М‘ЯЧ НА ПОЛІ НАТО

НАТО грає у футбол з Росією?

1.

НАТО б’є в штангу, або Слабакам тут не місце

Новина дня або й тижня. Керівник апарату генсека НАТО Стіан Йенссен висловив міркування, що Україна могла б набути членство в НАТО, аби відмовилася від окупованих Росією територій.

По-перше, навряд чи Йенссен сказав би ТАКЕ без погодження з босом, другом і земляком генсеком НАТО Йенсом Столтенбергом. Норвежці – вони коректні. Отже, в керівництві Альянсу, який взявся допомагати Україні у війні з Росією, обговорюють фактичну капітуляцію України. У РФ можуть починати святкувати: «найпотужніший військово-політичний блок почав здуватися». І це лише додасть росіянам упевненості в успішності агресії як способу задоволення власних інтересів, наснаги у війні й креативності у тиску на Захід.

По-друге, такі заяви не можуть робити відповідальні посадові особи, якщо вони не обговорили їх уже хоча б з однією зі сторін. Тобто, з росіянами. Швидше за все, мова йшла про зупинку конфлікту на теперішній лінії фронту з наступним встановленням по ній «державних кордонів». Як Кремль вирішуватиме питання «відторгнення територій» (частин Донецької, Луганської, Запорізької й Херсонської областей України) – неясно, адже Конституція РФ вже не передбачає, що якась територія, оголошена російською, будь-коли змогла б вийти звідти. Там дорога лише в один бік. Але біс із нею, Росією, – там за ніч можуть збільшити територію РФ аж до Португалії, а вранці змінити назву держави й переформатувати її по-новому. Мова ж не про людей. Але як класичні правосвідомі європейські демократи уявляють «відмову» України від якихось національних територій – питання цікаве. Україна – не Росія, а є правовою державою. Зміна територіального устрою держави, відповідно до імперативної норми ст. 73 Конституції України, може відбутися лише внаслідок проведення ВСЕУКРАЇНСЬКОГО референдуму, тобто, на ВСІЙ території України. Якщо НАТО береться забезпечити проведення всеукраїнського референдуму на ВСІЙ території України, то питань немає – честь! Якщо – ні, то іноді краще мовчати.

По-третє, НАТО, фактично, заявило, що нездатне навіть технічно (зброєю) протистояти Росії: зброї мало, грошей жалко, а воювати, взагалі, не хочеться. Альянсові простіше разом з агресором пацифікувати жертву агресії, ніж дати жертві дещицю власної зброї, яку незабаром списуватимуть на металобрухт? Чудова реклама «російському світові», де не бояться воювати, не жаліють на це ні грошей, ні людей, ні зброї. У майбутньому повоєнному світі – світі постійної воєнної напруги – РФ, в такому разі, матиме союзників і волю перемагати ще і ще. НАТО оголошує про власну нездатність протистояти Росії у конвенційній війні, отже, Естонії, Латвії і Литві – приготуватися. Хто ж із мирних добродіїв погодиться на «Третю світову» через якусь Клайпеду чи Лієпаю? НАТО воює переважно санкціями, але росіяни з киргизами сміються з них.

З іншого боку, керівництво НАТО, яке всього лиш ретранслює точку зору урядів країн-членів Альянсу, фактично, оголосило про нездатність протистояти російській агресії навіть у випадку, коли на війні гинуть лише українці. І це сумна новина. Ми, за ознаками, поступово залишатимемося сам-на-сам з агресором і його тисячами ракет по мирних містах. Країни Заходу «втомилися» від війни.

Це була б не лише воєнна перемога Росії, але й перемога політична, економічна, правова, яка неодмінно мала б продовження західніше визначених НАТО кордонів. «Слабким тут не місце».

P. S. На пропозицію від НАТО про задоволення агресора особливо бурхливо радісно прореагував заступник президента РФ в РБ Дмитро Медведєв, а заодно й розкрив наступну програму задоволення «російських національних інтересів» у стилі, цілком доступному для розуміння в НАТО: “А что? Идея любопытная. Вопрос только в том, что все якобы их территории – в высшей степени спорные. И для захода в блок киевским властям нужно будет отказаться даже от самого Киева, столицы Древней Руси. Ну а столицу им придётся перенести во Львов. Если, конечно, пшеки согласятся оставить Лемберг любителям сала с коксом”. Свої люди – порозуміються.

* * *

2.

