ПОДВІЙНЕ ГРОМАДЯНСТВО

Два погляди на проблему

Наївна свідомість вражає. “Ну, вони ж сказали, що з Росією подвійного громадянства не буде. А з США — хіба це погано?”
Пояснюємо:

1. 15 років тому ви би і у подвійному громадянстві з Росією не побачили нічого поганого, хіба ні?
2. В політиці немає друзів, є лише інтереси — ви ж самі весь час перепощуєте цю мудрість.
3. Ми нині на порозі вступу до ЄС, тому подвійне громадянство з його країнами не має жодного сенсу.
4. США і Канада досить уважно і суворо ставляться до надання свого громадянства, а Україна – на жаль, ні. Мабуть, вони щось знають?
5. Подвійне громадянство дезінтегрує суспільство, а нам сьогодні потрібна повна консолідація, інакше не виживемо. Якщо людина може у складний час махнути хвостом і сказати: у мене є інша батьківщина, це поганий громадянин.
6. Невже ви не розумієте, що будь-яка ініціатива зелених направлена на знищення України? Вас не переконали розмінування Чонгару, розведення військ у Золотому, закриття проєктів вітчизняного виробництва зброї, перемовини у Стамбулі і виступ Шредера? У вас не працює банальний інстинкт самозбереження? Вам мало прилітало ракет і шахедів, ви мало сиділи в бомбосховищах і без світла і не здогадуєтеся, хто довів до цього? Тоді ми більше не маємо чого вам сказати.

Брати Капранови

* * *

Ідея подвійного громадянства обговорювалася ще за президентства Леоніда Кравчука, коли було розгорнуто роботу над проектом Конституції України і коли було проведено кілька симпозіумів для обговорення варіантів конституційних положень.

У процесі обговорення можливості закладення в Конституцію права на подвійне громадянство, перемогла думка про недоцільність подвійного громадянства, і головним аргументом була якраз загроза того, що саме росіяни можуть скористатися таким правом, і тоді «русскій мір» підімне під себе Україну.

З відстані часу й досвіду я мушу сказати, що ризиком для України є не сама можливість подвійного громадянства, а виваженість і принциповість міґраційної (іміґраційної) політики.

Зверніть увагу на те, з якою легкістю Україна надає громадянство росіянам, які: (1) абсолютно не володіють (і не збираються оволодівати) українською мовою; (2) не знають (і не хочуть знати) українську історію; (3) не є україноцентричними; (4) не дають клятву, що в разі необхідності будуть зпхищати Україну із зброю в руках, і т.д.

Отже, за умови жорсткої іміґраційної політики й надання громадянства України в принципі можливо зробити все так, щоб громадянство України як друге громадянство набували лише особи, які (1) мають українське коріння; (2) володіють українською мовою; (3) знають історію України; (4) дають клятву боронити із зброєю в руках (пацифізм навіть не обговорюється) і (5) є переконаними україноцентристами, — за рахунок таких осіб в українському зарубіжжі Україна може збагатитися й посилити себе оскільки такі громадяни знівелюють або суттєво знизять вплив антиукраїнських і українобайдужих сил в українському суспільстві.

Очевидно, що це — непроста справа за радянського суспільного устрою, в умовах якого продовжує жити Україна. Українізація України, підвищення рівня національної свідомості й громадянської зрілості українського суспільства і світового українства, просування в суспільство ідеї системних устроєвих змін і підготовка до зміни радянського суспільного устрою на суспільний лад, заснований на національних традиціях і звичаях, прискорять цей процес.

Володимир Іваненко