитське. Тому скористаюся словами з вірша Анатолія Лупиноса (знаєте хто це?): «Життя триває, точиться війна».

Тільки ось байда: війна триває десятий рік, а ми ні разу не учимося. Мені от цікаво: хто дав наказ вишикувати у прифронтовому місті хлопців зі 128? Він загинув разом з ними? Чи його уб’ють потім?

І на хвіст: якщо вам страшно — ідіть в ЗСУ. Тут ніколи боятися.

2.

Атака на Залужного — що відбувається? Кілька рефлексій і припущень по темі.

Перше, що варто зазначити у цьому питанні: сперечатися варто у тому випадку, якщо прочитали статтю головнокомандувача у The Economist.

У статті Валерій Федорович тверезо оцінив те, що зараз відбувається на фронті і виклав своє бачення виходу із ситуації. А ще точніше — вказав на головні напрямки прикладання зусиль для забезпечення перемоги.

Що цікаво — це реакція ОПи. Якщо попередня подібна стаття була сприйнята офісом вцілому позитивно, бо там вказувалося озброєння, яке ми можемо попросити у партнерів. То тепер реакція — в цілому негативна.

Керівництво держави вустами одного з клерків вказало головнокомандувачу на те, що він не може коментувати ситуацію на фронті на загал. Вас нічого не бентежить? У нас усі — від Люсі до безумної — дозволяють собі коментувати, робити прогнози і вказувати, що робити військовому командуванню. Але цього не може робити перша особа у ЗСУ. Все ще нічого не бентежить?

“Що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику”. Чули такий римський вислів? Він чітко артикулює політику подвійних стандартів.

Саме це було озвучено верхніми ешелонами влади.

Тобто, ще раз: ситуацію на фронті у нас можуть озвучувати різні радники, блогери, взагалі особи, які не стояли поруч зі Збройними Силами. А ось Залужний — не може виносити на загал узагальнену картину того, що відбувається. Аргументація взагалі просто знищує — бо це може полегшити роботу ворогу, який це дуже уважно прочитає, занотує і зробить висновки.

Все ще нічого не бентежить?

Зроблю ще один натяк: ви щось знаєте про операції Моссаду? Ви чули про те, що офіційно, існування англійської Мі-6 було визнано у 1994 році? Ви знаєте, хто керівники цих служб? А у нас — відомо навіть те, що керівник ГУРу особисто бере участь у операціях. І ніхто йому не робить зауважень щодо того, що він занадто багато балакає. Не говорячи уже про те, що безпосередня участь керівника у бойовій операції — це ознака некомпетентності з точки зору військових.

Цікавим фактом на цьому фоні стало зняття з посади керівника сил спеціальних операцій. Без жодних пояснень. Є кілька імовірних причин цьому: Залужному зробили сигнал, що якщо ще раз десь щось скаже без погодження з головним офісом, то відповідно — знімуть і його. Друге, що можна припустити (дуже не хочеться цього припускати): це те, що бійці ССО реалізують свої заходи там, де це дуже боляче для ворога. І щоб зменшити цей біль, було замінено керівника на більш керованого. Наголошую: це лише дуже болюче припущення. Але в нашій країні може бути багато чого.

А тепер, щодо того, чому ж почалися спроби закрити рота Головнокомандувачу.

Насправді, у статті, Залужний головну увагу зосередив на шляхах виходу із ситуації, що склалася. Для тих, хто не читав поясню: він пропонує зосередитися на озброєнні власного виробництва.

Саме цей момент, імовірно, міг стати найнебезпечнішим для небожителів. Саме з цієї частини, пересічні громадяни могли починати задавати питання: дійсно, а де наше озброєння?

Десятий рік війни. Де? Наше? Озброєння? Куди ідуть мої податки? Чому за півтора року масштабного вторгнення не було запущено виробництво озброєнь і боєприпасів? Чому ворог зміг налагодити серійне виробництво багатьох типів озброєнь в умовах санкцій, а ми, навіть за умов безпрецедентної підтримки партнерів, не зробили нічого?

Бавитися з рейтингами ми можемо собі дозволити в умовах миру. В умовах, коли стоїть питання нашого існування — це уже схоже на державну зраду. Особливо, коли рахункова палата підтверджує розкрадання 7 млрд. грн. на закупівлях продуктів харчування для Міністерства оборони.

Коротенький підсумок: імовірно, що після статті Залужного небожителям дуже сильно запахло смаженим. Настільки, що вони можуть зробити усе можливе для усунення Головнокомандувача. І ось тут виникає питання пріоритетів. Хто для нас зараз важливіший: небожителі чи Залужний?

Але поки-що — це лише припущення.

Семен Монах