Москва схвалює «ініціативу НАТО» й пропонує власний погляд на капітуляцію України

Російські політики й експерти жваво й, головне, миттєво (начеб чекали) відгукнулися на заяву керівника апарату генсека НАТО про те, що, в разі, якщо Україна відмовиться від частини території, то, можливо, її приймуть у НАТО.

Те, що, яке з’ясовується, «в оригіналі» звучало якось не так, а чиновник, насправді, мав на увазі щось інше або, як він сам сказав, помилявся, має вторинне значення. Росіяни – почули те, що хотіли почути.

Отже, «приймуть у НАТО».

Ну, по-перше, не приймуть. Бо є РФ, яка цю війну може продовжувати століттями, а на жоден «мир» без забезпечення умов для наступного поглинання чергової порції України вона не піде. А якщо й «піде», то миттєво обдурить. А ще є російський форпост у НАТО Угорщина, позиція якої щодо членства України в НАТО тверда, як скелі Уралу, звідки угорці припхалися на землю слов’ян. Але Бог з ним, з НАТО. Для нас то вже історія, якої не сталося. Прийняти змогли б лише після переформатування РФ (власне, ліквідації російської держави в її теперішньому вигляді), – тоді й в Угорщини шансів на Закарпаття не стане. Але Росію бережуть усім світом: НАТО – від власної зброї, решта – від бідності й розпаду.

Але показовим є ступінь збудження росіян на озвучену «ідею» з НАТО про капітуляцію України. Так, головний ядерщик РФ Д. Медведєв одразу загнав недобитки українців аж до Львова й запропонував полякам забрати те місто собі. Після довгоочікуваної заяви «втомленого» війною чиновника НАТО низка ЗМІ й блогів одразу ж опублікували карти розділеної спільно з НАТО України. Так, на одній із них (ніби як основній версії Кремля) Крим і 4 області України – в складі РФ, а решта Лівобережжя – демілітаризована зона, аби наступного разу, дійсно, росармія не зустріла опору. Крім того, Лівобережжя позначається принципово іншим (червоним) кольором, а столицю розділено на два Києва – Східний Київ (на лівому березі) й, відповідно, Західний Київ. Уже через кілька годин після заяви Йєнссена з Москви пішла «аналітика» від відомих промоутерів політики Кремля. Нам детально пояснили, де і ким ми повинні бути. Здивується навіть той, хто вже знайомий з російськими апетитами. Отже, росіяни пропонують НАТО (нам не пропонують, бо знають відповідь):

• Припинення вогню й відвід військ на 50 км для початку переговорів.

• Україна розділяється на дві частини – Східну й Західну (як саме, вони ще не знають; мабуть, це залежатиме від переговорів з НАТО). ООН контролює можливість для усіх громадян України перейти на ту або іншу сторону нового «кордону».

• Позаблоковість «двох Україн»: Східна не вступає в ОДКБ, а Західна – в НАТО. Не уточнюється, чому суверенна Східна Україна теж не може вступити в НАТО. Отже, вона, виходить, має перебувати під контролем РФ і не буде суверенною державою. Знову щось наплутали.

• Найцікавіше. Демілітаризація ВСІЄЇ України (!). Вивід з території України усієї важкої техніки, артилерії, бойової авіації та військової аеродромної інфраструктури (!). Заборона польотів будь-якої бойової авіації над усією територією України. Дозвіл на формування сил самооборони, озброєних лише легким стрілецьким озброєнням. Залишилось тільки змінити державний прапор на білий.

Характерно, що жодних обмежень по зброї, авіації чи блоковості для іншої сторони договору про припинення вогню росіяни чомусь не передбачили. Тобто, ми повинні вивести всю зброю з України, а вони, навпаки, можуть озброїтися ще більше. Цікавий спосіб «примирення». Головне, «під контролем ООН». Але це, буквально, божевілля, яке в РФ вибухнуло після тих необачних слів з апарату НАТО, свідчить і про істеричні настрої в самій Росії – щось відчувають. Панічний страх і неадекватність. Кого боїться НАТО?

За фактом, якщо відкинути сором’язливі «я помилився» або «не казав такого», виходить, уряди провідних західних демократій з НАТО устами високопосадовця Альянсу кинули пробний камінь для початку дискусії з росіянами про те, як їм пацифікувати, демілітаризувати й денацифікувати Україну? Принаймні, так це побачили в Росії. Може, той чиновник глибоко в душі бажав перемоги українцям над агресором, але вийшло саме так, як вийшло. Ну, і є робота для тамтешньої контррозвідки: хто чиновнику «навіяв» і «порадив» таке сказати.

Тепер м’яч на полі НАТО. Колись там жили вікінги.

Василь Лаптійчук